Розповідь культуролога Володимира Мишанича про закарпатського коренепластика Олександра Цанька.

Насправді на Землі нас багато. Тих, хто окрім роботи має ще й улюблене заняття, хобі. Не стверджуватиму, що для всіх, але для декого робота поруч із хобі — це (перепрошую за недоречне порівняння) як дружина й коханка. Мовляв, і любиш ти її, і подобається вона, і задоволення приносить. Аж ні! Прагнеш чогось нового, незвіданого. І, трапляється, знаходиш.

А якщо серйозно, — знаходиш, бува, таке заняття до душі, до серця, що лише воно одне дає тобі змогу по-справжньому розкритися, самовиразитися, продемонструвати нові грані особистості, самоствердитися, а, можливо, й підняти власну самооцінку. І навпаки — вчасно його не помітивши, не відчувши, не вгадавши, ми фатально помиляємося, марнуючи безцінні хвилини, а то й роки життя. І не лише свого! Обкрадаєш і близьких, і рідних, обділяєш їх увагою, недодаєш тепла. А іноді хобі таки стає твоїм останнім коханням. Воно окрилює, надихає, робить справжнім творцем, наближаючи тебе до Всевишнього. Втім, тоді стає вже й не дуже важливим, коли саме і як саме воно прийшло.

Майстер коренепластики Олександр Цанько своє визначне хобі зустрів понад півстоліття тому. Тоді він ще був школярем, а нині, про ту щасливу мить йому нагадує скульптура, зроблена зі знайденого у лісі кореня. Він береже її як найціннішій свій скарб, адже відтоді займається коренепластикою, творчо співпрацює з природою у створенні своїх незвичайних робіт. За десятиліття майстер створив чимало справжніх шедеврів, які можуть прикрасити будь-який музей.

Уперше ужгородці побачили чарівний світ дерева Олександра Цанька на День незалежності у 2009 році. Автор визнається, що не він шукає дерево для своїх скульптур, а воно його знаходить. Сюжети народжує сама природа. Вона підказує! І дозволяє забрати гілочку додому, де й починається процес осмислення сюжету.

В Олександра Цанька особливий підхід до своєї творчості. Він розуміє її так, як підказує його серце. А воно говорить, що художник є лише посередником між природою і глядачем. «Природа мовчазна, — каже митець, але через мене вона починає говорити. Більше того, природа — це мистецтво Бога, його неперевершене творіння».

Пан Олександр ставить собі за мету працювати якісно, відтак не ганяється за кількістю, а намагається довершено зробити одну скульптуру, підкреслити у ній первозданний задум природи, прагне «обігріти» дерево своїм теплом, серцем, вдихнути у нього життя.

Скульптура має бути ідеальною, досконалою, а тому буває, що кілька разів може переробляти він своє творіння, аби тільки було воно таким, яким бачить його у своїй уяві, у думках. Майстер дуже цінує час, вважає, що не можна даремно витрачати його, а тому до всього у житті підходить виважено і навіть до матеріалу, з якого «ліпить» той чи інший образ. До речі, у нього немає улюблених робіт. Усі роботи — улюблені як рідні діти. У роботах використовує різні породи дерев, але, зізнається, найбільше любить працювати з твердим деревом, бо воно має свій характер, опирається у творчому спілкуванні з ним, проявляє волю у намаганні залишатись самим собою.

Загалом, лісова скульптура, на його думку, — не для швидкого перегляду і не для розваг. Це немов книга, яку з першого разу й не зрозумієш. А лише, коли прочитаєш вдруге чи втретє, лиш тоді осмислюєш її, і з кожним разом — усе більше й більше.

Коренепластика Олександра Цанька сповнена енергії, адже дерево — це живий організм, який заряджає нас позитивною й цілющою енергією, що ще не досліджена науковцями. Він впевнений, що дерево може спілкуватися з людиною, тож треба повсякчас намагатися зрозуміти його, намагатися та зрештою й зрозуміти. А воно — дерево — неодмінно віддячить усім, хто відчує його на рівні серця й розуму, подарує свою енергію, додасть життєвих сил.

На думку майстра, коренепластика — це свого роду презентація творчого потенціалу Її Величності Природи, прояв її креативності. Тому автор скульптур вкрай делікатно втручається у те, що вона створює, і, відсікаючи зайве, підкреслює головне, залишає нам простір для фантазії.

Конкретно його роботи, думаю, теж не для швидкого перегляду та розваг. Бо у цьому випадку ви, можливо, побачите лише загальні контури й обриси роботи, та не зможете осягнути її потаємного внутрішнього змісту, не відчуєте характеру, глибини, не зрозумієте того, що Природа хотіла сказати своїм витвором. А це — головне!

Талановита письменниця й журналістка Маріанна Шутко так описує свої враження від персональної виставки скульптора: «Уважно оглядаю його експонати. Явір, тополя, верба, ялина, бук, граб, акація, вільха, дуб — це перевтілення вічності у філософські образи. Тут присутнє все: глибина, зміст, форма, різнокольорові почуття і щось таке, що близьке нам усім. Коренепластика і лікує, і надихає, вона провокує спогади і навіює самотність».

Захоплення коренепластикою видає натуру тонкої душевної організації, мрійливу й романтичну, схильну до самоаналізу й філософських роздумів про Світ, про своє місце у ньому.

Відзначу, що коренепластика — мало поширений вид декоративно-прикладного мистецтва. На Закарпатті знайдеться бодай трохи більше десятка майстрів, які займаються цим професійно. І одним із найталановитіших серед них є ужгородець Олександр Цанько, який займається цим мистецтвом уже понад 50 років. Днями йому виповнилося 65 — вік творчої зрілості майстра. Нині він — визнаний зрілий майстер, сповнений ідей та творчих задумів, сил, життєвої енергії й оптимізму — готується у черговий раз подивувати шанувальників мистецтва своїми чарівними роботами.

Із часом, каже пан Олександр, він зрозумів, що лісова скульптура для нього вже не хобі, а щось набагато більше. Тому й не ставить крапку на всьому, що було зроблено донині. Мовляв, це були лиш скромні спроби. Нині є продовження, є нові напрями, і є вже результат. Він дійсно є! Потрібне тільки власне рішення майстра, щоби явити його суспільству. Але чи буде це рішення позитивним, залежить нерідко не лише від майстра, але й від суспільства, від людей.

P. S. На моє щире здивування, деякі журналісти у своїх публікаціях називають Олександра Цанька «коренепластом». Переконаний, що це слівце ніяк не відповідає ані тому, чим власне займається майстер, ані просто здоровому глузду. Зрозуміло, що слово «коренепластика» складається із двох слів — «корінь» і «пластика». Пластика (себто пластична побудова моделі майбутньої скульптури) — це один із художньо-виразних засобів, невід’ємних інструментів скульптури. За своїм смисловим значенням «пластика» — це практично синонім слова «скульптура».

Дивує, що не для всіх є очевидним, що «пласт» і «пластика» не просто не є тотожними словами, — вони мають абсолютно різне значення. Видається, що вищезгаданий філологічний витвір позбавлено будь-якого змісту, бо не існує в природі такого явища, предмета, речовини, врешті-решт, будь-чого такого як оцей «коренепласт». За законами словоутворення в українській мові людину, яка займається коренепластикою, можна назвати коренепластикар. Та менше з тим.

До речі, свої об’ємні роботи, виконані у співавторстві з матінкою-Природою, сам майстер уже давно називає еко-скульптурою. Виходить, автор таких унікальних творів — еко-скульптор?

Біографічна довідка

Олександр Юрійович Цанько народився 30 липня 1954 року;

1977 р. — закінчив Львівський лісотехнічний інститут (нині — Український державний лісотехнічний університет);

1981 р. — закінчив аспірантуру при Львівському лісотехнічному інституті;

2009 р. — учасник виставки «Дерево життя» (м. Ужгород, Закарпатський музей народної архітектури та побуту);

2009 р. — учасник виставки «Дивосвіт Срібної Землі» (м. Київ, творчий звіт майстрів мистецтв і художніх колективів Закарпатської області).

2018 р. — учасник виставки IX CARPATICA ART EXPO (творче об’єднання митців ім. Міхая Мункачі, м. Ужгород);

2019 р. — персональна виставка «Лісова фантазія» (Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького, м. Ужгород).

Автор запатентованого винаходу у лісовій галузі (АС № 816576 від 01.12.1980 р.); автор впроваджених нових природозберігаючих технологій у лісовій галузі у гірських умовах Карпат.

Призер Всесоюзного творчого конкурсу молодих спеціалістів та вчених (1983 р.).

Посідав ряд відповідальних та керівних посад у лісовій галузі.

Коренепластикою займається з 1967 року.

Володимир Мишанич