PreviousNext

• 1
• 2
• 3
• 4

За традиціями, неймовірною природою і колоритом треба їхати у Верховину


Центром, столицею і серцем Гуцульщини називають Верховину. Нині це місто, адміністративний центр Верховинського району, а ще до 1962 року було село Жаб'є. Розташоване на висоті 620 м над рівнем моря, на березі річки Чорний Черемош, за 150 км від Івано-Франківська і за 31 км від залізничної станції Ворохта. Назва "Верховина" добре прижилася серед місцевих мешканців.


Верховина для гірських мешканців має й інші поняття – так називають найбільш підняті ділянки однієї місцевості. Селище назву свою повністю виправдовує, бо тільки низинна його частина розташована на висоті 620-640 метрів над рівнем моря, а більша частина – в горах, значно вище. Найвисокогірніший присілок Верховини розташувався на високому перевалі на висоті 1250 метрів і є чи не найвищим гірським поселенням в Україні.


Перша письмова згадка про село Жаб'є датуєтьcя 1424 роком, коли воно разом з монастирем на річці Рибниця (теперішнє місто Косів) було передане литовським князем Свидригайлом в дар місцевому багачу Владу Драгосимовичу. Існує легенда, що першим поселенцем в долині Чорного Черемоша був Жабка, від якого і одержало назву колишнє Жаб'є. За іншою версією тут в заболоченій долині річки водилось багато жаб, звідки і пішла назва поселення.


У давнину ділилося на дві частини: Жаб'є-Ільці та Жаб'є-Слупійка, мало багато присілків: Красний Луг, Кривополе, Волова, Ходак, Віпче, Замагура. У різні часи до ґміни Жаб'я належали села Бистрець, Дземброня, Топільче, Зелене, Явірник, Буркут.

У 1772 році, внаслідок першого поділу Польщі між Росією, Прусією та Австрією, землі теперішнього Верховинського району увійшли до Австрії.

Посилена експлуатація населення гірських сіл викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою боротьби та виявом стихійного протесту селянства проти тодішніх порядків був опришківський рух. Багато жителів села Жаб'є діяли в загонах Олекси Довбуша, І. Пискливого, Пинті, Бойчука, Баюрака.

За часів Австро-Угорщини, незважаючи на відсутність залізничного сполучення, Жаб'є було цілком цивілізованим селищем – тут працювали пошта, телеграф, адвокатська контора, суд, школа, аптека, діяв будинок культури, працювало кілька магазинів. Чимало господарів приймали у себе на літо панство із великих міст – Львова, Станіславова, Коломиї, Чернівців, їм здавалися кімнати, поверхи у будинках, а також й цілі садиби. Багато хто із приїжджих їздили на лікування на води у Буркут, більш спокійних відпочивальників цікавило збирання грибів, ягід, лікарських трав. Для екстремалів спеціально організовувались сплави на плотах – разом із місцевими лісорубами. Науковці досліджували довколишні гори, складали карти, описувати геологічні особливості місцевості, укладали каталоги адрес приватних садиб для туристичних альманахів.


З 1921 до 1939 року Верховина входила до складу Польщі. Саме у цей період було побудовано всім відому обсерваторію на горі Піп Іван, яку так остаточно і не завершили через початок Другої світової війни.


Верховину називають центром гуцульської культури. Іван Франко колись писав: "Ось Жаб'є, гуцульська столиця...". Це край, багатий на легенди, природні та архітектурні пам'ятки. Приїхати сюди можна не тільки за гарними краєвидами та стрімкою стежкою на гору-двотисячник, але також заради місцевих оповідей: про скарби Довбуша, заховані десь глибоко в горах, про дівчину Марічку, яка село від ворогів врятувала, про древні святилища і богів, яким на них поклонялись, про традиції нинішні і забуті — багато про що.

Одним із найпопулярніших місць в Верховині є Історико-краєзнавчий музей Гуцульщини, який відкрили ще в 1938 році. Тут можна побачити різноманітні археологічні знахідки, в тому числі старовинні предмети побуту, традиційну вишивку та одяг гуцулів, картини, дерев'яні та глиняні вироби, книги.


Різноманітні і предмети мистецтва: рушники та серветки з химерною вишивкою, шкатулки з дерева і берести, плетені кошики, вази і багато що інше. Також можна відчути себе справжнім корінним гуцулом: вбратися в традиційний костюм. Не можна обійти увагою знаменитий гуцульський килим. Тут є можливість не тільки поспостерігати за створенням цього шедевра, а й самому сісти за ткацький верстат під час майстер-класу.

У Верховині знімав свій гуцульський кіношедевр Сергій Параджанов. Режисер оселився в гуцульській хаті, щоб увібрати в себе дух і колорит українських горян під час роботи над "Тінями забутих предків" – фільмом, що увійде у двадцятку кращих світових кінофільмів.

Хата-музей "Тіней забутих предків" створена у старовинній хаті Марії та Василя Хімчаків – гуцулів, що брали участь у зйомках, і разом з іншими акторами-аматорами зробили фільм надзвичайно правдоподібним.


А режисер висловив про зйомки такі думки: "Усе, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності".


Крім вівчарства та різних ремесел, місцеві мешканці розвивають зелений туризм і радо приймають гостей. Як кажуть гуцули, гора з горою не сходиться, а люди з людиною зійдеться.

Вікторія Копча

zak.depo.ua

admin