Час безжалісно поглинає минувшину, значні й другорядні події з часом сприймаються в іншому ракурсі. Але є в нашому житті речі, які відстань у часі не спроможна викреслити з пам’яті. Це студентські роки і пов’язані з ними події і люди. Чільне місце у спогадах про ці літа займають наші університетські викладачі, наставники, керівники. Однією з таких осіб є колишній до-цент кафедри мікробіології УжДУ Василь Петрус.


У 50-х роках минулого століття ця кафедра входила до складу медичного факультету, але вона обслуговувала і біофак. Ми, студенти-біологи тих років, з осторогою заходили до приміщення медфаку, де панувала білохалатна атмосфера майбутніх лікарів. Лекційний курс мікробіології читав доцент Петрус — молодий, доброзичливий, але вимогливий викладач. На практичні заняття з міркувань стерильності ми приходили одягнені, як і медики, в білі халати. Все тут було для нас неординарним, незвичним.

Василь Степанович Петрус народився у травні 1925 року в передмісті м. Мукачева — Підгороді, у родині службовців. Початкову і середню освіту отримав уже в Ужгороді, куди переїхала родина Петрусів. Повз увагу батьків не пройшли непоміченими природжений розум і блискуча пам’ять старшого сина Василя. У 1943 році вони, не вагаючись, відправили його до престижного Будапештського університету на медичний факультет. У 1945 році відбулися кардинальні зміни в історії нашого краю — 29 червня 1945 року Подкарпатська Русь була приєднана до Української РСР. За-кінчивши два курси в Угорщині, Василь продовжує навчання вже в радянському виші — Львівському медінституті, яке тривало до 1948 року. Отримавши диплом лікаря, він протягом короткого часу працює в Ужгороді, але вже в тому ж 1948 році обирається за конкурсом на посаду асистента кафедри мікробіології Львівського медінституту.

Наступний п’яти-річний період у житті Василя Петруса був вщерть насиченим, плідним, результативним. Здібний науковець потрапив у колектив кафедри, де вирувала науково-дослідна робота, працювало багато відомих і перспективних науковців. Результати експериментальних досліджень доповідалися і обговорювалися на численних наукових конференціях, пуб-лікувалися у фахових журналах УРСР і СРСР, як-от, «Медичний журнал АН УРСР», «Врачебное дело», «Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунологии СССР», «Хирургия» тощо. Неймовірно, але факт — за цей п’ятирічний період роботи Василь Степанович опублікував самостійно або у співавторстві близько 27 наукових статей! Це було безумовне входження молодого асистента у велику науку, придбання безцінного досвіду наукової й педагогічної діяльності. Об’єм виконаної роботи був таким, що через два роки, у 1955 році, Василь Степанович блискуче захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук.

Тим часом значного розвитку досягає і Ужгородський державний університет. Медичний факультет збагачується новими кафедрами, зміцнюється квалі-фікованими кадрами, стає вагомішим. Адміністрація УжДУ звернула увагу на молодого перспективного науковця-земляка у Львові й у 1953 році його за-прошують в УжДУ на посаду старшого викладача кафедри мікробіології і гістології. Василь Степанович, будучи патріотом свого краю, без вагань приймає цю пропозицію. Присутність на кафедрі досвідченого науковця вплинула на роботу всієї кафедри. Багаторічний досвід роботи у Львові допомагає вдосконалювати, збагачувати діяльність кафедри мікробіології УжДУ. Кар’єрний ріст доцента Петруса продовжує пропозиція у 1958 році обійняти посаду заступника декана медфаку, а вже у 1959 році він проректор Ужгородського університету з наукової роботи. На цій посаді Василь Степанович реалізував свій досвід організації наукових конференцій різних рівнів, набутий за час роботи у Львові. Масштаби його діяльності значно розширилися, охоплюючи вже не один, а всі факультети УжДУ. Численні подяки та премії в особовій справі свідчать про успішну діяльність доцента Петруса на цій посаді.

У 1961 році Василь Петрус крім проректорської посади отримує посаду завідувача кафедри мікробіології. Новаторська діяльність на цій посаді проявилася зокрема в розробці й впровадженні нових спецкурсів: «Грунтова мікробіологія», «Вірусологія», «Технічна мікробіологія». Результатом плідної наукової роботи стала підготовка восьми кандидатських дисертацій.

Така багатовекторна діяльність із часом стала втомлювати Василя Степановича. У 1967 році він подав заяву про обмеження його діяльності в УжДУ очільником кафедри мікробіології і гістології. Його прохання задовольнили у 1970 році.

У 1971 році надійшла пропозиція від Львівського інституту мікробіології і епідеміології обій-няти посаду директора цього закладу. Під ностальгічним впливом проведених у Львові молодих років він приймає цю пропозицію.

Харизма Львова — культурно-наукового центру Західної України — приворожила Петруса. Тут він мешкає разом із родиною донині. Проте, як більшість закарпатців, Василь Степанович і його дружина Катерина Петрівна часто-густо відвідують Ужгород — місто дитинства і шкільних років, місто, де реалізувався організаторський, науковий і педагогічний талант доцента Петруса. Тут завжди гостинно чекає на них батьків-ський будинок, тут спочивають вічним сном рідні та близькі.

Роки невблаганно пливуть, і ось наш краянин Василь Степанович Петрус на порозі свого 90-річчя, яке родина Петрусів святкуватиме 16 травня 2015 року. Ми, колишні студенти, колеги, друзі в Ужгороді, зичимо йому доброго здоров’я, душевної рівноваги, радості від спілкування з рідними й близькими, оптимізму. Хай спогади Василя Степановича про малу батьківщину будуть світлими і теплими.
Магдалина Чубірко,
доцент кафедри ботаніки УжНУ