Відомий словенський воєнний журналіст презентував в Ужгороді свою нову книжку

2 червня в Закарпатській обласній науковій універсальній бібліотеці імені Ф.Потушняка відбулася презентація книжки «Довга дорога до миру» відомого репортера зі Словенії Боштяна Відемшека. Зустріч відбулася в межах проєкту «Українське військо – символ звитяги», який проводить група цивільно-військового співробітництва Закарпатського ОТЦК та СП.

Боштян Відомшек писав про майже всі воєнні конфлікти ХХІ століття, побувавши в Лівії, Іраку, Косово, Афганістані, Конго, Сирії, Газі. Видав сім журналістських книжок про сучасні війни. У 2021 році у зоні бойових дій його близький друг загинув, а він отримав травму і вирішив більше на передову не виїжджати. Почав писати про проблеми глобального потепління, вимирання північних білих носорогів, марафонський біг, яким давно займається.

Однак коли почалося російське повномасштабне вторгнення в Україну, Боштян не зміг залишитися осторонь. У квітні 2022 року він навідався в Бучу, порівнявши побачене із геноцидом у боснійській Сребрениці, де було вбито вісім тисяч боснійських чоловіків-мусульман.

У січні 2025 року Боштян Відемшек знову приїхав в Україну. Цього разу в Ужгород, де написав репортаж з ужгородської клініки про трьох поранених українських вояків. Їхні історії були опубліковані в провідній словенській газеті, передруковані в американській пресі та стали частиною книжки «Довга дорога до миру».

Свій репортаж із України відомий журналіст помережив уривками із листів, щоденників та споминів словенських вояків, які воювали на території Галичини в Першу світову війну, аби наблизити події в в сучасній Україні до читача в Словенії. Адже тільки на галицькому фронті в 1914-1918 роках загинуло 33 тисячі словенців, величезна кількість для невеликого двохмільйонного народу.

Про українсько-словенські паралелі багато говорилося під час зустрічі із воєнним репортером із Любляни. Юрій Фатула, відомий ужгородський хірург та дослідник мілітарної історії Закарпаття подарував свою книжку про ужгородський піхотний полк часів Першої світової війни Анлрію Романяку, одному з героїв репортажу Боштяна Відомшека.

Андрій чотири місяці лікувався в Ужгороді, де з ним познайомився словенський репортер. Гостя з Любляни вразила історія українського воїна, який, отримавши важкі поранення, три дні взимку, під час морозів, добирався повзком до своїх, аби не потрапити в полон. Крім Андрія Романяка, Боштян розповів й історії українських поранених військових Андрія Тарасова та Руслана Телегая.  

На презентації   виступили депутатка Закарпатської обласної ради Наталя Штефуца, заслужений журналіст України Василь Ільницький, колишній військовий Павло Логвінов, доцент Ужгородського національного університету Володимир Тарасюк, які подякували словенському репортерові та Словенії загалом за підтримку України під час агресії росії.

На запитання: «Чи відкрив в Україні щось для себе нове?» словенський журналіст відповів, що був вражений, наскільки він почувається тут як вдома. Це стало для нього сюрпризом. Україна виявилася дуже близької до його ідентичності.

Ужгородці поцікавилися, чому розділ книжки про Україну він переплів з уривками листів та щоденників словенців з Першої світової війни.

- Я хотів показати словенській аудиторії, що війна, яка триває зараз в Україні, є й нашою війною. І не багато чим відрізняється від війни сто десять років тому, -- відповів Відемшек.

Ось ще декілька запитань і відповідей, які пролунали під час зустрічі.

- Чи писали словенські письменники художні твори про Першу світову війну?

- Кілька словенських авторів писали. Але більшість творів були опубліковані між Першою і Другої світовою війною. Проте варто розуміти контекст тих подій. Більшість словенців боролися не за свою батьківщину. Імперія відсилала їх далеко від дому, аби вони не могли втекти. Згодом Друга світова війна затьмарила спомини про Першу світову. Бо в 1914 році ми були, як нас вчили, не на правильному боці історії.   (Австро-Угорщина воювали із Сербією). Тільки після здобуття незалежності Словенії в 1991 році зросла цікавість до Першої світової війни. І на сторіччя, в 2014 році, ця тема стала надзвичайно популярною, мейнстрімом.

- Війна, що триває на теренах України -- когнітивна, світоглядна. Як працювати журналістам під час неї?

- Наша професія дуже змінилася. Журналісти, військові кореспонденти донедавна мали можливість першими писати про війну, дбайливо вивіряючи власні джерела. Тепер вже не мають такого привілею. Зараз все несеться потоками інтернету. Єдиний шлях подолати цей часто пропагандистський хаос -- наслідувати класичний, олдскульний метод журналістики: бути тут і зараз, спілкуватися з реальними людьми. І якщо ви не довіряєте досвіду тих, що страждають, то не маєте права писати про нього. На жаль, сучасна публіка вже рідко ходить в бібліотеки і не читає газет. Запрошуємо до світу нових реальностей!

- Чим українці відрізняються від інших?

- Не має різниці між людьми. Страждання і біль універсальні для всіх народів. Ми свідки колапсу міжнародної системи безпеки. Цей колапс незворотній. Атаковані народи, їхні території перебувають під окупацією, не існує міжнародного захисту. Ми спостерігаємо правління авторитарних режимів, чиї лідери нехтують правами людей. Це дуже погані новини. Найбільша помилка аналітиків вважати, що існує конфлікт між США та Росією. Його нема. Навпаки, є співпраця, і Україна це на собі відчуває. Мирні плани Дональда Трампа такі самі, як воєнні -- Путіна. З іншого боку, Євросоюз показав власну неспроможність. Як європеєць, я відчуваю за це провину і сором. Натомість Україна довела, що здатна боротися і виживати.

- Що найважче для журналіста, перебуваючи в зоні бойових дій – безпека, етика чи психологічне навантаження.

- Найголовніше, що такий досвід – це власний вибір.   Якщо говоримо про етику, то я би посадив кожного журналіста, який робить селфі в зоні бойових дій. Але у кожного своя етика. Будь-яка людина може стати монстром за певних обставин. Як журналіст вважаю, що не маю права писати про те, чого не бачив на власні очі, на собі не відчув кров і піт. Писати про війну, знаходячись в офісі, це злочин.
На завершення зустрічі Боштян Відемшек висловив переконання, що наступний його візит до Ужгорода пройде вже в мирний час: «Прикро, що в часи війни, ви змушені ще раз слухати про війну. Краще би нам говорити про вимираючих білих носорогів».

Олександр Гаврош, офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП.