Петер Матл: Не в мармурі, не в бронзі краса, а в самому процесі творчості…

29.08.2020 22:18 СОЦІО

Закарпаття — неймовірний, творчий, багатий край! У закарпатців великий потенціал, і кожен куточок Срібної Землі обдарований Господом і прикрашений людським мистецтвом і втіленими мріями людей. Пригадую, якось напередодні Великодня, ми гуляли селищем Великий Бичків, побачили охайне церковне подвір’я, і захотілося увійти до римо-католицького собору. Світло, спокій, гармонійність простору і вишукані скульптурні композиції зі світлого дерева, на які покладено Святе Письмо, підсвічники, молитвеники…

Все так гарно виглядало, що захотілося дізнатися, хто автор цих робіт. З’ясувалося, це Петер Матл. Ім’я, відоме у мистецькому світі нашої землі. Й тому було особливо приємно побачити роботи цього автора у гірському селищі на Рахівщині.

І от, дізнавшись про VII симпозіум скульпторів, організований цьогоріч Петером Матлом у с. Яноші, одразу згадали цей випадок, і стало очевидним, що на нашій землі дійсно є щасливі люди, які маленькими кроками втілюють свої великі мрії. Адже Петер знову зібрав однодумців, які своїми руками створювали диво, й цього разу для сіл і селищ Берегівщини. Бо кожна скульптура — це дійсно дивовижні живі істоти, які супроводжують людей століттями, і тільки на перший погляд є нашими мовчазними супутниками. Насправді ж вони, як і дерева, як і камені, як і небеса й зірки, говорять із нами, несуть нам свої енергії, насичуючи творчою силою наші почуття.

«Відповідальність митця дуже велика. Відчуваю, що енергії, які дають людині натхнення, не є випадковими. Вони десь блукають у просторі, у світах, і знаходять таких акумуляторів чи трансформаторів, як митці. Митець сприймає, відчуває й акумулює цю силу, й у результаті з’являється його творіння. Воно сяє, як сонце, в усі сторони. І ця світла енергія доходить не лише до глядачів, які поруч. Але, думаю, вона летить далі, у космос, і, можливо, знову торкається живих мислячих інопланетних творців (ми звикли іноді казати «зелених чоловічків із Марсу»), й вони, в свою чергу, трансформують цю енергію у свою творчість, й вона знову випромінюється, й летить ще далі, у світи. Це моя така, можливо, смішна теорія…» — зазначає Петер Матл.

— Петере, а як починається ваш день? Ви знаєте наперед, що він буде творчим?

— Кожен день ходжу на роботу, як на свято. Вдячний Господу, що моя робота, це є моє хобі, моє захоплення. І якщо якась побутова ситуація не дозволяє вчасно піти в мою майстерню, то серджуся. Тому, що моя робота, це та опора, на яку завжди звернена моя увага. Для мене важливий не лише результат, але дорога до нього. Результат завжди є відносним — він може бути добрим, чи не дуже добрим… А от сам творчий процес, наші почуття і наміри, завжди важливі й цікаві.

— Як ви прийшли до того, щоб зробити скульптуру своєю дорогою, своєю мовою? Якою дитиною ви були?

— Мама розказувала, що у нас була велика бібліотека, проте, звичайного чистого паперу для малювання в домі завжди не вистачало. Папір був дефіцитним, хіба якісь листки з зошитів могли бути. Але ж у книжках перша й остання сторінки — книжкові форзаци, чисті!.. І ось коли тепер, через стільки часу, беру читати наші старі книжки, відкриваю — а там мої дитячі малюнки. Я й забув, що вони там є. Різні замальовки, карикатури... Потреба малювати у мене була завжди. Й фактично, це й було першою творчістю з великої літери. Дуже цінною. Тепер розумію, що не в мармурі, не в бронзі є краса, а в самому процесі творчості. Як колись мені сказав один дуже хороший викладач: «Ти не повинен працювати з якимись дуже дорогими матеріалами. Ти повинен розуміти, що найціннішим є сам процес творчості. Сідаєш на землю, береш гілку і малюєш на піску. І то не біда, що намальоване розвіє вітер чи змиє дощ, й не стане твого малюнку. Сам процес є сакральним відбитком цього миттєвого натхнення».

— Поруч із вами у житті жінка, яку можна назвати музою — це ваша Сірануш. Який перший образ зустрічі з нею?

— У мене таке враження, що ми не лише тепер зустрілися, а, можливо, й у минулому були разом… Мені хотілося б, щоб ми й у майбутньому зустрілися.

Дуже важливо, особливо, якщо говоримо про творчість, щоб сили і час не витрачалися на якісь суперечки, страхи та непорозуміння. Потрібен міцний тил. Дружина моя, діти мої, батьки мої — як стіна стояли за мною. Це давало мені не лише впевненості у творчості, а ще й такий необхідний кожній людині спокій.

— Ви є організатором зустрічей митців. А це завжди різні люди, різні погляди, наміри…

— Людина нетерпляча. Вона хоче, щоб одразу все було. І у мене був такий період нетерпіння, коли дуже хотілося одразу стати відомим художником, керувати якимись речами у мистецькому світі. У якийсь момент зрозумів, що життя — це такий довгий-довгий процес. У ньому, як у казці, маєш три спроби. Тебе випробовує життя — пройдеш ти те випробовування, чи не пройдеш. Якщо пройшов один раз — добре, вдруге пройшов — добре, а втретє — тобі дають якісь подарунки. Але подарунки — це теж величезна відповідальність. І не лише перед собою, не лише перед мистецтвом, але й перед усім людством. Відчуваю це як скульптор-монументаліст. Тому, що і багатьох політичних течій вже не буде, і наука піде далі, прийдуть нові покоління, мене не буде, а скульптура буде стояти і говорити, говорити, говорити… Розказувати про мої думки, про те, що я додав до цього світу, або забрав від нього. Але стараюся додавати...

— Тема цієї творчої зустрічі — родина, сім’я. Що бажаєте всім родинам нашої Землі?

— Відчуваю, що зараз є тенденція падіння нашого світу вниз. І всі наші цінності зникають. Йде дуже велика пропаганда, щоб знищити наш світ. Митці завжди першими це відчувають, швидше, ніж політики, математики та інші верстви. Митці — це, якоюсь мірою, той лакмус світу, який каже наперед. І, на жаль, уже з початку минулого століття митці почали показувати людям те дзеркало, в якому видно справжній світ. Але люди бояться дивитися в нього, бояться побачити натуральне, справжнє обличчя — без іміджу, фрезури, губної помади і корсетів… Художник, як дзеркало, малює справжнє обличчя. Відчуває, що світ йде не туди, куди потрібно. Це робить його незручним, і навіть небезпечним для тих сил, що скеровують людство до хибних бачень. І ми, на нашому симпозіумі, на зразок героїв книжки американського письменника Джеймса Фенімора Купера «Останній з могікан», пробуємо символічною мовою скульптур озвучити правду, закликати світ зупинитися, нагадати, що наші вічні цінності непорівняні з тимчасовими навіюваннями. Ми, у нашій половині світу, ще можемо бути оптимістами. У нас є відчуття, що чоловік є чоловіком, жінка— жінкою. Ця істина тримає свої башти. Я дуже хотів би підняти ці питання перед тими людьми, з якими живу поруч, в одній країні. Неухильність інституції традиційної сім’ї — це єдиний шанс, щоб ми могли все перемогти. Це відчуваю в своїй сім’ї, дякуючи за свій дуже сильний сімейний тил. Ми, спільно з нашими дітьми, вирішили не виїжджати за кордон, створювати тут, удома, добрий простір для життя. Хотів би, щоб люди зрозуміли, що наша місія якраз і полягає в тому, щоб тут, удома, у своїй державі, створити затишок і не руйнувати те, що є добрим.

Оксана Головчук

Коментарі :


 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Липень
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
2025
1950
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957
1958
1959
1960
1961
1962
1963
1964
1965
1966
1967
1968
1969
1970
1971
1972
1973
1974
1975
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021
2022
2023
2024
2025
2026
2027
2028
2029
2030
2031
2032
2033
2034
2035
2036
2037
2038
2039
2040
2041
2042
2043
2044
2045
2046
2047
2048
2049
2050
НдлПндВтрСрдЧтвПтнСбт
29
30
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
1
2
00:00
01:00
02:00
03:00
04:00
05:00
06:00
07:00
08:00
09:00
10:00
11:00
12:00
13:00
14:00
15:00
16:00
17:00
18:00
19:00
20:00
21:00
22:00
23:00

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат