Згусток інтелектуальної поезії...Так свого часу охарактеризував творчість закарпатського поета і публіциста, есеїста і перекладача Василя Кухти відомий український інтелектуал і літературний критик Сергій Федака. У цих трьох словах, кожне з яких має креативність, важливість, неабияке смислове значення і відповідну вагомість, дано високу оцінку його віршуванню. У   поезії, яка орієнтована на елітарного, мислячого, вдумливого і мудрого читача, який здатний розгадувати складні метафори та культурні коди, домінують роздуми, філософські концепції та складні асоціації, а не просто вираження емоцій.

Душевні пориви в поетичних рядках Василя Кухти пропущені крізь фільтр розуму, душі і серця, спонукають читача до розбору підтекстів та аналізу ідей. Автор не просто радіє життю, показує його таким, яким воно є насправді, а й осмислює цей стан. У його поезії філософська глибина фокусується на пошуку сенсу буття, етичних дилемах та світоглядних питаннях, місце людини у Всесвіті. Кожен твір уособлює певну соціальну або інтелектуальну концепцію, яку автор розкриває через образи.
    Василь Кухта народився 23 квітня 1956 року в м. Рахові в робітничій сім'ї. Під час навчання в Рахівській середній школі №2 був наймолодшим учасником літстудії "Світанок", яка діяла при редакції районної газети "Зоря Рахівщини". Найбільший вплив на початкуючого поета мала сімейна бібліотека, що формувалася кількома поколіннями. У ній зберігалися недоступні для читацького загалу твори Павла Тичини, Олекси Стороженка, Зореслава, Юлія Боршоша-Кум'ятського, Марійки Підгірянки, Андрія Ворона, журнали "Пчілка" та "Наш рідний край".
    Почав писати ще в шкільному віці. Перші поетичні рядки з'явилися на сторінках обласних газет "Молодь Закарпаття" та "Закарпатська правда". Із дитинства марив пов'язати своє життя із журналістикою. Але мрії судилося збутися лише після служби в армії - звільнившись в запас, вступив на факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. За зошит солдатських віршів прийнятий до університетської літстудії "Франкова кузня". В студентські роки поезії Василя Кухти друкувалися в республіканській періодиці, а практичних навичок журналіста набував в редакціях часописів Львова, Ужгорода, Києва.
    Василь Кухта, не побоюся цього сказати, щасливчик долі. Йому просто везе по життю. Так, по закінченню університету за призначенням потрапляє у редакцію газети "Молодь Закарпаття". Колектив молодіжки очолював   досвідчений редактор Василь Горват. Навколо нього гуртувалися здібні і талановиті майстри пера   - Мирослав Дочинець, Василь Нитка, Віталій Ящищак, Василь Зубач, Іван Чоповдя... Майже всі вони, крім основної роботи, писали щось для себе, для душі. Десь півстоліття тому із рукописом казок я й завідав до редакції і познайомився із Василем Кухтоюї. Він тоді працював там завідуючим відділом. Дуже працьовитим, старанним і наполегливим був. Таким я запам'ятав його на все життя. До речі, ми дотепер підтримуємо з ним тісні зв'язки, часто передзвонюємося.
    А тоді, в 1989 році, в республіканському видавництві "Карпати" виходить в світ перша поетична збірка Василя Кухти "Дрібка солі". Передмову написав маститий київський критик Анатолій Макаров. Він дав високу оцінку творчості молодого автора. У передньому слові перший поцінювач творчості акцентував увагу на своєрідності поетичного таланту автора. Він пророкував юнаку велике майбутнє.
    Поет і публіцист Василь Кухта чи не один із найцікавіших і найглибших сучасних майстрів слова, широко визнаний пишучими авторитетами України. Ось як про нього відгукнувся поет, лауреат Шевченківської премії   Василь Герасим'юк: " Цей поет мені по-справжньому близький. На диво, хоч це "диво" має чітку генетичну мотивацію. І причина не тільки в тому, що ми - гуцули, хоч це дуже важливо. Власне,все починається з того, що для нас із Кухтою важливо. Як відомо, є гуцули буковинські, галицькі і закарпатські. Останніх найменше - серед горян за перевалом це тільки мешканці Рахівщини. Та якби вони проживали лише в селищі Ясіня, де сто років тому було проголошено   незалежну Гуцульську республіку (проіснувала з осени 1918-го до літа наступного року), то це було б   дуже відчутно не тільки для галицького Космача, де таку ж незалежну республіку проголошено взимку 1944-го.
    Одне слово, симетричні речі спостерігаються не тільки на близьких теренах, але й у творчості окремих близьких віршувальників. Насамперед - у біографічних фрагментах".
    І тут В. Герасим'юк, для порівняння, наводить початок свого і Кухтового вірша. І справді, є у них щось спільне,подібне, загальне, що об'єднує.
    І до всього цього Василь Герасим'юк додає, що це спільність самого "внутрішнього узору", як мотивів сухої гуцульської різьби в наших різьбарів. Вже з першого прочитання (моє знайомство із Василевою лірикою почалося з його третьої збірки "Гуцульські душі") вразила фактурна, точна, повнокровно і повносило явлена його образність (часто різка і контрастна), що надовго "не відпускає". Справді різьба. А ось із "Притчі про чорно-білу писанку":
Вдихнув сюжет, що чимсь містичним мучить -
  Смереки чорні на верхах сліпучих.. .  
    І далі. Василь Герасим'юк зізнається, що він особисто не сприймає поезії без таємниці і вкотре повторює, що загадку можна розгадати, а таємницю - ні. Та й чи варто, - задається непростим питанням. Коли хочеться не розгадувати, а слухати. Як музику. Саме в цьому напрямку й творить уже десятки літ поспіль   Василь Кухта.
    Втім, один з віршів Василь Кухта присвятив саме Василеві Герасим'юку ("Зімкнули гори вічі кам'яні").
Зімкнули гори вічі кам'яні...
Пред космосом нічним я си не таю:
До краплі... до зернини пам'ятаю
Все, що було відібрано мені.
Тут я літав не лише уві сні...
Коли втомила серце сатьяграха*,
Я меч уззяв... Пласке обличчя страху...
Напасник втік... Не прощено мені.
На чакрах днів, століть жертовнім лоні
Налиті сяйвом золотим долоні -
Я не благаю силу повернуть!
Хай іншому дістались жезл і митра,
Шепочу слово, як молитву: "Віпра**..."
Без нього Всесвіт утрачає суть.
    Щоразу, коли перечитуєш поезію Василя Кухти, знаходиш для себе щось нове,   досі незвідане. І це цілком закономірно. Як сказав Олександр Дюма, твір, який читають, має сучасне; твір, який перечитують, - має майбутнє. Має майбутнє і поезія нашого ювіляра. Бо вона для нього, як хліб насущний. Кожне слово, кожен рядок просякнуті гуцульським духом. А гуцульський дух - це дух вільної людини, збереження давніх традицій, храм душі, який зводився віками.
    Високу оцінку творчості Василя Кухти дав відомий український поет В'ячеслав Левицький. Завзяття Кухтиного поетичного "я" буває настільки непоступливим, каже він, що вимріяний, близький авторові устрій доводиться реконструювати "від зворотного". Блискучим прикладом цього прийому є вірш "Паво опришківських сивих крисань...", де читач зіштовхується з незавидним пророцтвом: "Радість безплідна, без виміру - мста//, Люди без суті...". Щоб зрозуміти, в ім'я чого"на ліве сідає плече// Пава повстання, слід на мить уявити "обрії навкруги "закарпатського Антея".
    В'ячеслав Левицький переконаний, що "цитати й посилання на призабуті пісні, звичаї, словесні звороти виринають у вільних віршах, покидаючи "терени оратора". Практично всуголос із ученням про архетипи їхній прихід промовляє проо значні небезпеки... Якщо Павло Вольвач у "Трибі" прагне утвердити "Вічну Мужність", тут на увічнення претендує тривога. Вона стає близькою до невтоленної "всесвітньої туги":"Гірка тобі судилася пропажа: // Де марево, мов ріща,голубе..." ("Гірка тобі...").
    На думку В'ячеслава Левицького, є ще одне звставлення. Якщо ліричний персонаж Василя Герасим'юка у верлібрі прощається із "шандериком" на кахлі, то частинка вбереженого декору у Василя Кухти, здається, сама проводжає довколишніх. "Тісно... тісно у... рамцях догми". - Не тот моцний, хто б'є, а тот, хто відержит!..."
    Серед тих, чиєю творчістю захоплюється Василь Кухта, уже впродовж десятиліть залишаються Іван Франко, Євген Маланюк, Богдан-Ігор Антонич, Павло Тичина, Тарас Мельничук... Однак він нікого з них не повторює і не наслідує, але творчо бере на "озброєння" їх багатий досвід і продовжує творити поезію.
    В. Кухта знаходить поезію у всьому, у речах найбуденніших і навіть, сказати б, антипоетичних.
(* Впертість в істині (санскр.),метод ненасильницької боротьби   за незалежність.                
**Натхнення (санскр.).
      Про це зокрема свідчить хоча б вірш для українських малят", епіграфом до якого стоїть телевізійно-бурлексна репліка діда Панаса (Петра Весклярова) "Отака х..., малята". Про це пише у своїх літературних дослідженнях "На галерах духу"   відомий український поет, критик і літературознавець Петро Сорока.
    Чи не в кожному віршованому рядку Василя Кухти простежується гуцульський дух. Його   "поезія, стверджує П. Сорока,   виражено архетипна, і це її найвища якість. І тут же він додає. Архетипне те, що духовне. Своїм корінням вона сягає не лише в трипільські, язичницькі, княжі, санскритські часи, а й (принаймні так він це відчуває) у древню Атлантиду і Гіперборею. Звідти її таємнича невпізнана сила, космійчна стихійність і особлива музика мови, з отими численними діалектизмами-перлинами: "бануші","милай", "топанки", коршма", "мештер", "канони", "няньо", "бутини", "пацьорки", "бокончі"... Із топографічними пунктирами - "Кути", "Микуличин", "Дора", "Рахів", "Сігет", які можна без кінця нанизувати як коралі на нитку. Архетипна мова неймовірної глибини ніби матеріалізується, вибудовуючи перед внутрішнім зором слухача зриму картину".
    Петро Сорока називав   Василя   Кухту   майстром   ліричної мініатюри і широко закроєного епічного полотна, жанровий діапазон його творчості об'єднує молитви і притчі, концонетти і балади, сонети і ліричні мініатюри, екзестиційні рубаї і езотеричні життєписи, фрески і ескізи.
    В. Кухта - поет-філософ. Він повсякчас задумується над непростими питаннями сьогодення: куди прямує наш вік? Що чекає нас у недалекому майбутньому? Що робити і чому не йде апостол правди і науки? Як нам вистояти на галерах духу? Але готових відповідей-рецептів не дає, і це зрозуміло, бо пише не футуристичний чи політичний трактат, а творить справжню поезію.
    Талант Василя Кухти визнаний, а поет - упізнаваний. Його ім'я добре знають далеко за межами Срібної Землі.Свого часу він редагував журнали "Карпатський край", "Тису", а тепер - "Зелені "Карпати". Він - лауреат обласної літературної премії імені Федора Потушняка, всеукраїнських - імені Б. Нечерди та імені П. Тичини, а також відзначений міжнародною премією "Лицар слова" (Румунія). Його твори перекладено румунською, словацькою, угорською та російськими мовами.
    Письменник постійно у творчому пошуку. Його поезія затребувана. Вона дає снаги до життя. Слова самі нанизуються у рими. У кожному рядку простежується біль, страждання і переживання за долю України - неньки, її синів і дочок-захисників.
    Поезія Василя Кухти перебуває на передньому краї боротьби. Вона спонукає до роздумів, надихає на Перемогу.
    Із ювілеєм Тебе, Василю!
                                                                                                                                     

Василь ШКІРЯ, м. Іршава.