Особистість закарпатського підприємця та політика Сергія Ратушняка добре відома далеко за межами Закарпаття. Більшість людей знає його як двічі мера Ужгорода, народного депутата кількох скликань, кандидата у президенти і загалом — як людину з чіткою життєвою позицією. Ми ж вирішили поспілкуватися з паном Сергієм, як із досвідченим бізнесменом, і розпитати його про розвиток власної справи та про свою формулу бізнес-успіху.

— Сергію Миколайовичу, розкажіть, як і коли ви заробили перші гроші?

— Маленькі перші гроші я заробив у 5—6-му класі: копав городи, рубав дрова, косив траву, у 8-му класі працював вантажником... А вже більші зміг заробляти після закінчення з червоним дипломом Київського політеху, шиючи джинси, кепки, куртки вдома. І за день заробляв від 200 до 400 карбованців, коли місячна зарплата інженера тоді була 110 карбованців. Ось як держава цінувала спеціалістів, тому й повинна була розвалитися. З цих грошей я зміг купити собі машину, обладнання для виготовлення тренажерів. Згодом була робота на «Турбогазі»...

— На шляху від 1988 року, коли було створено СП «РІО», до сьогодні що було найскладнішим?

— Найскладнішим був період, коли дали команду на знищення мене Медведчук і Кучма, яку реалізовували Устич, Стрижак, Рябець, Марта Волощук, потім підключився Балога. Знищували все, що я зробив, натомість нічого не створивши. Знищено банк, ковбасне, горілчане, кавове підприємства… Це перше, а друге — зрадництво тих бродяг, яких я до себе підпустив. Я зробив їх багатими, політиками, чиновниками, а вони почали брати безпосередню участь у тому, аби мене знищити, посадити, застрелити, отруїти і таке інше. Я не послухався свого діда з Лучок, котрий казав: «Не дай жебракові вмерти з голоду, але й не дай встати з колін, бо він перший тебе заб’є!»

— Раніше ваш кавовий бізнес складав 17 % українського ринку. Що зараз?

— Зараз тільки 800 кав’ярень по області. Торгова марка «Корадо» розвиватиметься в Європі, там легше.

— А чи не хотіли переїхати жити і працювати до Європи?

— Розумієте, коли вже шостий десяток, то я вже і там, і тут чужий. Населення тут перетворюють на бидло, адже еліта знищувалася з 1937 року. Всі засоби масової інформації — антиукраїнські. Подивіться, яку еліту показують усьому світу наші телешоу. Держава цілісна тоді, коли є віра, під вірою є релігійна інституція, що запроваджує її в маси. А знизу інтелектуальні, фізичні та природні ресурси. Коли злочинність перевищує 10 %, як у нас, то це   неконтрольована кримінальна країна. Тому й з’являються пройдисвіти, бо людям потрібна масова віра. Заробітна плата та пенсії українців — 5—7 % від європейських, а ціни — європейські. Ми будуємо економіку без коштів — це взагалі унікальний проект. Тобто кінцевий споживач відсутній, бо близько 14 млн. населення живе на 100 доларів за місяць.

— Чим займаєтеся зараз? Чи не думали розвивати туристичну галузь Закарпаття?

— Зараз будую в Ужгороді чотири об’єкти з бюджетом понад 5,5 млн. доларів. Один уже працює, на вул. Белінського біля «Білочки». В основному це приміщення під оренду, кафе, ресторани. А якщо будувати готель, то там його розкрадуть селяни, поки туди доїдеш, двічі-тричі даїшники зупинять, частку знімуть, розіб’єш машину… Хоча є приклади якісного туристичного бізнесу, але не за заслуги закарпатців.

— Розкажіть про проект «Аквапарк».

— До червня вже працюватимуть дитячий, юнацький та 25-метровий басейни. Хоча саме на території «Аквапарку» і кафе екологічні та різного роду організації знайшли причини всіх смертних гріхів Ужгорода. Для дітей до 10 років користування басейном буде безкоштовним, після 21-ї працюватиме аквадискотека. Вміщатиме комплекс до тисячі людей.

— Чи допомагають у бізнесі жіночі поради?

— Жінки мене взагалі ніколи не підводили. Жінка для мене — найкращий бізнес-партнер. У цьому плані вони мене ніколи не зраджували.

— Щоб стати успішним, як думаєте, чого треба більше — знань, таланту чи грошей?

— Гроші — це те, що ти маєш здобути. Це природне і перше, а друге — потрібна мотивація. В мене вона була, бо я ріс у бідності. Чимало через це я витерпів принижень. Навіть не ходив на дискотеки, бо не було що взути й одягнути. І треба бути налаштованим із 15 років спати по три—п’ять годин на добу, без вихідних і свят. Працювати — це думати, бо мозолями багато не заробиш. Тобто шалені внутрішні мотивація та енергія — це основне.

— Чи сумісні бізнес та дружба?

— Звичайно, тільки в закарпатському варіанті це досить важко. На щастя, у мене є партнери і друзі водночас. Але багато таких, хто прийшов голим, піднявся і відразу втік.

— Чи є у вас формула успіху?

— Якби я не був зайве сентиментальним та порядним, то мав би набагато більше, ніж маю. Я не шкодую, тому що мені більше не треба. В кожного є своя межа між чорним та білим і ти сам її вибудовуєш.

Діана Білецька для журналу «Perspektive»