Побутує думка, що викривальна думка, що витримала випробування насмішкою, може вважатися істинною. Такі й люди, котрі наділені здатністю дошкуляти іншим, дивлячись у дзеркалі на себе. Причому об’єктивна дотепна думка мусить бути приправлена сіллю з веселою смакотою та цілющою гіркотою. І ще кажуть, що для сатириків ніколи не настає спокою, як під час війни й тоді, коли вже не гримлять гарматні постріли.

На ці роздуми спонукала мене нова (тринадцята) книга цього жанру нашого крайового українського письменника Юри (Юрія) Шипа «Публічна фіглярня».
Чому? Та тому, що відповідає саме такому наративові веселого та колючого викривального сміху. І то природно, бо слово шип означає все гостре і колюче, як, між іншим, про це казав ще у передмові до першої книги Юрія Шипа «Бита карта» лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитро Білоус і радив йому писати під псевдонімом Юрко Шипшина, але він виявився неслухняним – пише під справжнім прізвищем, хоч окремі й з іменем не Юрій, а Юра (як здебільшого вже з дитинства його називали).
Що найпритаманіше цьому виданню? Мабуть покликання Юрія Шипа, на якому наголосив колись сатирик Фелікс Кривін: уміння з хистом «сміливо перетворювати негативне та небезпечне у приречене й смішне».
І, ось, перед нами новий усміхнений фоліант Шипа «Публічна фіглярня», у якій ще раз підтверджено, що його дотепний сміх доброзичливо доброчесних і вихованих веселить, а нечистоплотних дикобразів нещадно бичує.
Поява знакових книжок викривального жанру злободенного гумору, сатири та байок, в яких у кумедному приховано істину для дорослих і юних читачів – справа нелегка і невдячна, подеколи й небезпечна в неморальному середовищі (до речі, і у нашому краю). Як вважає відомий сучасний письменник Василь Густі, «видання нової сміхології Юрія Шипа «Публічна фіглярня» – дотепної викривальної мудрості, наскрізно пройнятої харизмою любові до чесного богоугодного життя в ім’я добра супроти зла – є веселою віддушиною в умовах сучасної сумної задухи». Тому необхідно її вдячно вітати.
Змістовна фабула книги «Публічна фіглярня» дає підставу мені (думаю, що й читачам) приєднатися до такого висновку. Передусім, про її художню та морально-виховну цінність в умовах сучасної деградації людяності, варварського рашиського дикунства в іронічно-саркастичному циклі «Навіжені болотяші», яким «хлопців наших віражі здатні по мордяці дати; там, де холодно душі, сміхом зігрівати». Так, пособляє їм у цім і Шипове слово, здатне сміятись і насміхатися таким сміхом, з яким негідники ворогують, а чесні йому аплодують.
У колючому вірші «Сентенція сміхолога» Юрій Шип констатує:

Скільки мушви проживає
В нетрях у болоті –
Стільки й облуди буває
У людській підлоті.

Таких аргументованих засвідчень, пройнятих викривальними засобами слова, глузами, гнівливими насмішками в аналізованій книзі є чимало.
У більшості творів вони ніби застенографовані у комічному вияві (не тільки художні, але й достовірні образи та картини з називними іменами). Наприклад, у підрозділах «Новоявлений Алі-Баба» та «Навіжені болотяші». В них в ощадливо-зневажливому тоні в дусі народних прокльонів, подеколи навіть не гребуючи зневажливими вульгаризмами, на адресу висотних негідників та дикоросів путінської камарильї.
Спілкуючись із автором, я у процесі ознайомлення з книгою поцікавилася:
– Юрію Васильовичу! Добре знаю Вас, як щиру побожну людину, письменника, що написав чимало високодуховних та ліричних творів, що покладені й на музику, та виконуються навіть церковними хорами, а пісня «Божественна краса» на Ваші слова, наскільки пам’ятаю, колись прозвучала по Ватиканському радіо. Крім цього, за духовну творчість Ви нагороджений крайовою літературною премією імені Федора Потушняка, а, також удостоєний Ордена преосвященного владики Андрея Бачинського.
Як зуміли поєднати висміювання, сатиру і гумор з Богопрославою? Чи не суперечить це християнській моралі?
Відповідь не забарилася:
– Бог із усіх Створінь тільки людину, особливо українців, наділив навіть у біді здатністю сміятися й фіглювати.
Думаю, що християнину боротися з порушниками постулатів Божих Заповідей – не гріх, а навпаки: навіть обов’язок. Цей приклад нам дав сам Ісус Христос. Адже Він у всьому цьогосвітньому бутті нещадно викривав книжників, фарисеїв, садукеїв, та інших лицемірів, перевертнів, сміливо затавровував дошкульними словами всяке злодіяння, рятуючи людей від тенет лукавого. То ж, думаю, що боротися супроти зла й засобами очищувального сміху, щоб світ ставав добрішим – то не богохульство, а навпаки: послух Богу.
Від витребеньок цвіркунців дитинства у перших усміхнених двох гумористичних розділах і в семи наступних сторінка за сторінкою автор констатує, аргументує, викриває фактами та доказами негативні картини й образи «дорослого життя» негідників, застосовуючи шаржовані та карикатурні різноманітні прийоми сарказму, іронії, гіберболи та літоти, (передусім, у розділах «Від пана до Степана», «Новоявлений Алі-Баба», «Клубок норовистих думок» та інших).
Та чи не найгостріше вістря сатири поета в цій площині націлене на найогиднішого ворога нашого народу та всіх людей доброї волі «Навіженого болотяша» путіна та його писиголовців, виражене й у катрені «Антиподи від природи»:

Хоч балалайка та бандура –
музичні реманенти звісні,
Та наша й путінська натура
Були і будуть несумісні.

У безглуздому хаосі цьогосвітньої круговерті Юрій Шип сміється, насміхається, кепкує,, відсіює полову від здорових зернин з порадою «Яку дорогу вибирати» спонукає:

Злобою й добротою
Мощена людська дорога…
Ступай по ній ногою,
Що наближує до Бога.

Колись наш земляк, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Петро Скунць, сказав: «Мій друг – сатирик Юрій Шип зумів підняти погляд від земного бруду до вічних істин».
Залишається до цього тільки прилучити доказ – «Публічну фіглярню», в якій лікувальними засобами сміхотерапії затавровано нікчемне й блюзнірне поріддя на шляху людської доброти до святої висоти.

Марія Баяновська,
докторка філософії (PhD), професорка кафедри психології, педагогіки та соціальної роботи Карпатського університету імені Августина Волошина.