Аттіла Віднянський: Від театрала нонкомформіста - до знаменитого європейського режисера

01.06.2019 19:38 ДОЗВІЛЛЯ

Коротка розмова зі знаменитим закарпатцем Аттілою Віднянським, який очолює Національний театр Угорщини, але з особливою любов’ю ставиться до свого дітища — Берегівського угорського національного театру.

Аттіла Віднянський народився в Мужієві на Берегівщині у 1964 році. Закінчив філологічний факультет Ужгородського університету у 1985 році і потім набрав групу випускників угорських шкіл Берегівщини і повіз їх на навчання до Києва. Це була група майбутніх театралів, які повинні були стати акторами у створюваному Берегівському угорському національному театрі.

Згодом Аттіла пропрацював 13 років головним режисером цього театру, а вже потім поїхав до Угорщини, де спочатку очолював Дебреценський національний театр, а зараз Віднянський є керівником Національного театру Угорщини.

Ми днями зустрілися в Будапешті. Було про що поговорити, бо востаннє бачилися саме в Києві, коли він привіз групу випускників шкіл, щоб вивчити їх на театралів у Київському театральному інституті Карпенка-Карого. Майже тиждень я жив у гуртожитку з цією групою, бо у той час писав дипломну роботу в Києві і Віднянський «вписав» мене у себе в гуртожитку. Я бачив, як зароджуються майбутні зірки, але тоді ще важко уявляв, що яких висот досягнуть ці актори. І думки не мав, що сам Віднянський стане театральним босом, бо в моїй уяві він важко вписувався в систему. Він був типовим нонконформістом. Зрештою, він схилявся до авангарду і був більше схильний до театру абсурду, ніж до класики.

— Аттіло, я пригадую тих молодих хлопців і дівчат, яких ти зібрав, щоб організувати в Берегові угорський театр. Зараз вони, напевно, всі дорослі і відомі актори. Чи всі з тих, кого було запрошено на навчання до Києва, стали таки акторами?

— На жаль, ні. Деякі відсіялися, не відчули перспективи, не знайшли себе. Але ті, хто лишився і пройшов через жорнова 90-х, стали зрештою відомими акторами, справжніми зірками.

— Власне, театр у Берегові створювався на початку 90-х. Пригадую, було багато бюрократії, чиновники гальмували проект. Як взагалі вдалося таки запустити Берегівський угорський театр?

— Ми пережили дуже багато. Було враження, що цей театр потрібен був лише нам і нікого його доля не цікавила. Скажу більше, у нас взагалі не було грошей, а актори працювали без гонорарів. Але ми були фанатами і любили цю справу. Ми не цуралися ставити свої вистави навіть у клубах невеликих сіл. Це було не лише корисно для відточування майстерності, але й цікаво було спостерігати за людьми, як вони проковтували мистецтво, які були враження.

— Зрештою, ти поїхав із Берегова й очолив театр у Дебрецені…

— Ну я ж поїхав не відразу. Я 13 років пропрацював керівником Берегівського театру і поїхав уже тоді, коли Берегівський театр став цілком самодостатнім. Ми вже стали відомими, багато гастролювали, брали участь на фестивалях, отримували нагороди. Та й навіть очоливши театр у Дебрецені, я не розірвав зв’язки з Берегівським театром. Та й зараз, очоливши Національний театр Угорщини, не кидаю свого дітища в Берегові. І навіть своєю місією бачу — стати тим мостиком, який би об’єднував українську та угорську культури та й наші нації.

— І які кроки вже зроблено? Мені відомо, що лише минулого року вперше після десятирічної перерви Угорський національний театр мав виступ в Україні. Ти ставив виставу «Сім’я Тотів» на фестивалі в Івано-Франківську. Це був прорив…

— А зараз за мого сприяння в Будапешті відбулися вистави Київського театру Івана Франка. Дві вистави цього театру мали величезний успіх. І ми продовжуватимемо цю співпрацю. Я робитиму все для того, щоб угорські театрали частіше гастролювали в Україні, а українські в Угорщині.

— Трошки про саме мистецтво. Пам’ятаю тебе таким нонконформістом, ти мав довге волосся і явно не вписувався в образ представника радянської богеми. Ти був більш схильним до авангардового театру, ти ставив яскравого представника театру абсурду Семюеля Бекета «Чекаючи на Годо», аж потім раптом я дізнався, що в твоєму репертуарі є і легкі комедії від Фейдо, є і класика, наприклад, чехівські «Три сестри», які ти ставив напевно сотні разів…

— Ну, можливо, я і був нонконформістом, як ти кажеш, і тяжів до авангарду, але це був певний протест проти тих репертуарів, які були притаманні у всіх театрах у СРСР. Насправді, сучасний театр є дуже багатогранним, а для нас важливо було донести певну ідею, тож, відповідно, підбирав засоби, як це краще зробити.

— Щодо засобів, то нещодавно ти під час однієї з вистав використав фонове відео, яке дійсно підсилило ефект. Театр уже перестав бути рафінованим?..

— Я розумію, що ти маєш на увазі. Насправді режисер вільний використовувати різні засоби для досягнення того чи іншого ефекту. Все залежить від того, що ти ставиш і наскільки засоби можуть підсилити ефект. Звичайно, деколи можна «гратися» виключно з декораціями та світлом, а інколи можна додати несподіваності з використанням відео, музики чи інших засобів.

— Минулого року з тобою знову ще на 5 років продовжили контракт на керівника Національного театру Угорщини. Це ж дуже відповідальна робота і, можливо, там забагато бюрократії, яка відволікає від творчості?

— Так, подеколи присутня деяка виключно паперова робота, але вистачає часу і на творчість. Я ж не тільки режисер Нацтеатру Угорщини. Частина з тої театральної трупи, яку ми сформували з самого початку в Берегові, працює тут зі мною в Будапешті, а частина залишилася в Берегові і я досі   роблю режисуру вистав і Берегівського театру.

— Старший син також пішов твоїм шляхом…

— О так, його також, якось несподівано (посміхається) звати Аттіла. Йому зараз усього 25 років, але він закінчив Угорську академію драми та кіно і наразі є режисером Будапештського театру «Віг». Він також чудовий актор і навіть отримав нашого угорського «оскара» за кращу чоловічу роль у 2016 році. Він знявся у фільмі «Ті, що заблукали». Безмежно радію його успіхам.

— Ти ще в 2001 році став Заслуженим діячем мистецтв України, ти отримав усі мислимі й немислимі звання та минулого року тебе визнали Почесним громадянином міста Берегова. Приємне звання?

— Неймовірно приємно. Так, я давно живу та працюю в Угорщині і маю угорське громадянство, але Берегово залишається моїм рідним містом. Створюючи і розвиваючи театр у Берегові, я також формувався як особистість, як театрал. Я люблю Берегово і пишаюся тим, що мої земляки вирішили зробити мене Почесним громадянином.   Я дуже сподіваюся, що буду в Берегові частіше. Зараз стартувала крупна програма угорського уряду розвитку культури на Закарпатті, що дасть можливість реалізувати чимало цікавих проектів. І я, безперечно, братиму щонайактивнішу участь у цій програмі.

Петро Гойс для Prozak.info

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат