У часи незалежної України, що декларує свою відкритість світові й його культурі, з новою силою постає питання про присутність світової літератури в українському культурному просторі і, звичайно, про присутність нашої літератури у світі. Звідси особлива вага мистецтва перекладу в процесі зближення культур.


Надійні мости між французьким та українським народами та їхніми культурами зводить доцент кафедри міжмовного спілкування та фахового перекладу Ужгородського Національного університету Віктор Мотрук. Його переклади різних французьких авторів відіграли важливу роль у популяризації багатої французької літератури як у нашому краї, так і в усій Україні. Про проблеми, з якими стикається сучасний перекладач, стан української перекладної літератури та перспективи виходу закарпатських літераторів на європейський книжковий ринок поспілкувалася з ним журналістка «Нового Закарпаття».

— Як ви розцінюєте стан перекладної літератури в Україні загалом і в Закарпатті зокрема?

— Як на мене, гострою проблемою сьогодні є те, що український книжковий ринок, у тому числі й перекладної літератури, перенасичений продукцією російського виробництва. Починаючи з 1991 року, переклади російською з’являються раніше, аніж та сама перекладна література українською мовою, і вони стають фактором стримування розвитку україномовних перекладів. Причину цього слід вбачати в тому, що російські видавництва значно потужніші економічно, ніж наші, і вони діють на випередження. Подолати конкурентів можна лише тоді, коли випускатимемо популярні іноземні новинки в українських перекладах раніше від них і,звісно, якісніше. Цю проблему вже вирішило чимало видавництв: харківські «Фоліо» та «Клуб сімейного дозвілля», київські «Темпора», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». «Основи»…А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича, видавши Гаррі Поттера, задали, по суті, тренд — видавати українською раніше й значно краще, ніж російською в Росії.

Закарпатська школа перекладу має неабиякі досягнення. Майстерність Ю. Шкробинця, І. Мегели, П. Скунця, В. Фединишинця та інших відома далеко за межами Срібної Землі. Плідно попрацював у цій галузі письменник і етнограф Ф. Потушняк, переклавши з французької поезії Ш. Бодлера, П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо. Чимало творів угорських та чеських авторів переклав Михайло Томчаній. Широко визнаним в Україні перекладачем був Ю. Шкробинець, із яким мені пощастило бути знайомим і з яким часто дискутував про перекладацтво. 3-під його пера вийшли блискучі переклади поем Шандора Петефі, Яноша Араня, переклади з німецької геніального творця «Фауста» Гете. Угорських шанувальників української літератури він ознайомив із творами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Павла Тичини, Максима Рильського. Великим сучасним досягненням фахівців-латиністів Ужгородського університету є переклад українською шеститомного дослідження закарпатського Михайла Лучкая «Historia Carpato-Ruthenorum» («Історія карпатських русинів»). В останні роки активізували свою діяльність закарпатські перекладачі зі словацької мови — Тетяна Ліхтей, Василь Густі,Світлана Пахомова, інші. Донести до українського читача твори французьких поетів, прозаїків, філософів, публіцистів, що раніше не перекладалися, намагаюся і я. Шкода, що немає перекладів із німецької, англійської, румунської мов, попри те, що фахівців із цих мов не бракує на факультеті іноземних мов Ужгородського університету.

— Чому, на вашу думку, на українському книжко­во­му ринку дуже швидко з’яв­ля­ють­ся світові бестселери, які можна зачислити до масової літератури («Гаррі Поттер», «Код да Вінчі», «Сутінки», «50 відтінків сірого», «Самотність у мережі» та багато інших), натомість твори класичної літератури перекладають значно повільніше або ж зовсім не перекладають?

— Відповідь на це питання лежить винятково в економічній площині. «Швидко з’являються», бо привабливі в комерційній перспективі, бо можуть принести серйозний дохід. Власне, що таке «бестселер»? Термін цей має англійське походження: bestseller — те, що добре продається; він прийшов зі США, де у 1889 році зафіксоване перше його вживання. Бестселером у певній країні чи на міжнародному рівні може бути дуже популярна книжка. Український літературознавець Юрій Ковалів каже, що бестселер — це «…книга, яка видається масовим тиражем, враховуючи невибагливий читацький попит чи комерційні інтереси, часто зумовлені модою, сенсаційною тематикою». Гадаю, що це визначення не зовсім вірне, бо бестселером може бути будь-який твір, що відзначається високими художніми якостями, у тому числі твір класичної художньої літератури, публіцистики, інших жанрів. Приведу приклад зі своєї перекладацької практики. У 2012 році я дістав від легендарного француза Стефана Есселя ексклюзивне право на переклад українською мовою його знаменитого політичного памфлету «Обурюйтесь!», що був перекладений 45-ма мовами світу і виданий сукупним накладом понад чотири мільйони примірників, тобто став бестселером. Про нього аж ніяк не можна сказати, що він «враховує невибагливий читацький смак чи комерційні інтереси, зумовлені модою, сенсаційною темою», бо автор піднімає тут вельми актуальні злободенні проблеми, що хвилюють світову спільноту, передусім пересічних громадян. Бестселером, до слова, є й Біблія. Чинник номер один для бестселера — текст, здатний полонити уяву читача. За цієї умови твір будь-якого стилю і жанру може претендувати на статус бестселера.

— У чому полягає особливість і складність роботи перекладача?

— Стара приказка повчає: «Скільки мов ти знаєш, стільки раз ти людина». Все ж доводиться констатувати, що культура чужих мов усе ще недостатньо поширена серед українців і рідко хто з них може вільно читати оригінальну літературу — художню чи за фахом. Хвала Богу, як колись, так і тепер, їм на допомогу приходять перекладачі. Переклад зводить мости єднання між культурами й особистостями, духовно інтегрує й консолідує народи, творячи світову спільноту. Сучасна глобалізація багато в чому завдячує саме перекладачам.

Основні труднощі, які мусить долати перекладач, пов’язані з особливостями системи мови, з якої він перекладає, способами їх використання для найменування об’єктів і опису ситуацій. Мові, у якій виріс мовець, перекладач має протиставити іншу мову, аби створити гармонію між текстами оригіналу і перекладу. Визначення цієї гармонії неминуче суб’єктивне і довірене цілковито перекладачеві. Художній переклад вимагає від перекладача не лише вміння відтворення структури тексту в плані лексичному, синтаксичному, формальному, а й передача ідеї, духу твору. Вимагає також знань (якщо не грунтовних, то принаймні достатніх для даного перекладу) з філософії, естетики, історії, етнографії, культури тощо. Само собою зрозуміло, що перекладач мусить, образно кажучи,бути майстром у своїй мові, тобто добре знати материнську мову. Словом, іншомовний твір повинен народитися заново у новій мовній ситуації завдяки здібностям, таланту і грунтовним знанням перекладача. І переклад повинен справляти на читача таке ж враження, як і оригінальний твір.

Є й організаційні труднощі: перекладачеві часто доводиться самому вирішувати з іноземним видавництвом чи автором проблему права на переклад. Інше нелегке питання — фінансове забезпечення перекладного видання, вирішення якого вимагає від перекладача чимало часу, зусиль, нервів. Особисто для мене переклад — це виклик моїй філологічній, перекладацькій спроможності, що дозволяє реалізувати себе повніше, вдосконалити, розширити свої перекладацькі, культурологічні навички й вміння, збагатити лексичний багаж знань. Доводиться з жалем констатувати, що перекладна література в Україні існує (слово «існує» — саме те, яке відображає її стан!) переважно завдяки ентузіазму перекладачів. За статистикою майже половина перекладних книг виходить без грантової підтримки, а на ентузіазмі, як відомо, не виживеш. Про причини такого стану речей можна говорити багато і довго, але від цього не стане легше.

— За якими критеріями перекладачеві слід обирати книги для перекладу?

— Щонайперше потрібно визначити для себе, які цінності хочеш донести своїм перекладом до українського читача і, керуючись цим чинником, уже обирати твір. Він має подобатися передусім самому перекладачеві, а він уже має докласти всіх зусиль, щоб його переклад сподобався читачеві. Мій критерій відбору такий: художня вартість твору та врахування психології й смаків читача.

Я свідомо хочу відкрити для українського читача нові імена й тексти французької літератури, заповнивши, таким чином, прогалини української перекладної літератури, тому й відбираю твори, які раніше не перекладалися.

— Переклад якого твору ви вважаєте своїм найбільшим досягненням? Якщо його ще не зроблено, то, може, збираєтеся його донести до українського читача?

— Я вважаю свій перекладацький доробок не таким вагомим, як би мені хотілося, бо почав перекладати трохи пізно, поєднуючи своє захоплення із викладацькою працею. Кожен переклад, як на мене, то певне досягнення перекладача. Я спробував себе в перекладі творів різних жанрів: поезія, політичний маніфест, філософські есе, проза. Збираюся перекласти новели французьких письменників різних віків, які мали би скласти невелику антологію, а після цього хотілося б перекласти якийсь цікавий роман.

— А як дивитесь на те, щоб перекласти популярні твори українських чи закарпатських письменників французькою мовою?

— Ідея сама по собі чудова, бо, як я переконався під час моїх подорожей до Франції,Україна є там літературною тераінкогніто. З класиків знають хіба що Тараса Шевченка, дехто з інтелектуалів може назвати Івана Франка, Марко Вовчок… Краще знають сучасних українських письменників, чиї твори перекладені французькою у Франції, Швейцарії, Бельгії: Андрія Куркова, Юрія Андруховича (я бачив у паризьких книгарнях його «Дванадцять обручів»), Любка Дереша, Сергія Жадана.

Закарпатські літератори, звісно, достойні того, щоб їх читали у світі, але для поширення їх самобутньої творчості за кордоном потрібна, як на мене, спеціальна фінансова програма — державна чи приватна, щоб потенційні перекладачі мали змогу цілком присвятити себе і свої знання перекладу творів, скажімо, Петра Скунця, Василя Кухти чи Мирослава Дочинця.

Олександра Машіка