Наталія Орєшнікова:   Сцена — це наче інший світ

11.07.2015 06:37 ДОЗВІЛЛЯ

«Я всі вистави люблю, вони як діти», — відповідає заслужена артистка України, головний режисер Закарпатського обласного академічного театру ляльок «Бавка» Наталія Орєшнікова на запитання про те, яка її улюблена вистава. 28 років вона присвятила театральній справі й сьогодні з упевненістю стверджує, що нічого кращого, ніж театр ляльок, у житті не знає.

Головним режисером Наталія працює з 2008 року. Попри зайнятість встигає з’являтися й на сцені, бо дуже любить акторську роботу. Сьогодні її можна побачити в «Золотому курчаті», «Лісовій пісні», «Недотепі з вертепа», «Коняках», а також виставі «Про Янка-дурня, чорта і Маруську-сиротинку».

З Наталією ми зустрілися після завершення театрального сезону, тож розпочали розмову саме з цієї теми. Безпосередня і відверта у спілкуванні, вона зізнається, що відпочивати від театру не вміє, а про постановки думає навіть під час в’язання. Головний режисер привідкрила завісу творення вистави — розповіла про клопітку справу, яка вимагає чимало творчості, терпіння, та ще й вміння переконати колег у потрібності саме такої прем’єри. Тож про роботу закарпатських театралів, долю «Інтерляльки», а також мрію Наталії Орєшнікової — в розмові ProZak.info з головним режисером театру ляльок.

— Чим запам’ятався вам театральний сезон, який нещодавно завершився у «Бавці»?

— Це був 34-й сезон. Кожен сезон — це подія для театру. Наприклад, у 2009 році сезон запам’ятався тим, що ми поставили «Лісову пісню», у 2007-му — «Енеїду». А цей сезон ми почали з прем’єри «Лялькова забава — прадавня справа». Ми хотіли розказати дітям, як гралися їхні бабусі в дитинстві, коли не було кіно, Інтернету. Хотіли зробити такий невеликий екскурс у минуле й показати, що завдяки фантазії в домашніх умовах можна зіграти виставу.

Потім у нас була дуже цікава робота, я вважаю, що це краща робота сезону — «У нашім раї на землі». Виставу поставив заслужений артист України Олександр Куцик за віршами Т. Шевченка. Мені здається, що це найбільш знакова робота сезону, бо вона розрахована на дітей 11—14 років, які вважають себе завеликими для лялькового театру, але є замалими для драматичного. Цей вік один із найскладніших. Тож цією виставою ми пробуджуємо в них любов до театру, бо ця вистава саме для таких дітей. І найважливіше, що ми справді змогли їх зацікавити. Вони співпереживали, повторювали напам’ять вірші Шевченка. Взагалі, моя мрія — створити у «Бавці» і репертуар для дорослого глядача подібно до того, як це роблять у Харківському театрі ляльок.

Затим у нас почалася кампанія Нового року. Скажу відверто — театр цим заробляє гроші. Ми докладаємо багато зусиль, щоби принести радість дітям, і водночас отримуємо фінансову підтримку для театру, яку використовуємо протягом року. Ці гроші йдуть на постановку нових вистав, невеликі ремонти. І все ж до цього не варто ставитися як до заробляння грошей. Новий рік — це велике свято для дітей і треба дуже чесно ставитися до цього. Потрібно бути дуже вимогливими до себе й до акторів, щоб подарувати дітям цю казку. І я вважаю, що цього року в нас вийшло доволі непогано. Був інтерактив, увесь зал брав участь у виставах.

Також у цьому сезоні Олександр Куцик поставив виставу «Лисичка, котик і півник» за твором Олександра Олеся. Це традиційна ширмова вистава театру ляльок. Діти дивляться її з задоволенням. Я радію, що наш репертуар поповнюється українською класикою.

Нещодавно відбулося здавання вистави «Співоче поросятко», яку я поставила. Це така майже детективна історія від Сергія Козлова — автора відомого мультфільму «Їжачок у тумані». У нього дуже цікаві казки, у них є своєрідна дитяча філософія. Показали виставу дітям із садочків — їм теж   сподобалося. Я також задоволена. Вийшла ширмова вистава, я її саме такою побачила. У мене був дуже хороший акторський склад, з якими було легко працювати. Під час роботи над виставою ми також залучили до роботи нового композитора — Олександра Дюре, який теж зрозумів задум і написав музичне оформлення. Так мені працювати подобається, коли все злагоджено.

— Як узагалі народжується вистава і наскільки тривалий процес роботи над нею?

— Найважливіше — підібрати матеріал, тому що потрібно враховувати не тільки власне зацікавлення, хоча для режисера важливо, аби подобалося і йому. Після цього ти йдеш до художника, розповідаєш йому про свої ідеї. Так робляться ескізи, сценічний варіант. Після цього в театрі проводиться   худрада, на якій потрібно розповісти про свій задум і найважливіше — переконати всіх, що   ця вистава справді дуже потрібна у нашому театру. Після художньої ради відбувається технічна рада, готуються креслення, ескізи, цілий макет і розраховується вартість. Якщо виходить дуже дорого, тоді потрібно змінювати рішення, бо ми не можемо дозволити собі ставити дуже дорогі вистави. Висновки техради знову затверджуються і лише після цього виготовляються декорації, ляльки. Одночасно підбирається або створюється музичне вирішення. І коли вже все готово, лише тоді починається робота з акторами. Ось такий складний процес. Для режисера найважливіше, щоб у той період, який триває від затвердження на худраді й до власне виготовлення ляльок, не зникло бажання і ти не загорівся чимось іншим.

У кожного актора повинні бути свої прем’єри

— Чи потрібні вам особливі умови для роботи, продукування ідей?

— Ідея виникає будь-де. Якраз сьогодні зранку сидимо з чоловіком — він у мене актор і дуже допомагає   в усьому, тож я завжди хочу поділитися ідеєю з ним, а бідний Коля страждає (усміхається. — Авт.). Вдома йому зовсім не хочеться обговорювати театральні справи. І сьогодні вранці я запитую його: «Колю, що будемо ставити?». Він мені відповідає: «Може, ми якось відпочинемо, бо із понеділка йдемо у відпустку. Ти можеш ні про що не думати?». Я перестала продовжувати бесіду, бо справді не можу ні про що не думати (усміхається. — Авт.). У мене ідеї народжуються безкінечно. Буває, навіть зі звичайної ситуації, яку побачиш у місті.

— Чоловік у вас не випрошує ролі?

— Ні-ні, в жодному разі! (Усміхається. — Авт.) Режисером бути дуже цікаво і водночас важко. Це творча професія. Але головний режисер це ще й адміністративна робота і мені буває складно її виконувати. Бо я творча людина, хотіла би ще грати на сцені, хочу творити, а тут якісь папери потрібно заповнювати тощо.

Щодо запитання про ролі, то є акторська трупа, у якій кожен актор — окрема особистість. Я несу за них відповідальність. У нас дуже талановита трупа і я вважаю, що в кожного з них обов’язково повинна бути якась прем’єра. Актор повинен рости, відкривати себе. Тож якщо одні брали участь у одній виставі, то інші — в іншій. Є винятки, коли режисер бачить у певній ролі конкретну людину. І все ж у кожного актора повинні бути свої прем’єри.

Акторська робота дуже складна. Під час гастролей вони грають по три місяці одну і ту ж виставу. І до кінця третього місяця, звісно, вже складно грати одне і те ж. Тому робимо два склади, щоб у людей була хоч якась різноманітність.

— То все ж гастролі в театру є?

— Звісно! А як тоді виживати? Ужгород маленький. У Тернополі, до прикладу, акторів лякають нашим театром: «Будете погано поводитися — поїдете в Ужгород». Річ у тім, що вони постійно працюють на стаціонарі, в них майже немає гастролей областю. У нас не ті умови, бо навіть ужгородські школи не всі ходять у театр.

— Як думаєте, чи не програє театр комп’ютерним іграм, фільмам у 3D?

— Фільми це фільми, а театр це театр. Я думаю, що комп’ютер створює певну конкуренцію, бо комп’ютерна гра створює ірреальність. Хоча театр, якщо подумати, це теж у дечому ірреальний світ. Сьогодні театр повинен підлаштовуватися під зміни. Тому мені хочеться, щоб у театрі були сучасні проектори, щоб ми використовували комп’ютерну графіку. Наразі на це немає коштів, але я не здаюся, думаю, що все це в нас буде.

— Скільки років працюєте режисером?

— Головним режисером із 2008 року.

— Кажете, що іноді вам хочеться грати на сцені. У дитинстві мріяли бути акторкою?

— Так, відколи себе пам’ятаю. Коли у школі запитували, ким хочу бути, завжди відповідала, що акторкою. Після школи хотіла вступати до Рівненського інституту культури, але там мені не сподобалося. Тому я пішла до драмтеатру і театру ляльок проситися на роботу. І мені призначили прослуховування: 3 вересня — у драмтеатрі, 31 серпня — у ляльковому. У ляльковому було раніше, тому я тут і залишилася.

Загалом у цьому театрі працюю вже 28 років. Спочатку акторкою, цей час сьогодні згадую як найкращий.

Невдовзі я вступила до Харківського театрального інституту, здобула спеціалізацію «Актриса театру ляльок». На роботу до Закарпатського лялькового театру мене брав Олександр Куцик. Він тривалий час був головним режисером, і так сталося, що у 2008 році він переїхав до Львова, а мене призначили головним режисером. Хоча спроби постановок були й до цього.

— Чи є у вашій родині театрали?

— Ні, мама працювала на фабриці, тато — військовий. Я народилася у Сваляві, жила в Ужгороді. Навчалася в ЗОШ № 3 і тому сьогодні спілкуюся російською.

У мистецтві нема конкуренції

— Твори яких закарпатських письменників-драматургів хотіли би поставити?

— Сьогодні знаходжу дуже багато цікавого репертуару. Мені подобаються п’єси Гавроша, Кешелі. Гавроша вже йдуть три вистави. А взагалі я хотіла би поставити якусь містику, бо на Закарпатті дуже багато цікавих переказів. Але на такі постановки потрібні гроші. Щоб робити чари на сцені, потрібні чималі витрати.

— Які найважливіші риси актора-професіонала?

— Найважливіше, щоб у нього була розвинута фантазія, уява, а також було вміння перевтілюватися. Важливо, щоб була віра в себе і віра в те, чим займаєшся.

— Чи доводилося вам грати у реальному житті?

— Ні, для чого? Сцена це сцена, там я почуваюся дуже комфортно. Це наче інший світ. Однак акторську майстерність застосовую в житті. У нас при театрі є студія, у якій займаються сценічним мистецтвом чимало дітей. Актора навчають дивитися по-різному на ситуацію, що дуже допомагає в житті.

— Чи втомлюєтеся на роботі і як відпочиваєте?

— Я не вмію відпочивати. Дуже люблю театр. Коли я відкрила театр ляльок для себе, то зрозуміла, що нічого кращого в житті немає.

— Якщо ваша мрія здійсниться і в ляльковому театрі будуть вистави і для дорослих, то чи не буде це конкуренцією облмуздрамтеатру?

— Ні, в мистецтві нема конкуренції. У кожного театру є свій глядач. До прикладу, ви любите один жанр кіно, інша людина — інший. Ви ж не є конкурентами одне для одного. Кожна людина вибирає те, що їй найбільше до душі.

Важливо не те, де ти живеш, а те, що ти несеш

— Чим ще займаєтеся, крім театру?

— Веду театральну студію, викладаю театральне мистецтво в коледжі мистецтв. Маю перший випуск студентів-заочників. Це дуже цікаво. Кожна людина приходить до усвідомлення   того, що хоче поділитися своїми знаннями. Обов’язково потрібно думати про зміну, яка прийде після тебе і продовжить твою роботу.

Вдома люблю в’язати, бо під цю роботу дуже добре думається, працює уява. Люблю подорожувати.

— Театр ляльок має чимало перемог на різних конкурсах. Які з них найважливіші, на вашу думку?

— На кожен фестиваль ми їдемо передусім для того, щоб здивувати. Тому коли отримуємо нагороду, я неймовірно щаслива за театр. Нещодавно ми повернулися з Кошице. Там відбувався фестиваль, журі якого були діти. І діти віддали нам приз, хоча ми повезли звичайну виставу «Дід Кузьма та юрба». Тож перемога була дуже приємною.

— Напевно, під час таких поїздок були пропозиції залишитися за кордоном…

— Я дуже люблю Ужгород і Закарпаття загалом. Я вважаю, що важливо не те, де ти живеш, а те, що ти несеш. Всього, чого ти хочеш, можеш досягти і в малому місті. Це моя життєва позиція, хоч я прийшла до неї не одразу. Сьогодні я знаю, що повинна займатися мистецтвом у цьому місті, бо дуже люблю його.

— Яка доля «Інтерляльки»?

— Цього року ми плануємо провести 15-й фестиваль. Зрозуміло, що не вистачає фінансування, але терпимо, бо такий час. На щастя, фестиваль буде, бо дуже не хочеться, щоб він припинив своє існування. Сьогодні він є одним із кращих фестивалів такого типу в Україні. Про нього знають за кордоном. Зрозуміло, хочеться вернути той час, коли в «Інтерляльці» брали участь по 20 колективів, 10 країн. Цього року фестиваль буде невеликий, тривалістю три дні. Про участь у ньому заявили 10 колективів. «Інтерлялька» повинна жити разом із її засновником Олександром Туряницею. Тому що в цей фестиваль вкладено багато роботи і взагалі цей захід важливий для міста й Закарпаття загалом.

— Чи почуваєтеся сьогодні щасливою?

— Я намагаюся бути щасливою. Останнім часом читаю різні філософські книги, в яких пишуть, що не можна розчаровуватися, потрібно відчувати радість життя в усьому. Я теж стараюся. А загалом, якщо розібратися, то займаюся улюбленою справою, зі мною поряд коханий чоловік, який розуміє мене, у нас дорослий чудовий син, який теж займається творчістю, поруч мої батьки, колеги. Чому бути нещасливою? Треба бути дурнем, щоб не цінувати таке. Врешті, люди чудові навколо! Я живу в чудовому місті. Та все супер!

Наталія Каралкіна, ПроЗак

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

ДОЗВІЛЛЯ

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат