Демократична Спілка угорців України з перших днів повномасштабної війни стала осередком, через який допомога угорців направлялась українцям, які рятувалися від війни та воїнам, які боронили країну на сході. Ця допомога не припинялася за цей час ні на день і тепер, більше ніж через рік після початку війни, у Спілці вирішили розповісти про цю допомогу.

В день, коли ми зустрілися з головою загальноукраїнської Демократичної Спілки угорців України Ласло Ласловичем для розмови, ДСУУ передала для волонтерів Харківщини черговий транш допомоги з Угорщини: бойлер для води (термоспот), два термоси від угорської ДСНС і генератор. Їх уже чекають волонери "Спецпідрозділу "Кракен"" у Харкові.

— Ласло Ласлович, Спілка має 19 зареєстрованих філій по всій Україні і в тому числі і на територіях, які потерпають від російської агресії. Ви комунікуєте з ними?

— Ми дуже тісно співпрацювали з філією в Хмельницькому, регулярно вантажили вантажі у Миколаїв, коли там взагалі нічого не було. Миколаївській філії кілька разів просто пересилали кошти, щоб підтримати їх. Дуже багато наших філій і самі є донорами, наприклад, київська, яка теж часто надсилає допомогу як у Миколаїв, так і в інші регіони, які потерпають від російської агресії.

Ми працюємо в двох напрямках: співпраця з угорськими партнерами та різними благодійними фондами, які представлені на Закарпатті і в Україні. Минулого року наш офіс перетворився на свого роду склад, тепер уже трохи ми тут прибрали і час від часу проводимо різні акції, збір коштів на різні місцеві проєкти, які проводяться зараз у Хмельницькому. Минулого року ми фінансували чотири їхні програми. Переважно це була допомога нужденним людям, старшим за віком та угорцям із Закарпаття, які з різних причин переїхали до Хмельницька.

Крім культурних, гуманітарних, соціальних програм у нас зараз продовжується така потужна гуманітарна програма — ми закупили обладнання в кардіологічне відділення Ужгородської міської лікарні та на кафедру факультетської терапії УжНУ на суму 350 тисяч гривень. Передали їм 2 кондиціонера, меблі для лабораторії та японський професійний електронний аналізатор складу тіла Таніта МС-780. По Україні таких приладів є всього декілька. Цю програму ми почали минулого року, цього ж продовжили. Ми уклали договір з нашим угорським партнером, вони перерахували кошти, ми його закупили і передали в довічне користування цим закладам. Наші партнери висловили бажання продовжити програму ще й на цей рік.

Від Демократичної Спілки угорців України торік наш відомий "професор з окопу" Федір Шандор отримав надпотужний генератор для підрозділу, той генератор через два тижні російські військові розстріляли... Отримав також продукти, які заїхали в Україну з Угорщини за сприяння Спілки.

Крім того, є в нас ще постійні місцеві самоврядування в Угорщині, які по нашим заявкам надсилають деякі особливо стратегічні продукти.

— Як з початком війни зав’язувалися ці містки, по яким ішла допомога через вас на схід України?

— Спочатку допомогу отримувало Закарпаття, тому що тут зібралося дуже багато людей, які рятувалися від війни. Тут було багато літніх людей, які були безпомічними і не могли себе забезпечувати. Перші вантажі почали поступати з Загоні, Финєшлітке — звідти йшла найбільш потужна допомога в Ужгород. Це крім державної підтримки, яка йшла каміонами за своїм строгим призначенням.

А були й маленькі мікроавтобуси чи невеликі фури, які мали на меті забезпечити старших людей, закрити різні потреби інфраструктури, яка тут працювала, в тому числі й різні лікарські обладнання, медикаменти, які були розподілені по міським та обласним медичним закладам.

Що можливо було, ми розвантажували тут, у нас в офісі, щось перевантажували відразу з машини в машину. Якщо була можливість одразу запакувати і відправити — ми відправляли, бо приміщення все ж не пристосоване до логістичних можливостей.

Стосовно медичного обладнання, то цікавий був   момент: так сталося що в перші місяці війни Ужгородська дитяча лікарня (де головний лікар — Ігор Рожко) отримала максимальну кількість ковідних тестів, тому що виявилося, що серед молодих мам, які виїжджали з України в Угорщину з дітьми, були десятки хворих на ковід. Тому ми передали в дитячу лікарню тести на COVID-19, щоб кожна мама, заїжджаючи в лікарню, особливо не закарпатки, мала можливість відразу обстежитись.

Відтак одні з перших траншів, які ми отримали з Угорщини по лінії охорони здоров'я — це були ковідні тести, памперси, різні речі, необхідні для маленьких дітей та мам, засоби гігієни, бо на той час цього всього не було.  

Уже в кінці весни, коли потрохи минав перший шок поступово минав, ми робили все, що тільки могли і про що лиш нас не просили. Патрульна поліція звернулася до генерального консульства Угорщини з проханням про забезпечення і ми забезпечили всі екіпажі спеціальними аптечками, турнікетами.

Усе це — лише штрихи в тому потоці допомоги, яку змогла надавати Демократична спілка угорців України через своїх партнерів в Угорщині українцям, які з початком війни цієї допомоги так потребували. Не було програмного напрямку, що ми сіли, обговорили і вирішили. Де ми бачили, що тонко, чи десь рветься, там ми відразу ж покривали потребу, як тільки могли. У дворі патрульної поліції в Ужгороді був цілодобовий пункт, де патрульні, які працювали без відпочинку, могли випити каву, чай чи спеціальні енергетичні напої на кавовій основі, які ми отримали від угорських партнерів.

Мер міста Финєшлітке Марто Мігай ще з 2014 року особисто їздив на автобусі, кілька разів був на Донбасі. В нього в місті є макаронна фабрика і вони передавали нам макарони у великих кількостях, ми їх передавали через кожного, хто їхав на схід до наших воїнів. Бо в перші час був повний хаос і з їжею в тому числі.

Уже в другій половині 2022 року в нас почався інший потік допомог: ми надсилали допомогу на деокуповані території — частково Харківська, Донецька, Луганська та Запорізька області.

Трапляється і так, що наші партнери звертаються з конкретними потребами, тоді вже ми по своїм каналам починаємо шукати потрібні речі. Той рівень підтримки партнерських організацій — це безумовно довіра до діяльності Демократичної спілки угорців України. Вона ніколи не була під сумнівом. І ця довіра говорить про те, що ми йдемо правильним шляхом, діємо відкрито, публічно і не робимо ніяких кулуарних   кроків. Авторитет Спілки сьогодні дає такі результати, що люди нам довіряють, звертаються за допомогою і з пропозицією, що через нас вони хочуть комусь допомогти.

Наші друзі з карітативної організації звернулися до нас за порадою: вони шукали людину-фіксера, яка допомогла би їм як перекладач та водій: зустріла їх тут, в Ужгороді і проїхала би з ними, розвозячи гуманітарний вантаж у Бучу, Ірпінь, кілька сіл Київської області. Ми порекомендували і спорядили від Демократичної спілки угорців України Яноша Мешка, який проїхав з ними весь потрібний їм маршрут.

— Скажіть, будь ласка, як відбувається взагалі комунікація з військовослужбовцями які зараз на фронті: вони виходять на вас спеціально чи ви знаходите когось із них і питаєте, що їм потрібно?

— Наші закарпатці воюють усюди. Крім того, в нас і в наших активістів є дуже багато знайомих, які зараз або виконують військову службу на фронті або в тилу по організації гуманітарної допомоги. Вони звертаються до нас, тому що довіряють нам і коли ми збираємо необхідний їм вантаж, то теж відправляємо надійними і перевіреними каналами.

Зараз в Угорщині почали з’являтися спеціальні групи, це переважно нові люди, які з початком війни не дуже розбиралися в темі, але тепер побачили, що в ЗСУ воюють також і угорці. Тому люди, які не хочуть підтримувати війну як таку, підтримують окремо військовослужбовців: чи екіпіруванням, чи технічним засобом. Тобто зараз допомога більш цілеспрямована.

Один із шляхів отримання інформації щодо потреб наших військових, не пов’язаний з угорцями на фронті — наша комунікація з професором Федором Шандором. Він щоразу надсилає нам список конкретних потреб. Так ми відправляли дуже серйозні знеболюючі, медичні засоби для хірургічного втручання на передовій без можливості відвозити людину до шпиталю, засоби для зупинки крові та інші. До цих вантажів ми додавали ще що могли і таким чином ми відправляли не адресно, а Шандору, який знав людину, знав підрозділ і знав проблему, перебуваючи безпосередньо там, на передовій.  

Мій колега, Віктор Трошкі з першого дня війни на передовій і це — ще одне незалежне джерело потреб військових на фронті. Він бачить, що потрібно і на щоденному контакті в нього тут родина і це все-таки колеги по університету, по Українсько-угорському науково-навчальному інституту і спілкування іде не формально.

Трошки ми допомагали і в інформаційній боротьбі. До нас зверталися журналісти, переважно це були з угорськомовних ЗМІ, в тому числі Румунії, Словаччини, Австрії, Сербії, Великобританії, були журналісти з New York Times та Washington Post і навіть з однієї фінської газети цікавилися ставленням закарпатських угорців до війни і їх умови життя сьогодні. І ми кожного разу пояснювали, що ми так само близько її сприймаємо і переживаємо, як і всі українці. Прояснювали ситуацію з Україною, яка з перших місяців війни була не всім зрозумілою. Такий інформаційний канал і досі є.

Тобто, Демократична спілка угорців України весь час забезпечувала і забезпечує механізм використання допомоги з Угорщини: забезпечуємо логістику, розставляємо маленькі "коми", щоб допомога дійшла до адресатів. Варто розуміти, що в Угорщині є різні політичні партії, групи і вподобання, але всіх їх об'єднує бажання допомогти Україні. Незважаючи на політичні моменти ці люди дотримуються вищої мети — везуть, наприклад, надпотужний генератор, який тепер забезпечує водоканал міста Ірпінь або Бучі і беруться за відновлення місцевих школи і дитсадка.

За понад рік війни ми тепер вперше виходимо до людей через пресу з тим, що ми зробили і робимо це в першу чергу для того, щоб подякувати нашим партнерам. Є люди, які нам щодня, щомісяця допомагали і ми не можемо собі дозволити не згадати їх і хоча би таким чином. Ми стали тим місточком, через який поступає допомога і констатуємо факт, що Демократична Спілка угорців України існує в цих важких ситуаціях і адаптована до тої складної ситуації, яка є в державі.