Життя на тлі трьох режимів

05.02.2022 10:29 СОЦІО

«Двоє величезних жандармів цілеспрямовано наносили удари по голові та плечах. Я намагався втекти, проте мене впіймали, облили холодною водою, змивши кров з мого закривавленого обличчя, і побили ще сильніше. Тоді мені було лише 18 років» — розповідає 99-літній закарпатець Юрій Долгош. Чоловік пройшов через кілька концтаборів та неодноразово був на межі смерті, провівши в ув’язненнях близько 3 років.

Сьогодні Юрій Долгош є одним з останніх у світі Свідків Єгови, що під час Другої світової війни постраждали за свої християнські переконання. Починаючи з 1941 року він мусив протистояти гортистському, нацистському та комуністичному режимам.

Юрій Долгош народився у 1922 році в сім’ї русинів у Великих Лазах біля Ужгорода, і був наймолодшим з п’яти дітей. У вересні 1941 року Юрій Долгош вперше зіткнувся з жорстокістю режиму угорського диктатора Міклоша Горті.

До його дому в селі Холмець несподівано зайшли двоє жандармів. Вони приїхали з Будапешта записувати хлопців в ряди «Левенте» — воєнізованої молодіжної організації. Жандарми забрали хлопця та ще двох підлітків, Свідків Єгови, в селищну раду. Юрій швидко зрозумів, що вступ в «Левенте» йде врозріз з його християнськими переконаннями, і пояснив це старшому офіцеру королівської жандармерії.

Реакція жандармів на його слова була жахливою: «Ті двоє зростом близько метра дев'яносто, в яких одна рука була в три рази більша за мою, відвели мене в кімнату і почали бити. Вони дуже жорстоко знущались наді мною, копали мене і тягали по підлозі за волосся. Двоє величезних жандармів цілеспрямовано наносили удари по голові та плечах. Вони били так сильно, що у мене тріснув череп. Я намагався втекти, проте мене швидко наздогнали, закрили двері, облили холодною водою, змивши кров з мого закривавленого обличчя і після цього побили ще сильніше. Тоді мені було 18 років, я мав 1,60 метра зросту і важив 50 кілограмів».

Рани Юрія заліковувала вдома мати: «Моя мама взяла мокрий рушник і ним стиснула голову, тому що у мене тріснув череп, а з тієї рани йшла кров». Попри важкий стан, юнак вижив.

Cудовий процес у Дебрецені. Одиночна камера

Взимку 1941 юнака та двох його друзів забрали на суд в угорське місто Дебрецен. На період слідства хлопців ув’язнили в одиночні камери, де у відрі вода замерзала від холоду. Хоча обставини були гнітючими, Юрій міг читати свою Біблію і дуже радів цьому. Це дуже дратувало декотрих охоронців, так що один із них навіть хотів забрати Біблію. Юрій пригадує: “Але інший наглядач був хорошою людиною, він нічого не сказав, і Біблію не забрали. Та Біблія і досі в мене”.

Три місяці хлопці в холодних камерах чекали судового процесу, який обернувся знущанням над правосуддям. Найняті лжесвідки давали неправдиві свідчення проти трьох юнаків. Судді помітили це і вирішили відпустити Юрія та його двох товаришів на волю. Це не сподобалося прокурору, який подав апеляцію по справі Долгоша у Верховний суд в Будапешті.

Навесні 1942 року Юрій відвідав своїх друзів у селі Ракошино. Там його знову затримали жандарми і збиралися вчинити над хлопцем розправу. Втрутився голова села, але все ж Юрія і його двох друзів знову арештували. Їх відвезли в Ужгородський районний суд, де два тижні тримали в підвалі.

Суддя Карой Кьесьерю засудив Юрія на інтернування до кінця війни як ворога держави та небезпечний елемент. Після оголошення вироку хлопців відправили до етапної тюрми в Будапешті.

Наступною зупинкою для хлопців став концентраційний табір Кіштарча, за 15 км від Будапешта. Табір був розрахований на близько 2000 в’язнів, його територію оточували муровані стіни з колючим дротом під напругою. За словами Юрія, там йому було найлегше, здебільшого через гуманне ставлення табірної поліції до в’язнів, а також тому, що там було ув’язнено майже 40 Свідків Єгови за релігійними мотивами. Їх не розділяли між собою, тому майже всі вони могли сидіти разом.

«Tабір смерті» та надія на виживання

Прокурор з Дебрецена, який раніше подавав апеляцію у Верховний Суд, домігся таки суворішого вироку. Так Долгош ще раз потрапив у жахливу етапну тюрму в Будапешті на вулиці Мошоньї. А в 1942 році Долгоша знову етапували в концтабір Кіштарча. Перед відправкою він проходив контрольний медогляд, який визначав його шанси на виживання. Юрій вже хворів плевритом та туберкульозом кісток. Один санітар помітив жалюгідний стан хлопця і порадив Юрію не зізнаватися, що є дуже хворим, бо з тюрми живим не вийде. Юрій прислухався до цієї поради, тому знову потрапив до Кіштарча з надією вижити. І надія справдилася, порівняно з тюрмою в Будапешті, в концтаборі голоду не було, в’язні отримували на день 150 грам хліба, воду і чорний чай.

Транзитний концтабір Грань

Весною 1944 Долгоша перевезли в концтабір для інтернованих у селі Грань, що за 80 кілометрів від його дому. Табір був створений на фермі замку графів Алмаші і вміщав у собі більше 7 сотень осіб. По периметру його оточував паркан під напругою. Після німецької окупації його стали використовувати, як транзитний табір для євреїв.

«Графську ферму перетворили в концтабір для рабів. У приміщеннях поставили перегородки, зробивши маленькі камери для в’язнів, де вміщалося тільки двоє осіб. Що ми на собі мали, тим і грілися. Нічого, крім нар, у камері не було, — розповів Юрій Долгош. — Можна сказати, що це був один з найгірших таборів, у яких я був. Було складно у всіх відношеннях, як психологічно, так і фізично. В цьому таборі було повно євреїв, яких готували в газові камери. Вночі охоронці розстеляли покривало, а євреї примусово знімали із себе кільця, годинники, одяг, все наголо. Тоді їм давали недоноски, незважаючи на розмір. Їх везли в Аушвіц. Так що тих євреїв ми більше не бачили...

Нагляд за цим здійснював один молодий поліцейський. Він піклувався про мене, дозволив залишатися в своїй камері і приносив особисто мені молока».

Одного разу у черзі за їжею в таборі Долгош наразився на знущання жандарма. Жандарм вдарив його ногою і удар легко міг стати смертельним через крихкість кісток від туберкульозу. Юрій пішов до табірного лікаря, який виявився в’язнем-євреєм.

«Я був такий слабкий, що коли той лікар відкрив двері, я упав через поріг прямо перед ним. Тоді він взяв мене і підніс на кушетку, почав обстежувати та із сумом сказав: “Що з тобою робити? Всі ми тут приречені на смерть”. Він так сказав, бо думав, що мене теж повезуть в Аушвіц. Далі він став на захист перед табірною охороною, сказавши, що мене терміново потрібно вивезти в лікарню».

Долгоша в супроводі поліцейського відпустили в лікарню міста Шаторальяуйгей. Відстань до рятівної лікарні була 25 кілометрів, і хворий хлопець мав подолати їх пішки. В лікарні тіло Долгоша загіпсували, аби запобігти переломам та пошкодженню внутрішніх органів та кровоносних судин, і почали робити ін’єкціі від туберкульозу. Через два тижні Юрій вже плакав, бо у гіпсовій формі завелися клопи і буквально їли хлопця. Форму розрізали, клопів знищили.

Незадовго після накладання гіпсу головний лікар хотів відіслати Юрія назад до концтабору, мовляв, ми свою роботу вже зробили. Це означало б вірну смерть. Проте одна з одновірців Юрія попросила коханку головного лікаря повпливати, щоб Долгоша залишили в лікарні. Так в гіпсовій формі у лікарні Юрій лежав 5 місяців.

Батько Юрія працював фурманом у головного судді. Поки Долгош був у лікарні, його батько не припиняв благати суддю Кароя Кьесьерю про скасування вироку. Війна йшла до завершення, тому в жовтні 1944 року головний суддя скасував інтернування хлопця. 22 жовтня 1944 року у лікарні хлопець отримав лист з такою звісткою: «Дорогий Долгош, ваше інтернування уже скасоване. Ви вільні, можете іти додому».

Набравшись сил, разом із гіпсовою формою, що стала йому новим ліжком, Юрій повернувся додому в село Холмець. Через кілька днів Червона армія зайшла в Ужгород. Ще вісім років після цих подій Юрій кожної ночі засинав у гіпсовій формі.

Радянська доба

Тішитися свободою довго не довелося, бо переслідувати християн почав комуністичний режим. Лише у 1947-1950 рр. в західних радянських республіках було арештовано 1048 Свідків Єгови. У 1951 році відбулася наймасовіша репресія за релігійними мотивами в історії СРСР. Тоді маже 10 000 Свідків Єгови із західних територій Радянського Союзу вивезли до Сибіру. Проте із Закарпаття за невідомих причин вірян не депортували. Юрій Долгош залишився у рідному селі, як і ще 429 сімей Свідків Єгови.

«Після свого приходу радянська влада почала також мене переслідувати_ — розповідає чоловік. — Одного разу міліціянт, дуже добрий знайомий, сказав: “Юра, ти будь обережний, бо вечором кадебіст слідкував за твоєю хатою. Я знаю це, бо разом з ним шпигував. Коли будеш вночі чути, як пес гавкає, не виходь на вулицю, бо тебе планують убити”. За мною шпигували і часто допитували. Кадебісти навіть входили і виходили через моє вікно».

На щастя, Долгошу вдалося уникнути ув’язнень за радянського часу. Сьогодні, порівнюючи тоталітарні системи, майже столітній чоловік каже: «Нацистський та гортистський режими більше мучили фізично, а радянський режим — психологічно і морально».

Хоча хвороби, набуті за часів ув’язнень, лишили свій слід, Юрій однозначно вийшов переможцем з протистояння режимам. Односельчани знають його як людину привітливу та кмітливу, з добрим почуттям гумору, який понад усе полюбляє розмови про духовне. Аж до 91 року життя Довгош піклувався про садок обабіч лісу, який сам посадив і виплекав. Коли сил почало не вистачати, Юрій переїхав до дальніх родичів у селі Холмець.

Подружжя Адальберт та Еріка Белла в яких він сьогодні живе, відгукується про Юрія Долгоша з великою теплотою і захопленням. Еріка розповідає, що найулюбленішого книгою в нього досі є Біблія, яку він читає кожний день.

5 років тому Юрій жартома домовився з лікарем місцевої лікарні, що прийде на прийом, коли йому виповниться 100 років.

Юлія Мельничук
Фото: Артур Абрамів

Коментарі :


10.02.2022 18:46 Тереза

Читаючи такі біографії завжди дивуюся, яку віру мають ці люди і Бог дійсно береже їх!


05.02.2022 13:01 Роберт Смоляк

Оце життя!!!! І не все тут написано, скільки там історій уявити не можемо!!!   Фильм крутити про ного.


05.02.2022 10:36 Іштван

Очень страшный мир был тогда. Но всегда были люди которые отличались человечностью. Надеемся что это уже не повторится. Хотя знает только один Бог.


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат