Майстер-клас людяності від знаменитого закарпатського шоколатьє

21.07.2018 13:55 ДОЗВІЛЛЯ

Ужгородський кондитер Валентин Штефаньо не лише чудовий шоколатьє, але й людина з чуйним серцем.

Коли йому було 3,5 року, його батьки поїхали на заробітки в Тюменську область, у місто Ноябрьськ, і взяли Валіка з собою. «Там можна було заробити дуже великі гроші, за які не можна було нічого купити, — розповідає Валентин. — З солодкого там були тільки сушені яблука, груші та родзинки». Тоді татів друг подарував малому шоколадку, першу в його житті. «Я пам’ятаю той момент: відкусив її, дивився на ту начинку і довго не ковтав, гріючи її в роті. В той момент готовий був зробити все, щоб у моєму житті було цього дуже багато»...

Минули роки і він це зробив. «Кондитер із соціальним іменем» — так ще називають сьогодні відомого шоколатьє Валентина Штефаня, кращого кондитера Закарпаття і одного з кращих кондитерів України. І став він так називатися не просто так — уже дев’ятий рік поспіль Валентин запрошує у кондитерський цех разом робити цукерки з шоколаду та карамелі дітей зі шкіл-інтернатів та малюків з обмеженими можливостями.

Минулого тижня — на Всесвітній день шоколаду, 11 липня — дітвора заполонила кухню в новому приміщенні кав’ярні «Stefanyo» на площі Петефі. Майстер придумав для них три рецепти нових цукерок на честь метеоритів, які в різні роки впали на території Закарпаття. «Метеорит Княгиня» (фундук і чорний шоколад) упав на Березнянщині, в селі Княгиня 9 червня 1866 року; «метеорит Кваси» (мигдаль і молочний шоколад) на честь метеорита, що впав у селі Кваси на Рахівщині 13 жовтня 1852 року, та «Карпатський болід» (грецький горіх та білий шоколад) приземлився в 2001 році біля села Тур’ї Ремети.

Інформація про це відгула минулого тижня в пресі, і дітвора після дивовижного майстер-класу з шоколатьє Валентином повернулася в інтернат... Мріючи знову робити цукерки з майстром.

— Як виникла в тебе ця ідея — провести майстер-клас для дітей? — ми зустрілися з Валентином у його кондитерській, виловивши ненадовго з напруженого графіка.

— Ну, думаю, всі дорослі хочуть дати дітям те, чого не було свого часу в них. Напевно, це і правильно — дорослішати, прогресувати і змінювати щось на краще. І з цих міркувань я і виходив: якби був маленьким, то мені було би це дуже цікаво — взяти участь у такому занятті. Ну бо я це взагалі люблю. Тому десь стараюся компенсувати іншим те, чого мені в дитинстві не вистачало. Ну і ще одна причина, чому це роблю — це те, що якщо з часом бодай один з цих дітей захоче стати кондитером, то ми живемо не даремно... Напевно, це найголовніша причина того, що роблю.

— Як давно ти проводиш такі майстер-класи?

— Десь із 2009 року. Зараз займаюся цим трохи рідше, бо неготове поки що приміщення тут, на новому місці. Але раніше проводив ці майстер-класи двічі-тричі на рік. З часом тут діятиме кондитерська школа, плани не змінилися, просто тепер необхідно налагодити виробництво, бо ж свого окремого цеху в мене не було. Тепер відновлюю з нуля виробництво і це вимагає багато часу й уваги. Тому тут ще поки що все мовчить і нічого не робиться.

Але тепер добре, що почали знову цю практику завдяки Феді (Шандору. — Авт.).

— Чи проходить якийсь «відбір» дітей? Як відбувається вся ця процедура перед майстер-класом?

— Я не обмежуюся якимось одним інтернатом чи дитбудинком. Це не має ніякого значення. Сам факт того, що ти робиш це добро... неважливо, скільки ти «кинув у шапку», важливо, що в тебе є розуміння і бажання комусь щось віддати, віддати частинку себе — це вже дуже важливо! І чим більше людей матимуть цей порив — просто віддати і нічого за це не попросити у відповідь — тим кращим стане світ довкола нас. Справді.

Я для себе так придумав, щоб хоча би на якісь свята залучати дітей до таких солодких занять, щоб і в них було якесь відчуття свята. 11 липня був Всесвітній день шоколаду, але для мене день шоколаду — щодня (сміється. — Авт.), а дітям це запам’ятається, залишиться в серці. Вони дізналися багато нового: дізналися, на якому дереві росте шоколад або какао-боби, як воно, те дерево, називається, де воно росте; дізналися про те, які види шоколаду бувають. Тобто, вони вже щонайменше дізналися про те, що було їм невідомим — це вже великий плюс.

— Багато діток зазвичай бере участь у занятті?

— Ну, чим більше діток — тим складніше проводити заняття. Тому якщо ми займаємося з дітками з ДЦП, то багатьох я не можу взяти... З ними трошечки складніше...

— Ти адаптуєш рецептуру для цих малят?

— Ні, не адаптую, просто беру собі помічників зі своїх працівників-кондитерів, тому що діткам треба приділити більше уваги.

Вони за своїм мисленням нічим не відрізняються від здорових дітей, просто от є в них ця фізична вада. В західних країнах вони повністю адаптовані в суспільство, ходять у загальноосвітні школи на рівні з усіма іншими дітьми. У нас поки що, на жаль, наслідки радянського менталітету не дозволяють так легко адаптуватися цій малечі. Існує це розділення на чорне і біле. Ніхто не знає таланти цих дітей, їх просто потрібно вчасно розкрити.

— Тобі важливі відгуки і враження дітей про пройдений майстер-клас?

— Так, звичайно! Це настільки яскраві позитивні емоції, що це не купиш ні за які гроші. Робота з ними, коли ти бачиш вогонь у їхніх очах — це ще й тебе заряджає.

* * *

Надія, 17 років, вихованка дитячого будинку в с. Велика Добронь: «Я думала, що виготовлення шоколаду — це складно і зробити його вдома не можна. Я познайомилася з Валентином у 2014 році на майстер-класі, тоді перед Різдвом Валентин робив велику ялинку з шоколаду, і ми робили на неї іграшки. Він усе нам показав, як треба робити. Після майстер-класу зрозуміла, що в мене є талант до творчої роботи, що хочу бути кондитером».

Яна, 11 років, вихованка дитячого будинку в с. Велика Добронь: «Я раніше не уявляла, що робитиму цукерки. А виявилося, що робити їх дуже весело! Тепер сама їх робитиму і пригощатиму друзів».

* * *

— Підтримуєте відносини з кимось із них?

— Так, декого зустрічаю в місті, вітаємося, трохи розмовляємо. Є такий хлопчина, він був на одному з перших майстер-класів, ще у 2009 році. Віктор, він дуже розумний хлопець, тепер час від часу проводить екскурсії, він у візку — в нього ДЦП.

— Чи є дітки, які пішли твоїми стопами?

— Ну, поки що ніхто не звертався, ще не знаю про таких. Але якось на майстер-класі були діти з інтернату в с. Велика Добронь, і дівчатка потім казали, що вони обов’язково стануть кондитерами.

У будь-якому випадку ми все це робимо тільки для самих себе. Все — хороше і погане — людина робить тільки для самої себе. Людина має розуміти, що чим більше вона віддаватиме іншим (добра чи зла), тим більше до неї воно повертатиметься. Це бумеранг. Якщо з цих дітей виростуть хороші кондитери, а не погані депутати чи контрабандисти — то це вже супер!

Під час підготовки передачі «Сюрприз! Сюрприз!», коли все готувалося за моєю спиною, знімальна група поїхала в інтернат у селі Велика Добронь і спілкувалася з дітьми, які брали участь у майстер-класі. Так от, ті дівчатка самі приготували шоколадні цукерки і передали мені в подарунок через журналістів. Мені це було так приємно, що я ледь стримав сльози...

— Чи була в твоїх заняттях із дітками історія, яку ти запам’ятав назавжди?

— ...Якось ми робили майстер-клас на Новий рік із дітками з будинку сімейного типу, ми робили цукерки, льодяники, пряники. Я робив невеличку новорічну скульптурку з шоколаду і зробив із шоколаду таку подарункову коробочку. І в кінці заняття попросив дітей написати на папері свої бажання під Новий рік, вони це зробили і ми склали їх у цю шоколадну коробочку.

Потім, уже після свят, вирішив ту скульптуру переплавити і коли ми ламали її, в тому числі й ту коробочку, то з неї посипалися папірці з дитячими бажаннями — я геть забув за них! Сів читати... Були прості бажання — хтось хотів новий телефон, хтось — новий велосипед. А в деяких записках було бажання мати сім’ю…

Діти, 8—10-річні малюки, не мають проходити через такі речі... Це дуже болісно. І коли ти розумієш, що виріс у сім’ї, де були тато, мама, сестра чи брат, і тобі було з ким поговорити, поділитися своїми думками, переживаннями та ідеями — то це таке багатство, яке не купиш ні за які гроші. Без сім’ї ти позбавлений практично всього. І коли починаєш розуміти ці речі, то стає легше ігнорувати якісь негаразди в своєму житті, тому що все це — порох порівняно з дійсно важливими речами.

Зоряна Попович

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

Коментарі :


 

 

 

Погода

ДОЗВІЛЛЯ

Оголошення

Архів новин

Квітень
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
2025
1950
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957
1958
1959
1960
1961
1962
1963
1964
1965
1966
1967
1968
1969
1970
1971
1972
1973
1974
1975
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021
2022
2023
2024
2025
2026
2027
2028
2029
2030
2031
2032
2033
2034
2035
2036
2037
2038
2039
2040
2041
2042
2043
2044
2045
2046
2047
2048
2049
2050
НдлПндВтрСрдЧтвПтнСбт
30
31
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
1
2
3
00:00
01:00
02:00
03:00
04:00
05:00
06:00
07:00
08:00
09:00
10:00
11:00
12:00
13:00
14:00
15:00
16:00
17:00
18:00
19:00
20:00
21:00
22:00
23:00

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат