Пришти бабки Анці
Бабка Анця та Марька з Копачинського берега…
— Слайнавіки, бабко, та хочу видіти ци вже достигло, ануш пробуйте…
Як звичайно, нічо в селі не могло пройти мимо пильного ока бабки Анці, та мала на події прямо таки містичний нюх. У кого де корова має телитись, де будуть порося різати, де струча сукати, де олію давити…
— Ий, чуй, добре тото у вас грезно, таке було у Ілька Дмитрика, з Копачинського берега, но бо вун знав коло того ходити, чуй, де ото притяти, де прискіпити. А сарака, тото благий чоловік быв. Чи ти го не тямиш? Такий великий був як ти, а товстий гі пласт.
Вун приймак быв, папоротяник*. А приженився на Копачинське ід Паламарьовуй Марьці, а тото была заклятА баба, тота му джосу давала, як хотіла. Оно, чуй, у приймах і так не мед, бо гі ся каже — і курям ноги мити і котови треба казати на вы — ба ци хочете пане котику на двур?
Но а чуй, раз у осени ся Марька, но тото уже юй было вусымдесят і два, каже — йой діду, я бітіжна, майжинь я умру. Но та чуй та лягла та такой умират, каже клич ми попа…
Та сарака Ілько мав бігти у село за фельчаром, та за попом, пак за дяком…
А ото всьо поприходило та тото нагодуй, та пійсят грам налли, а ще ся дощ пустив, а они бабу одсоборовали, та сіли у хижі та кавіль п’ют. А сигінь Ілько, што ся набігав та си коло шпора задрімав.
Но та дяк ся звідат, пане фельчар, а што тото з нив є, пак ще передучора тото туйки галаманило на ціле Копашново?
Пак што — бабі вусімдисят і два, но та вже нич не учиниш, аж каже што умират та лиш умират, я, кже, юй давлениє зміряв — баба здорова, айбо тото таке…
А батюшка, стопійсят упив, та каже, но, на всьо воля божа, айбо Ількови ся улівит, баба заклята, тота му крови упила. Село тото виділо…
Ай і дяк, но, каже — заклята баба, тот ся сигінях натирпів…
Тай фельчар,— но та што буде робити, вун чоловік іще моцний, робутний, найде си якусь удовицю, а ондеки Лялю Грицакову, тото жона ще не стара, тоти би си газдуство удержали тай добе би му било…
Чуй, не встиг тото договорити, як Марька з постили як ускочит — А у душу я вам маттирину з курвашами, та Ілька дривом гуп — та тобі Лялю Грицаканю треба, та жона ти ще не умелла, а ти по курвах…
Та чуй, убись видів, батюшка Гермоген із дяком тай фельчаром тікали долу Копачинським берегом так, што кадило загубили, та діти пак найшли а принесли до церкви…
— І що? Передумала умирати?
— Чуй, ще вусім году потом жила, а пушла ся переписати у уніати, бо казала ож попови-курвашови ся сповідати не буде…
Аркадій Шиншинов
ТЕГИ : Пришти бабки АнціКоментарі :
Додати коментар