Розвиток художньої літератури в Закарпатті набирає обороти. Для початку тут нормально прижились любовні романи і фентезі, які так полюбляє молодь.

М.Бугір вжився саме до таких жанрів, об‘єднуючи їх в один. А любовний роман з надто обширними описовими моментами, які займають місця не менше ніж сам сюжет зазвичай має час прочитати тільки домогосподарка чи дуже розчарована в житті і коханні молода особа, коментарії яких ми можемо бачити на розвороті книжки. Я тільки акцентую до того, що книжка важка для прочитання, головним чином тому, що описові моменти дуже важко сприймаються, що відволікає від сюжету (непоганого, дивного і цікавого, в принципі) – «закохані завдяки відьомським інтригам злої бабки Мерієм з довгим волоссям, яка продає картошку на базарі, опиняються в паралельних світах, хлопець шукає дівчину, стає "обраним" в якісь магічній «ляндії» при цьому долаючи неабиякі терні на шляху» - так би я коротко описав цей твір. Маю признатись, що деяка абсурдність того, що мені запам’яталося тут доречна.
 
Ні, ну просто дивно – 21-річний хлопець і 17-річна дівчина. І хлопець і дівчина є надто ідеальними і ірреальними персонажами. Мінусів в них майже немає – вона надзвичайно красива, при чому не істерична, вихована і говорить на чистій літературній мові, делікатно і беземоційно, максимально лояльна, до батьків звертається на «Ви». Він сильний, сміливий і також вихований, терпимий, лояльний, говорить на чистій літературній мові, проте звертається до батьків на «Ти» - по вище перерахованим спільним якостям хлопець трохи відстає від дівчини, що робить його, все таки, більш реальним персонажем.
 
Отож, Бабця – «Мерієм, яка носить картошку на ринок». Автор, здається, коли персонажі тільки знайомляться з бабцею, вимушений виправдовувати перед ними дивне ім’я   цього героя твору в словах   самої Мерієм: «Дивне імя? Я знаю, але не питай звідки воно походить, це довга історія», оскільки, я думаю, воно було надане саме для того, щоб підкреслити деяку нестандартність в особистості цього персонажу, можливо й дарма. Проте цей герой може сподобатися саме через його незвичність. Завдяки ілюстраціям ми можемо побачити зовнішній вигляд цієї жінки в момент знайомства з Олегом – довге, розкішне біле волосся в жінки пенсійного віку є ознакою її звички слідкувати за собою (таку здатність бабці, які торгують на ринку втратили ще коли вийшли з дітородного віку), а така звичка є тільки в жінок інтелігентного походження, тобто в тих, хто має час собою любуватись в дзеркалі, що є абсурдним для жінки, яка торгує на базарі – ось саме через таку парадоксальність цей персонаж і є цікавим. Але з незвичністю не варто переборщувати, бо твір перетвориться в тяжку до сприймання «фантасмагорію», а незвичності тут забагато (Як я натякаю – весь абсурд в тому, що сама літературна мова особливої чистоти, на якій і говорять персонажі, також є однією з незвичних деталей твору)…

Країна Норим – уявний світ, в якому взагалі неможливо обійтись без художніх зворотів, епітетів, метафор і моря інших яскравих засобів опису місця подій, через те, що світ цей видуманий, що вимушує, знову ж таки, автора більше описувати портрет читачеві аніж займатися сюжетною лінією.

  А сюжетна лінія цікава. План твору вирізняється оригінальністю, оскільки це суміш любовної драми і фентезі (любов, нелюбов, хтось є «обраним» і недоконаний фінал). А те, що «кохані живуть в паралельних світах де інформація про другу половинку стирається у пам’яті всіх але не в одного з закоханих завдяки підступним діям незвичної «базарної бабки» є оригінальним варіантом розвитку подій.  

Я вважаю, що описовий момент легше би сприймався читачем якби з нього можна було вилучити це «безкрайнє море художніх засобів, цих словосполучень, епітетів, порівнянь…», адже це все тільки графоманія, яка не зрушує сюжет з мертвої точки. Тобто лаконічність виразів в описанні навколишнього середовища не дає надовго покидати сюжетну лінію(що також не дає читачеві занудьгувати) і не дозволяє автору поринути ще глибше в філософські роздуми, якими насичений весь твір. Ні, я не кажу, що авторська риторика це погано, але її надмірна кількість «відпугує» значну частину читачів, особливо молодь, про яку тут і написано. До речі, і з сюжетною лінією також можна дещо зробити. В діалогах, звичайно, художніх засобів значно менше, але чиста літературна мова персонажів надто беземоційно передає розмову героїв, через що не завадило вжити би хоч трохи жаргонізмів і арго, якими нерідко користується молодь. А то два слова («круто» і «прикол») на 50 сторінок тексту не надають гідної правдоподібності від персонажів студентів і школярів.

Взагалі я піддав критиці надмірну кількість літературно зважених художніх засобів і дивну «нормальність» головних героїв саме через дисбаланс нереального, неправдоподібного і видуманого з недостатньою кількістю реалізму. А балансу між реалізмом і художнім вимислом у творі можна досягти, якщо наситити мову головних героїв жаргонізмами і діалектизмами, а їхню надмірну ідеальність зменшити засобом надання їм хоч якихось поганих рис (куріння, асоціальність, дивні погляди на життя і так далі), що, до речі, зробило би персонажів цікавішими.

Юліан Пігуляк, студент відділення журналістики УжНУ