Моє знайомство з українською поетесою Юлією Драгун відбулося в ужгородському видавництві "Карпати": разом із редактором Борисом Кушніром вона обговорювала проєкт майбутньої   книги "Посміхайтесь добрим людям".

Розмова, з усього було видно, затягнулася, тривала понад годину. Перед виходом збірника у світ ще раз детально розглядали майже   кожен пісенний текст (а їх у збірнику понад сімдесят).Коли Юлія Юріївна вийшла з кабінету, Борис Григорович задоволено усміхнувся:
  - Таких би нам побільше авторів! Приємно працювати із нею! Дуже мила, людяна, добросердечна, кожне її слово виважене, доречне і влучне. А ще - напрочуд обдарована, старанна і наполеглива. Її поетичні рядки прості, мудрі, доступні, зрозумілі і мелодійні. Вони не просто заряджають ,а й надихають та пробуджують на хороші справи. Тому понад сотні її   віршів вже стали піснями.
    Це ніби про Юлію Драгун написав лавреат Шевченківської премії Петро Скунць: "З усіх наших фольклорних надбань коломийка-наймобільніший жанр, у її ніби і нехитрих рядках вміщується все життя - від інтимних переживань аж до державної політики. Цьому сприяє розкована ритміка, що й на смуток, і на радість, і на гумор однаково за силою реагує, що на різні настрої, на різну музику лягає і мажором, і монітором наповнюється безвідмовно".
    Потяг до творчості у Юлії Драгун зародився ще з дитячих літ. Пов'язано це насамперед з тим, що вона зростала серед людей, де пісня була частиною їх життя, де співано-переспівано сотні коломийок, які стали для неї   розрадою серця і душі. Змалечку полюбила їх і не розлучалася з ними до кінця життя. Вони для неї були найкращою втіхою у хвилини відпочинку, приносили   душевне задоволення і натхнення. "Вочевидь,- написав про неї відомий фольклорист Іван Хланта у нарисі "Щире і правдиве слово", який вміщено у книзі "Літературно-мистецьке життя Копашнова", - інакше й не могло бути. Адже закладена в генах творчість нуртувала в ній до пори, до часу,а ж поки не хлинула живильною енергією - наче вода з джерела, що довго пробивалося на волю з надр карпатської землі".
    Юлія Драгун не просто захоплювалася коломийками, до написання яких прилучилася згодом й сама. Вона уздріла в них унікальний витвір народного генія, ідеал духовності, гармонії, краси, один із найважливіших способів реалізації   своїх здібностей
    .Борис Кушнір охоче подав мені сторінки майбутнього пісенного збірника, адресованого дітям дошкільного та молодшого шкільного віку, вихователям та музичним керівникам дошкільних навчальних закладів, вчителям початкових класів, учням підліткового та старшого щкільного віку, вчителям музичного мистецтва та керівникам гуртків, батькам. Мою увагу привернула   коломийка: "Як співають гуцулики". Про маленьких верховинців ми знаємо чимало, бо й самі неодноразово залюбки слухали їх виступи, однак як це сприймає своїм серцем Юлія Драгун, просто взяла цікавість. Тому охоче пробіг очима перші віршовані рядки, які надовго запали мені в пам'ять:
    Люблю гори, полонини,
    Квіточки у гаю,
    Про красу їх неосяжну
    Пісню заспіваю.
              Полонини, верховини
              В туманах клубились,
              Коли ясне сонце зійшло -
              Росою умились.
    Гарні в наших полонинах
    Трави-шовковиці-
    Сіно косять гуцулики,
    Складають в копиці.
              А ввечері коло ватри,
              Сидячи в колибі,
              Починають рахувати
              Зірочки на небі.
    Коломийка дуже близька до народної творчості. У ній багато рідного й зрозумілого як малечі так і дорослим. Тут   зберігаються   особливості фольклорних перлин, які зумовлені поєднанням лексичного та музичного елементів. Відчувається, що Юлія Драгун не могла без   пісні. Вона спонукала її до роздумів, випромінювала тепло, яке живить пам'ять, проникає в душу, допомагає поринути в опоетизований світ краси. Писала, як і думала, щиро, від душі:
    Про минуле розказати
    Ще й пофіглювати,
    Люблять наші верховинці
    Співанки співати.
              Як співають гуцулики
              Та й коломийочку-
              Чути її переспіви
              По всьому плайочку.
    Знову ранок, сонце світить
    Та на Верховині.
    Буде щастя, буде радість
    У кожній родині.
              І так кожен день у горах
              Від віку до віку,
              Та дай, Боже, Верховині
              Щастячка без ліку.
    Щиро, від душі пише як для   дітей, так і для дорослих. А для того, щоб книжка   побачила світ, одного бажання замало. Потрібно мати кошти. І немалі. Доводилося шукати спонсорів. Слава Богу, що чоловік Михайло Іванович і сини Володимир і Михайло з невістками Поліною і Тетяною охоче підтримували її, фінансово сприяли. За це їм вона була дуже вдячна.
    Юлія Драгун народилася 25 червня 1955 року у с. Новоселиця Тячівського району Закарпатської області в простій селянській родині, в якій змалечку прищеплювали такі якості, як віру в Бога, любов до праці і повагу до людей.
    Коли їй виповнився рік - не стало батька, Жили бідно. Мати працювала в колгоспі за... трудодні. На хліб грошей не вистачало. І мати змушена була одна виховувати і ставити на ноги п'ятьох донечок. Дівчатка росли працьовитими, вони не цуралися ніякої роботи .Доглядали за корівкою, копали картоплю, кукурудзу, кормові буряки, поралися на кухні.. А коли підросли - садили в горах смереки. За це вперше одержали власні зароблені гроші.
    У вільний від   роботи час маленька Юлинка багато читала. І книги - зерна мудрості з часом дали добрі сходи. Ще навчаючись у восьмирічці, вона проявила любов до   знань, рідного слова, наполегливість у навчанні, глибоке і палке зацікавлення літературою, особливо ж - поезією. Згодом книги -   як духовні, так і художні - стали постійними супутниками її життя. І вона власним прикладом доказала, що постійна самоосвіта дає більше, аніж навчання навіть у кількох   вузах.
    Однак після закінчення восьмирічки не мала можливості продовжити навчання, хоча й мріяла стати вчителькою. Грошей на науку не вистачало, тому змушена була йти працювати. Подумати тільки - заробляти копійку юній тендітній дівчинці довелося   у дорожній бригаді. А в ті роки праця шляховика була надзвичайно важкою, а часом і небезпечною. Основними знаряддями були тачка, кирка, лопата, молоток, так звана "мала механізація". І ніхто не скаржився і не нарікав, що працює майже безкоштовно.
      Дорожники власними руками дробили камінь і вимощували дороги, засипали їх гравієм і щебнем. А після виснажливої роботи вона бралася за віршування. Поетичні рядки римувалися в її голові самі. Вони нанизувалися один до одного мов намистинки. Попри свою щоденну заклопотаність житейськими справами, вона тонко відчувала істинну поезію швидкоплинного життя.
    Потім на її долю випало працювати на підприємствах Тересви, Тячева і Новоселиці. І всюди, де б вона не трудилася. завжди була на висоті, показувала приклад іншим.
    Ніколи не зупинялась на досягнутому. Постійно була у творчому пошуку. Однак лише у зрілому віці взялася за книговидання: одна   за одною, мов з рогу достатку, почали   виходили з-під її пера збірки "Хто раніше всіх встає", "Горнятко доброти", "Зернятка мудрості", "Посміхайтесь добрим людям", "Веселіться, верховинці!", "Карпатська цілюща криниця", "Сяйво моїх думок", "Кошик повний доброти", "Дорога до криниці доброти", "Мереживо чудесних мрій", "Перли Верховини"...
    Юлія Драгун поспішала творити добро. Усього за свою творчу діяльність   видала для маленьких діточок 23 книги, які були відзначені високими нагородами. Завершальною була "Духовний хліб ніколи не черствіє". У ній, на думку критиків, вміщено роздуми, оповіді про високі моральні цінності, які єднають покоління, родини, сім'ї, а для кожної людини є основою життя.
    Та не судилося...Поет Василь Густі переконаний, що "тепер, з відстані часу, який минув відтоді, як Юлія Юріївна 26 травня 2023 року переступила поріг земного буття, книга "Духовний хліб ніколи не черствіє" сприймається як своєрідний заповіт, звернення, настанова для прийдешніх поколінь".
    Великою подією для Юлії Драгун була Міжнародна виставка книги в Києві, на якій було представлено 169 вітчизняних видавництв і 30 зарубіжних. У рамках проведення виставки було оголошено переможців національного конкурсу "Краща книга України" у дев'яти номінаціях. Так, у номінації "Світ дитинства" диплом ІІІ ступеня нагороджено Всеукраїнське державне ордена Дружби народів видавництво "Карпати" за книгу "Горнятко доброти" Юлії Драгун. Так її книга стала дипломантом Всеукраїнського конкурсу.
    Казки, п'єси та сценки для дітей та юнацтва періодично друкувалися в дитячих журналах "Дзвіночок" і "Малятко", в громадсько-політичному ілюстрованому журналі "Жінка" та інших періодичних виданнях.
    Юлія Юріївна брала участь в багатьох літературних, поетичних, мистецьких та етнографічно-культурологічних загально-національних та міжнародних конкурсах і фестивалях. Вона лауреат літературної премії "Гілка золотого каштана", лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди, Міжнародної літературної премії імені Миколи Сингаївського, літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, лауреат Всеукраїнської   літературно-мистецької премії імені Василя Юхимовича, лауреат премії імені Архипа Тесленка (Прага, Чехія), лауреат літературно-краєзнавчого конкурсу імені   Мирона Утриска, лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу імені   Лесі Мартовича та ін.
.     Не секрет, що для того, щоб тебе знали, потрібно постійно мандрувати. Це приносить не тільки визнання. Поетеса є своєрідним рекордсменом за кількістю зустрічей з читачами та презентацій не тільки на теренах   Батьківщини, а й за кордоном. Завжди бажаною вона була   в Чехії, Словаччині, Угорщині та Румунії. Про Юлію Драгун знято теленовелу "Калинові барви осінніх слів" і теленарис "Мистецтво жити" та документальний фільм "Закарпатський феномен - Юлія Драгун".
    Високо оцінив творчість Юлії Драгун лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка. Він зазначив, що "у її книжках - продовження кращих традицій етнопедагогіки. Мова її творів - прозора та емоційна, вражає її обізнаність з рослинним та тваринним світом.З цих творів віє бездоганна щирість почуттів матері ,бабусі і дружини. В усіх випадках залишається для читачів мудрою, досвідченою порадницею, наставницею".
    У 2017 році створено благодійну організацію Фонд імені Юлії Драгун, котра вже заявила про себе численними справами. Вагому допомогу брати Драгуни - Володимир та Михайло надали нашим захисникам і захисницям на передовій, відправляючи на фронт не тільки славнозвісні вітамінні соки родинного бренду, а й обмундирування та дороговартісні речі по потребах.
    Для відзначення пам'яті про письменницю та популяризації її творчості у 2024 році Фонд імені Юлії Драгун, Всеукраїнське видавництво "Карпати" та Закарпатська обласна організація Спілки письменників України започаткували Всеукраїнську літературну премію імені Юлії Драгун за кращу книгу для дітей. Першим її лауреатом став Ваш покірний слуга

Василь ШКІРЯ, м. Іршава