Ужгород: На сторіччя старого корпусу обласної лікарні відкриють новий хірургічний корпус
Він стане даниною пам’яті Андрієві Новаку, чиїм іменем названа Закарпатська обласна клінічна лікарня в Ужгороді.
Цього року до Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака прикута особлива увага, і для цього є приємний привід. Мова йде про добудову нового хірургічного корпусу на 150 ліжко-місць, у якому будуть сконцентровані відділення хірургічного профілю, що нині розташовані в різних будівлях.
На початку квітня віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул, перебуваючи на Закарпатті, окремо відзначив важливість завершення цього будівництва саме в 2013-му, адже реформування медичної сфери потребує й нових матеріально-технічних умов.
З іншого боку, мабуть, символічним є той факт, що будівництво нового хірургічного корпусу ЗОКЛ ім. А. Новака завершиться цьогоріч, адже сто літ тому в цій лікарні був побудований перший хірургічний корпус, або корпус «Б» (нині в ньому містяться архів, кабінети ЛФК, УЗД, відділення гастроентерології, пульмонології, проктології, травматології, урології та судинної хірургії). Такий збіг змушує нас трохи згадати про історію ОКЛ та, власне, Андрія Новака, котрий протягом 54-х років був у ній головним лікарем і, фактично, збудував переважну кількість будівель, у тому числі й корпус «Б», що нині прислуговується десяткам тисяч закарпатців. Однак далеко не всі з них знають, чим саме увійшов у історію наш видатний земляк.
Андрій Новак народився e 1850 році в селі Руське Поле Тячівського району в панській родині Новаків, яка на той час була однією з найзаможніших на Закарпатті. Вищу медичну освіту здобув у Будапешті.
Що ж до історії лікарні, то вона бере свій початок із далекого 1866 року, коли з’являються перші згадки про Публічну лікарню м. Ужгорода, розташовану на вул. Капушанській. Тоді лікарня була розрахована лише на кілька ліжко-місць. Уже за шість років до неї приїздить молодий лікар-епідеміолог із Будапешта Андрій (Ендре) Новак. Річ у тім, що того року в місті спостерігалася епідемія холери, і для боротьби з нею місцеві урядники запросили спеціаліста, який допоміг би її подолати. За рік епідемія вщухла, але А. Новак не поїхав із Ужгорода, а залишився тут на довгі роки, незабаром ставши головним лікарем. І, як виявилося згодом, цей союз лікаря та лікарні став доленосним, адже саме завдяки управлінському хисту та наполегливості Андрія Новака лікарня за півстоліття перетворилася на справжній медичний центр із розгалуженою інфраструктурою, новими відділеннями тощо.
Окрім уже згаданого «ювіляра», корпусу «Б», саме завдяки А. Новаку в 1892 – 1893 рр. був зведений корпус «А», а трохи згодом – будівлі, де розташували Акушерську королівську школу (будівлі колишнього пологового, де нині розташований Обласний центр нейрохірургії та неврології). У цій школі готували акушерок, а директором її був також А. Новак.
Так само за керівництва А. Новака побудували корпуси «В» та «Г», що разом із вищезгаданими й формують нинішній вигляд ОКЛ.
Щоб увіковічнити пам’ять керівника лікарні, у 1923 році з нагоди 50-ліття громадської та професійної діяльності Андрія Новака справа при вході до корпусу «Б» йому встановили меморіальну дошку з чорного мармуру, на якій золотими літерами викарбувано руською, чеською та угорською мовами слова вдячності. А на бетонній долівці при вході в павільйон виписано цифри: «1913».
Новий акт увіковічнення імені видатного лікаря та керівника відбувся уже в новітній час. Так, у 2003-му перед будівлею корпусу «Б» коштом співробітників лікарні встановили бюст Андрія Новака, а ще за 5 років лікарня стала носити його ім’я.
Похований Андрій Новак в Ужгороді, на Кальварії, поряд із могилою мера Ужгорода початку століття Міхая Фінціцького.
Як відзначив у коментарі «Закарпатці» головний лікар ЗОКЛ ім. А. Новака Юрій Яцина, ім’я Андрія Новака по праву ввійшло в історію не лише лікарні, а й міста над Ужем, всієї області. Адже керувати медичним закладом стільки років за різної влади та ще й, фактично, з кількох ліжок перетворити його на справжню багатопрофільну лікарню – це не кожному під силу. А тому Юрій Юрійович нині пишається тим, що йому випала доля зберегти та примножити пам’ять талановитого попередника, котрий для нинішнього покоління і лікарів, і управлінців, мабуть, мав би стати взірцем для наслідування.
Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"
admin
Коментарі :
Додати коментар