А в цей час у Лумшорах тривало ще одне свято ковалів.

«Гамора» вже традиційно збирала гостей у Лисичові, що на Іршавщині. Неподалік унікальної кузні головний виріб фестивалю кували 23 ковалі з Довгого, Ужгорода, Лисичова, Мукачева, Міжгір’я, Приборжавського. Протягом двох днів виготовили символ «Гамори», у якому об’єдналися стихії й головні атрибути відомої кузні.

Історія кузні «Гамори» налічує майже 300 років. Незважаючи на поважний вік, вона діюча і досі забезпечує селян металевим реманентом. Молот вагою 125 кілограмів приводить у дію колесо, яке обертається завдяки воді з гірської річки Лисичанки. Задля популяризації унікального об’єкта і його збереження організували фестиваль, куди за ідеєю з’їжджаються ковалі з України, хоча останнім часом в основному із Закарпаття, а сама «Гамора» схожа, радше, на ярмарок.

Цього року Свято збережених традицій, як іменують «Гамору», нажило конкурента. Альтернативний фест за участі ковалів із Закарпаття, Львова та Івано-Франківська провели у Лумшорах, що на Перечинщині. Організатором була спілка ковалів «Клепачі», яка раніше долучалася до проведення «Гамори» і навіть організовувала перший фестиваль неподалік відомої кузні. Ковалі зауважили, що їм набрид примітивізм, масові гуляння, за якими забувається головна ідея — збереження пам’ятки. Загалом у Лумшорах зібралося до ста чоловік, хоча атмосфері фестивалю це не зашкодило, — повідомило видання Нове Закарпаття.

«Гамора» у Лисичові, за підрахунками, зібрала понад 6 тисяч гостей. Ймовірно, що враховували й відвідувачів місцевих санаторіїв, оскільки у закарпатську глибинку треба мати сміливість доїхати. Від Ужгорода дорога забирає близько 4-х годин. Під час переїзду побачите чимало унікальних закарпатських сіл, а також добряче відчуєте всі переваги ямкованих доріг, особливо якщо будете їхати від Іршави. Дорога від Білок до Лисичова вимагає неабиякого терпіння автомобілістів і пасажирів.

Крім виступів фольклорних колективів, майстер-класів, цього року було чим зайнятися і дітям: для найменших гостей привезли атракціони. Робота ковалів, звісно, привертала найбільшу увагу, хоча типовому туристу, який звик до різноманітних атракцій, дійства цього вистачило би на півдня. Весь інший час можна використати хіба що для сходження на полонину Кук — географічний центр Закарпаття.

«ГАМОРА» НАЛЕЖИТЬ ЛЮДЯМ, ПЕРЕКОНАНІ КОВАЛІ

Найбільше гостей прийшло послухати земляка, відомого артиста Степана Гігу. Знаменитість зібрала вдячні овації, хоча й приїхав Степан усього на кілька пісень, бо після «Гамори» мав ще концерт у Тернополі. Василь Ковбаско, голова Іршавської РДА, вручив артистові сувенірну монету «Гамори» та пожартував, що це гонорар за виконання. Насправді ж виступ Степана Гіги відбувся за сприяння Олександра Ледиди, голови Закарпатської ОДА.

Протягом фестивальних днів гостям показували і коване дерево життя, яке виготовили напередодні Великодня у рамках щорічної акції. На багатьох фотографіях зафіксували і позолочену бутсу з металу. З попередніх фестивалів на стінах кузні висіли залізний плуг та скриня.

Проект головного виробу розробив Данило Ісак, який вдруге бере участь у фестивалі. Проживає він у сусідньому селі Приборжавське, де й займається ковальством майже 10 років. Каже, що цього року краща організація, порівняно з минулим роком. Хоча би закупили метал, з якого можна виготовляти виріб. Коваль Данило переконаний, що фестиваль належить людям. А занепадає він тому, що деякі чиновники не можуть позбутися своїх амбіцій. Хтось на когось образиться і вже перешкоджає фесту. Хоча до проведення «Гамори» організатори докладають чимало зусиль, переконаний хлопець.

Зі слів ковалів, харчуванням на дні фесту їх забезпечили, з собою навіть невелику премію дали, а для ночівлі організували наметове містечко, у якому в неділю лишилося всього чотири намети.

«Місцеві ковалі релігійні, вони неохоче працюють у неділю, тому на другий день фестивалю ковалів зазвичай менше», — розповідає Іван Котубей, художній керівник районного будинку культури. Він також вміє кувати, хоча на «Гаморі» лише допомагав своїм друзям-ковалям.

Василь Гренджа, який приїхав із Міжгір’я, переконаний, що ковальство треба любити, щоб ним займатися: «Коли хочу щось викувати, то поки не маю до того натхнення, то не зроблю нічого». Вдома він має власну кузню з електричним молотом, який сам сконструював. З металу виготовив і велосипед, що їздить. Пан Василь відвідує ковальські фести в Івано-Франківську. Каже, що нам треба ще багато вчитися від сусідів, там до подібних заходів готуються ретельніше.

НАСТУПНОГО РОКУ ФЕСТИВАЛЬ РОЗПОЧНЕТЬСЯ З ЕКСКУРСІЙ І ЗА МІСЯЦЬ ДО ГОЛОВНОГО СВЯТА

Голова села Ярослав Пальок відзначає ряд переваг у цьогорічній «Гаморі», зокрема те, що до цього фесту остаточно сформувалася спілка ковалів Іршавщини. Серед гостей цьогорічної «Гамори» була й Валентина Шевченко, колишній депутат Верховної Ради, голова Конгресу ділових жінок України.

«Бюджет фестивалю великий, але спонсорів мало. Основними є районна рада й районна адміністрація. Попередньо вони виділили 30 тисяч гривень, але в цю суму ми не вклалися, для такого фестивалю цих коштів мало», — розповідає Ярослав Пальок.

Наступного року фестиваль розпочнеться за місяць. Таку ідею озвучив Василь Ковбаско, голова Іршавської РДА. З початку червня у Лисичово привозитимуть дітей з оздоровчих таборів. «Треба визначити, для кого робимо відпочинок: для мешканців району чи для пропаганди туризму», — зазначив голова РДА. Василь Ковбаско однозначно за розвиток зеленого туризму: «У районі чимало цікавих місць, вартих уваги. Наприклад, Смерековий камінь, який неправильно використовують, забули про нього. Крім того, є Кам’янка, де унікальна природа, Ставліш, де колись проходили республіканські змагання з туризму. Також Боржавська вузькоколійка і полонина Кук — географічний центр Закарпаття».

Дорогу, світло, вбиральні й смітники обіцяють зробити на наступний рік, хоча саме ці недоліки найбільше ріжуть очі потенційному туристові. Старовинна кузня і неповторні краєвиди Лисичова, без сумніву, мають чимало переваг порівняно з іншими гастрономічними фестами Закарпаття. Очевидно, на цьому й варто робити найбільший акцент. Про те, чи з’явиться на Закарпатті ще один традиційний ковальський фестиваль, поки судити зарано, хоча відомий нині «Шипіт» розпочинався саме з неформальних зібрань. Хороша конкуренція може сприяти вдосконаленню або ж навпаки. Свято збережених традицій — «Гамору» потрібно оберігати від засилля маскульту й наметово-шашликових гулянь. Бо закарпатська глибинка поки що зберігає автентичність, а її кузня — унікальну душу. «Гамора» вартує свого туриста, але для того, щоб його привабити, треба зробити ще чимало. Бо хто знає, куди молот покличе ковалів наступного року?

Наталія Каралкіна