Саме так можна б назвати 48 книг письменника Юрія Шипа на форзацних світлинах вибраних творів у ювілейному виданні «П’ять презентів» (лірики, пісень, гумору, сатири і байок) з нагоди його вісімдесятиліття.

Із 512 сторінок ошатного фоліанту прозирає   і видніє автор як різножанровий митець поетичного слова та людина з неповторною долею, натурою, світоглядом в іпостасі щедрих літ.

Побіжно вдаючись до екскурсу в біографічне минуле поета, варто сказати, що початкову школу Юрій закінчив у рідному турянському селі Мокра на Перечинщині, атестат зрілості отримав у Тур’ї-Реметах. А перші вірші та зарисовки опублікував у 1959 році в перечинській райгазеті “Перемога”.

У 1960 році закінчив середню школу і подався у валці земляків-заробітчан у далекий Цілиноградський край на спорудження будинку культури в аулі Кам’янка Балкашинського району Акмолинської області, де в 1961 році на станції Атбасар злодії вкрали від нього польову сумку, в якій було і 10 його перших оповідань.

Після повернення додому, в 1961-1969 роках вчителював у селі Сімерки. У 1962 році нагороджений урядовою медаллю “За відвагу на пожежі” (ризикуючи власним життям, з палаючого будинку врятував неповнолітніх дівчинку та хлопчика). А через роки́ (2019) у рідному селі свого дитинства пожертвував церковній громаді вспадковану прабатьківську земельну ділянку під будівництво храму, очоливши організаційно-матеріальну турботу в спорудженні цієї праотчої святині. Навчався і закінчив українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного (тепер національного) університету. Із 1969-го до 1998 року вчителював у Великих Лазах і в Ужгороді, водночас і сумісно поєднував працю відповідального секретаря крайового Товариства охорони природи. З 1992 по 2003 рік був головним спеціалістом Державного управління екології та природних ресурсів Міністерства екології України в Закарпатської області. За успішну роботу в цій галузі удостоєний звання “Відмінник охорони природи України”. Такий скупий огляд життєпису – далеко неповний щодо цікавих сторінок з біографії письменника.

Із 1959 року Юрій Шип нерозлучний з пером літератора. Починаючи з 70-х років минулого століття його нариси, етюди, фейлетони, репортажі, новели, вірші та оповідання часто з’являються в крайових, всеукраїнських та зарубіжних часописах.

Відтоді донині відстань понад півстоліття. Творчі рубежі та набутки Юрія Шипа, як уже мовлено, становлять 47 художніх різновидів щедрого поетичного слова, твори з яких виражають зміст вибраного з новими доповненнями “П’ять презентів”. Саме про них продовжимо розмову.
Відомий майстер викривального алегоричного слова Фелікс Кривін колись далекоглядно визнав Юрія Шипа “сатириком від природи, що має чуття в знаходженні зла, сміливість у його викритті та, що найголовніше, здатність перетворювати небезпечне у смішне”. З часом виявився об’єктивним цей наратив багатьма Шиповими творами не тільки для дорослих, але й для юних читачів.

Майже тридцять років (до 1998-го) Юрій Шип не поривав зі школою (за фахом викладач української мови та літератури). Тому й не дивно, що вагому сторінку в його літературній діяльності становлять твори про і для дітей. Бог, батько, мати, Батьківщина – домінуючі образи в дитячій ліриці поета.

Своєрідний тривкий духовний хліб, який живить усю його творчість. Як багатьом попереднім книжкам Юрія Шипа, так і недавній “Найся жиє файно всім” (2022), також притаманна духовна ідеологія. Здебільшого в художній формі пропагуються біблійні постулати, не осквернювати в собі та в ближніх образ Божий. Вони спонукають дбати не тільки про “шкуру”, а й про душу. Кличуть дорожити правдою не лишень тоді, коли біда й залишається надія тільки на Божу поміч, але й де треба постояти за істину.

“Складається враження, – зазначав Сергій Федака, – що твори літератора писані вправною рукою досвідченого богослова, церковного діяча та релігієзнавця”.1 Тож і не дивно, що за релігійну лірику Юрій Шип удостоєний Всеукраїнської літературної премії ім. Зореслава та двох орденів (Преосвященного владики Андрея Бачинського та Преподобного Нестора Літописця).

Релігійну лірику Юрія Шипа підняли на пісенні крила відомі композитори Микола Попенко, Василь Гайдук, Йожеф Івашкович, Михайло Керецман, Петро Матій, Петро Рак, Василь Кобаль… (загалом понад 20 авторів музики). Його пісні виконують церковні і дитячі гурти, Заслужений академічний закарпатський народний хор, чоловічі й жіночі квартети “Три цімбори” та відомі артисти: Петро Матій, Іван Попович, Марія Зубанич, Оксана Ільницька, Надія Підгородська. Загалом у творчому доробку Юрія Шипа майже 500 віршів з нотами багатьох піснярів.

Щедре слово поета багатосяжне. Однак у ньому прерогативні гумор, сатира та байки в десятках книжок). Про цю сторінку його творчих набутків необхідна окрема цікава розмова, що потребує уваги наполегливого літературознавця з огляду хоча б і на те, що за них неодноразово нагороджувався крайовою літературною премією імені Федора Потушняка.

У його книгах є чимало, притаманного нашому сьогоденню. Скажімо, таких “патріотів”, що роздмухують міжнаціональні чвари, пособляючи підступному східному нелюду-сусіду. До них поет звертається категорично:

Не пхніть писки нам до миски
Хитрі й пазуристі псини:
Хто не з нашої колиски
І не з нашої родини.

Провідним жанром сатири в Юрія Шипа є ним улюблена байка. Алегоричні твори поета ще на початку 70-х років минулого століття часто з’являлися, крім газет, і на сторінках журналів “Перець”, “Вітчизна”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Україна”, “Дукля”. Високу оцінку критики отримала перша книга байок Юрія Шипа “Прогулянки звіринцем” (1994), удостоєна у 2007 році Всеукраїнської премії імені Леоніда Глібова. Літературознавець Василь Чумак у передмові до збірки свій висновок про неї резюмував так: “Вносячи свіжу барву в сучасну українську байку, Юрій Шип збагатив її свіжими темами, мотивами, естетичними пошуками та знахідками”.

Як правило, алегоричні твори Юрія Шипа стислі й зрозумілі, пройняті гострими соціальними проблемами, афористичні й дотепні. Вони здебільшого адресні, прототипні, мають цікаві сюжетні колізії та діалогічну структуру. Глибокий зміст із актуальними моральними фабулами автор моралізує в простій, лаконічній формі.

Загалом у Шипові маємо сатирика спостережливого та гострослівного, що творчо засвоїв досвід таких відомих байкарів як Григорій Сковорода, Григорій Квітка-Основ’яненко, Леонід Глібов, Павло Глазовий, Фелікс Кривін та інших байкотворців-сміхологів.

Серед книг поета, у яких домінує сатиричний пафос, явно виділяється колюча громадянська публіцистика. Зокрема у збірці “Пора кривавих сліз” відзначеній крайовою літературною премією ім. Федора Потушняка. Сама назва книжки свідчить, що йдеться про трагічні події для нашої країни – загарбницьке нашестя Росії. Збірка відкривається вступним триптихом “Мудра сентенція”, де звучать заклики любити життя в злагоді, благання до Всевишнього допомогти Україні “позбутись окупанта”, що брехливо, нахабно й цинічно іменує себе старшим братом.

У творах Юрія Шипа російські окупанти змальовані дзеркально як нелюди хижацької породи, варвари, звірі, шкуродери, навіжені спустошники, ненаситні тварюки, бісові потвори, мерзотники й падлюки без серця й без розуму.

Поет дає нищівну характеристику й звироднілій пропутінській Росії:

Сусідка ти мені й сестра?
Ні! Ти звірюга по натурі.
Твоє життя – лукава гра,
Бо ти – хижак в овечій шкурі.

“Київ про Москву”

Розмірковуючи над сьогоднішньою ситуацією, коли окупант хоче поневолити Україну, він з гордістю згадує нашу славну історію. З особливою симпатією змальовує поет захисників України, що мокнуть і мерзнуть в окопах, боронять її дорогою ціною свого життя. Твори збірки “Пора кривавих сліз” пройняті вірою, що Україна здолає зловорожу гидь, що не за горами той день, коли “окупант накладе в свої халяви”.

…Поетичний доробок Юрія Шипа – щедро благодатний. Знаючи творчу активність автора, можемо сподіватися на появу нових його цікавих видань. Певно, будуть серед них твори різних жанрів, але, домінуватиме таки викривальне слово.

Творчі здобутки поета – своєрідна щедра сповідь щедрих літ, удостоєна також найвищої нагороди правління Національної спілки письменників України – медалі за вагомий вклад у розвиток української літератури.

Поет щиро й уміло звеличує добротворців, гнівно сатиричними засобами розвінчує нечестивців, змальовуючи реальні явища життя в причинно-наслідкових зв’язках у підсумковому розсудку “В плині часу”, де:

Людське життя – постійний фронт,
За перевалом перевал
І в кожного свій горизонт,
Набутку вічного причал.

Дай Господи автору цих рядків і нам усім у такій парадигмі жити сьогодні й завтра, завжди з вірою, надією та любов’ю до України для її блага, щасливо долати нові перевали життєвих турбот і поетичних рубежів.

Надія Ференц,
кандидат філологічних наук,
доцент Ужгородського національного університету,
член Національної спілки письменників України