10 січня цього року професору УжНУ доктору історичних наук, старшому науковому співробітнику Центру Гунгарології, членуТовариства з вивчення спадщини Шандора Петефі при Академії наук Угорщини, засновнику професійної угорської історіографіїна Закарпаття Якову Ісаковичу Штернбергу виповнилося б 100 років. Його і досі пам’ятають як талановиту людину, яка до останнього віддавалася роботі.

Яків Ісакович Штернберг народився 10 січня 1924 року в єврейській родині в місті Орадя (Румунія). Там же закінчив початкову школу.

З настанням Другої Світової війни він і частина його сім'ї змогли втекти з нацистської Румунії, але, на жаль, його батько та молодший брат загинули у концтаборі...
Десятий клас він закінчив вже у місті Бендери (нині Тигина) в Молдові і евакуювався далі - спочатку до Краснодарського Краю, а потім до Киргизстану. Там він працював трактористом.

У 1944 році вступив до Богуславського педагогічного інституту, потім перевівся на 3 курс історичного факультету Ленінградського державного університету. Після закінчення університету в 1949 році він отримав направлення до УжНУ.
Він полюбив наше місто і знайшов тут нову батьківщину для себе та своєї сім'ї.

В Ужгородському Університеті він працював лаборантом, з 1957 - асистентом, з 1960 - старшим викладачем, з 1963 - доцентом, професором кафедри історії. В 1956 році він успішно захистив кандидатську дисертацію, а через чотири роки - докторську.  

Читав лекції з нової історії та зі спеціальних історичних дисциплін в Ужгородському державному університеті. Пізніше, коли це стало можливим, він також викладав угорську історію студентам факультету гуманітарних наук.

Професор Штернберг регулярно публікувався в місцевих російсько-українських виданнях, а також в республіканських і обласних наукових виданнях.

Пізніше його статті були опубліковані в численних збірниках і антологіях. Яків Штернберг опублікував дослідження про взаємовідносини між українською та угорською літературою та культурою. Його три важливі книги про історію Карпат доступні угорською мовою (під псевдонімом "JánosVáradi-Sternberg").

З його книг ми можемо дізнатися, наприклад, про спостереження українських подорожуючих по Угорщині під час подій Ракоці. З його творів випливає, що угорська література стала відомою в Закарпатскому суспільстві завдяки Петефі. Разом із своїм учнем Дьордьем Дупкавін склав антологію угорських письменників Карпат між двома світовими війнами. 

У 1989-му році Яків Штернберг був одним із натхненників та активних учасників Центру Гунгарології при УжнУ.

У  1991 році за  участі Я. Штернберга в Ужгороді, у дитячій школі мистецтв відкрили Музей Шандора Петефі також встановили пам’ятник. За активність у створені нового музею проф. Я. І .Штернбергу вручили грамоту.

За багаторічну плідну наукову роботу з нагоди 65-річчя був удостоєний ордена Червоної Зірки Угорської Народної Республіки, в серпні 1991 р. та Пам'ятної медалі імені Яноша Лотца.

Викладач УжНУ Федір Шандор в одному із підручників згадує проф. Штернберга як одного з кращих науковців Закарпаття.  

В Ужгороді є вулиця імені Я. Штернберга.  А 7 листопада 2023р. у відновленому центрі Гунгарології відкрили меморіальну дошку.

Дружина Якова Штернберга, Лідія Михайлівна, з якою він познайомився коли вони навчались разом на историчному факультети ЛДУ, працювала багато років в Ужгородському Училищі Краснодеревщиків викладачем історії та була його вірним другом та помічником. Яків Штернберг із дружиною виховали трьох дітей. Андрій та Ілля закінчили УжнУ. Вероніка навчалася там же.
Яків Штернберг має 5 онуків та 10 правнуків.. Всі діти та онуки з гордістю згадують дідуся. Вони вдячні Закарпаттю, Ужгороду, УжНУ, всім колегам та учням професора, друзям та знайомим які оточували його усі ці роки та уможливили його блискучу наукову кар'єру. Сім'я Якова Штернберга висловлює глибоку подяку колегам Якова Штернберга по УжУУ, центру Гунгарології та всім, хто брав участь у увічненні пам'яті Якова Штернберга.

Родичі про Якова Штернберга: 

Сини професора Андрій та Ілля Штернберг розповідали,  що він дуже багато часу проводив з ними, особливо в їхні шкільні роки, ходив із синами в походи в гори:  «Взимку каталися на лижах разом з татом, з гори Плішка. Їздили з ним на Синевир. Все це було приблизно в 1960-67 роки».

Вероніка Штернберг, донька науковця каже: «Я його пам'ятаю завжди в роботі, завжди або за письмовим столом, або в підготовці матеріалів для статей і книг, або обговорюючи майбутню роботу. Він завжди був неймовірно цілеспрямованим і наполегливим у досягненні задуманого».

Внук Якова Штернберга Юрій Парсамов згадує: "Він був свій серед чужих і свій серед своїх. Він був і угорцем, і українцем, і євреєм. Людей, які об'єднали в собі стільки культур і прожили таке непросте й насичене життя, взагалі одиниці. Він дуже багато залишив після себе: нащадків, учнів, книжок, ідей. Ми з ним перетнулися зовсім ненадовго - буквально на 5 років, і зі зрозумілих причин мої спогади дуже непевні: пам'ятаю тільки, як він мене навчив шахів і як я попросив взяти мене із собою в його чергову поїздку в Будапешт. Чи то жартома, чи то серйозно він пообіцяв: наступного разу. Але саме в ту поїздку він помер. Участь у моєму житті він взяв уже після смерті: він говорив, що хотів би поговорити зі мною угорською. І саме як його останню волю мене віддали в ужгородську 10-ту (угорську) школу, де я провчився 5 років. І міг би поговорити з ним його рідною мовою. Але, на жаль, він пішов раніше, ніж міг би".

Інший онук професора Олександр Штернберг вже не встиг побачити дідуся:  «Я, на превеликий жаль, не встиг побачитися з дідусем: він помер в 1992 році,  а я народився  у 1993. Але мені дуже багато розповідали, яким він був працьовитим, і як багато зробив для відносин Закарпаття та Угорщини», – каже Олександр.

Його правнук із Чикаго Джейкоб Штернберг розповідає: «WhenIthinkofhim - IthinkaboutwhyIwasnamedafterhim, andIaspireinmyeverydaylifetomakedecisionsthatliveuptothatgreatname» («Коли я думаю про нього, я думаю про те, чому мене назвали на його честь, і я прагну у своєму повсякденному житті приймати рішення, які відповідають цьому великому імені»).

Його мрією було наведення мостів між народами та країнами, що особливо важливо у наш час.

admin