Другу книгу (доповнену) про славетного закарпатського богатиря, який світову славу здобув, демонструючи свої феноменальні силові трюки у Німеччині та Франції, Іспанії та Італії, Англії та   за океаном, думаю, не зважаючи ні на що, видати цього року.

У 1928 році найпопулярніша американська газета «The New York Times» (тираж – 5 млн. примірників, 24 стор.) на першій сторінці надрукувала   шокуюче повідомлення: І. Ф. Фірцак–Кротон — найсильніша людина Планети ХХ ст.» (див. нижче титульна сторінка кольорової газети «Кротон» (А–2, 16 сторінок, тираж 500 примірників), яку підготовив і видав до 100–річчя І. Федоровича Фірцака–Кротона, див. Зверху).

Чимало цінителів його унікального таланту багато разів зверталося до мене щодо перевидання повністю своєї праці, доповнивши репортажем з «Всеукраїнського свята богатирської сили на призи І. Фірцака—Кротона» та іншими новими матеріалами. Про це у своєму збірнику статей «Крайові літературні здвиги» написав і знаний український письменник з Міжгірщини Володимир Фединишинець:

«ПОСТ-СТОРІЧЧЯ СИЛАЧА»

«А пам’ять живе і далі… Відшуміло Фірцакове сторіччя, що акцентувало увагу на самобутній крайовій постаті Кротона, якого, здається мені, дещо штучно, назвали письменники Іваном Силою. Він є Кротон-Фірцак — і нічого не треба вигадувати! А легенди будуть жити й надалі, бо зате вони і легенди, щоб жити в устах краян. А щоб пам’ять не згасла, журналіст Василь Гаджега зайнявся справою свого серця — зібрав і впорядкував тритомник «Кротон» і видав ним же започаткованій серії «Богатирі України». Тут і поезії про Фірцака-Кротона, і прозове полотно Антона Копинця (щось подібне написав, мабуть, і Анатолій Драгомерецький), і дещо з фольклору.

Свята відшуміли. От зібрати б матеріали святкування сторіччя, бо це теж немалий пласт для роздуму, кого і навіщо родить карпатська земля.

Пам’ять про Кротона–Фірцака переживає свій тритомник, але він, тритомник Василя Гаджеги, допоможе Фірцаку–Кротону пережити сучасне лихоліття офіційної пам’яті»

(Ужгород, 08. 08. 2000 р. — «Крайові літературні здвиги», стор. 144).

Шановний читачу, будь ласка, зверни увагу на дату написання цієї інформації. Тик, 2000 рік. А автор цих рядків проводив «Всеукраїнське свято богатирської сили на призи пам’яті І. Ф. Фірцака–Кротона 11–12 липня 1999 року у Білках, а уже наступного дня репортаж з цього історичного культурно–спортивного дійства під заголовком «Уславляла рідна Іршавщина гідного сина Карпат» (автори: В. Нитка, О. Сенинець та В. Гаджега) був надрукований у «Новинах Закарпаття» (вівторок, 13 липня 1999 р., №99 (1700).

А Гаврош через 15 років та автор статті «У пошуках правди про Івана Силу» Наталія Каралкіна («РІО», 15 листопада 2014 р.) бідкаються і намаються довести, що якби не Гаврош, то про Кротона ніхто б і не знав. Наводимо витяг із заказаної статті НК з моїми коментарями»: «Постать циркача й атлета Івана Сили яскраво нагадала про себе в дитячій повісті закарпатця Олександра Гавроша у 2007 році (тобто через 8 років — В. Г.) . Потім утілилася в ляльковій виставі «Цирк Івана Сили», у 2013-му стала першим українським дитячим фільмом ХХІ століття «Іван Сила». А цього року славетний силач заявив про себе аж тричі — у перевиданих і доповнених «Неймовірних пригодах Івана Сили», документальній книзі «У пошуках Івана Сили» та в біографічному романі Антона Копинця «Іван Сила на прізвисько Кротон». Але чи достатньо цього, аби забуте на півстоліття життя Івана Фірцака, славнозвісного колись Кротона, відродилося в пам’яті земляків і стало прикладом для нащадків? (тут є раціональне зерно в останньому речені, бо про Кротона я практично не знайшов матеріалів ані в іршавській газеті «Нове життя», ані у «Закарпатській правді» (1946–1996 рр.). Н. Каралкіна: «Незважаючи на написане і відзняте, про Івана Фірцака насправді знаємо не так і багато. Зі сторінок літературних творів перед нами постає ідеальний образ українського силача, у кіно він доповнюється справжніми силовими трюками і харизмою відомих артистів. А в документальному виданні потроху розвіюються міфи, створені навколо постаті Івана Сили. Підтверджують це майже десятирічні пошуки Олександра Гавроша, його журналістське розслідування, котре велося паралельно з новітньою міфотворчістю. Адже маємо вкрай мало документальної фіксації подвигів «закарпатського Геракла» (ось і фінальний висновок, хоча і Гаврош, і Шкіря, і горе–керівник Іршавщини Бобик мою книгу тримали у руках. А можливо у них у той час було більмо на очах. Та ні, бо в Інтернеті було відео як мій тритомник оглядають плагіати О. Гаврош, В. Шкіря, режисер фільму В. Андрієнко, В. Вірастюк і по–моєму учень Кротона Ю. Бабич — В. Г.).

Якщо продовжити тему фільму, а на фото, що зверху, я виступаю перед глядачами кінострічки (з мікрофоном). Праворуч від мене режисер кінофільму «Іван Сила» В. Андрієнко тримає портрет дружини Кротона, який я йому дав, а праворуч знімає на телефон В. Вірастюк, а за його могутніми плечима — злодій О. Гаврош. Словом, щодо фільму. Про нього йшла мова ще у 1999 році, коли мене у міністерстві молоді та спорту України нагороджували. Після цього наш земляк, спортивний журналіст і заступник голови федерації важкої атлетики України, майстер спорту і заслужений тренер з цього виду спорту Василь Драга (уродженець с. Великі Лучки) та мій однокурсник, генеральний директор УНІАН, народний депутат України М. Батіг зайшли до Романа Вірастюка (старший брат Василя, на жаль, його уже сім років нема серед нас, як і Василя Васильовича), — начальника департаменту міністерства. Василь Драга розпочав з того, що фільм про Кротона був би доречним. Тим більше, що матеріалу про нього є у достатній кількості, а ще є у Донецьку силач, котрий би міг зіграти Кротона — це Діма Халаджі. Ця розмова залишилася не реалізованою через те, що завжди була інша робота: у 2000 році з берегівчанином Ю. Гецком, а також з інвалідами О. Суханом з Мукачева та Ю. Грабом з Виноградова піднялися на г. Говерлу, далі підготував і видав книги «Це магічне слово «Колос», про гандбол та теніс, у 2003 — 110 років закарпатському футболу (стенд — 30 метрів довжини та 1 м. – ширини), щороку проводив 6–7 турнірів та меморіалів з футболу (Михалина, Турянчик, Товт, Беца, Ніна Гецко–Лобова, Кротон, О. Малець, В. Югас, В. Онуфер, В. Радик, а як прес–аташе ФК «Закарпаття» Ужгород та обласного виконкому НОК України готував і проводив, а також вів (диктор) щороку до 10 різних інших спортивних заходів…).

Звіт: В Ужгороді презентували документальну книжку «У пошуках Івана Сили» (Інтернет-видання «Закарпаття онлайн Beta»).

Поїхали: «В Ужгороді відбулася презентація журналістського розстеження про відомого закарпатського силового атлета Івана Фірцака, відомого ще в народі під іменами «Кротон» та «Іван Сила», яке здійснив закарпатський журналіст і письменник О. Гаврош.

Гостями  зустрічі, окрім автора, стали також останній зять Івана Фірцака (чоловік доньки Зіри) Степан Матей, директор Іршавського краєзнавчого музею Андрій Світлинець та депутат Іршавського районної ради, засновник спортивного клубу «Кротон» Петро Станко.

Олександр Гаврош працював над своєю документальною книжкою про відомого закарпатського силового атлета Івана Фірцака майже десять років.  Усі матеріали, які йому вдалося розшукати, він помістив у виданні «У пошуках Івана Сили», що побачило світ кілька тижнів тому у тернопільському видавництві «Навчальна книга-Богдан». Днями книжка з успіхом була презентована в Державному музеї книги і друкарства України у Києві.

Олександр Гаврош розповів, чому вирішив видати документальну книжку. «Читаючи матеріали зрозумів, що задокументованих даних  про життя Кротона мало, виходило так, що не маємо конкретної інформації. Наприклад, факт про те, що англійська королева вручала йому шолом стає більше міфом, ніж реальністю, - каже письменник. -  Ми не побачили, коли збирали документальні дані, що він був дуже відомим спортсменом. Зокрема, журналістка Оксана Чужа зверталась у Празький національний музей, відділ цирку, то там про такого силача - одного з найсильніших людей 20-го століття, не чули. Тому почав збирати всі факти, що  є:  і художні, і документальні». За словами автора, цей рік видався дуже особливий на літературні здобутки про Івана Фірцака. Зокрема, на Форумі видавців у Львові презентували аж три книжки про силача. Одна з них - «Іван Сила на прізвисько Кротон» журналіста та письменника Антона Копинця. «З цієї книжки і почалося моє зацікавлення постаттю Фірцака, - каже Олександр Гаврош. – Ще у 1972 році вийшов скорочений варіант тексту А. Копинця. Але рукопис знайшла внучка письменника  і видала повну версію роману».  Також на Форумі презентували перевидання О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» (доповнене на 15%) та нову книжку «У пошуках Івана Сили».  

Коментар Василя Гаджеги: Невже чоловік Зірки забув, що кілька разів я був у його хижі, правда, він добре знав про що і про кого ми балакаємо з його дружиною, через те і свого носа не сунув. Де «намалювався» директор Іршавського краєзнавчого музею Андрій Світлинець не знаю. Мабуть у липня 1999 році був у відпустці або на заробітках. Щодо Станка, то пропоную зі свого архіву історичний знімок (див. внизу), де односелець Кротона Петро Станко нагороджує переможців та призерів «Всеукраїнського свята богатирської сили на призи Івана Фірцака–Кротона». Праворуч від нього тренер з дзюдо Іршавської ДЮСШ тримає мої газети «Кротон». Невже, шановний Петре Івановичу, ви викинули ці оригінальні моменти зі своєї біографії, а земляка Василя Гаджегу поміняли на … (слово не можу знайти, щоб про нього сказати, бо люди ще не знайшли на таких оборотнів вислів, як «Сашко Дюлович». А я би так ще хотів отой побачити обращик (фото) Кротона, що висів у тебе на стіні у гуртожитку.

А ще мене різанув твій вислів «Я зрадів, коли почалися зйомки фільму про Кротона. Це те корисне, що ми можемо зараз зробити, щоб відновити історію і щось додати до неї».

Моя підказка: «Полови з Гаврошем, Шкірею, Бобиком та подібними з ними….».

Хоча автору цих рядків не дуже хочеться кидати каміння у город Петра Івановича, адже він в якійсь мірі теж був причетний до згаданого свята. Разом із першим заступником губернатора Різаком, головою облради Іванчо, Зіркою Матей (Фірцак), на жаль, старший син Кротона не дожив до 100–річчя нянька. Гадаю, що він був би радий і гордий. Зірка на гостині після свята, коли мені дякувала за виконану роботу, у неї жеболовка (носовик) був мокрим від сліз. Там треба було бути. На превеликий жаль, Зірка через два роки теж відійшла від нас. Більш, ніж впевнений, що Станко, як і внуки Кротона Юрій та Петро про дідуся знають майже нічого. А син Іван взагалі ні з ким не хотів розмовляти, тим паче про батька та свою долю. Я із Зіркою та редакційним фотокором Георгієм Удовиченком прийшли у Білки. Говорили про все на світі з господарем, але коли мова заходила про його та родинне життя–буття намагався набирати у рот води.

На фото стаття О. Гавроша у газеті «Срібна Земля». На фото син Кротона Іван читає мою газету «Спортивне Закарпаття». Цей знімок власкор «НЗ» Г. Удовиченко зробив у 1996 чи 1997 рр. (посилання катма. Плагіат Гаврош ходив, мвбуть, лише біля стін «вишу».

Зірка Іванівна була балакучою. Пригадувала майже кожне закарпатське село, де вони виступали. Звичайно, і про моє не забула – Кам'янське, що за 20 км. від Білок. Розповіла і про чоловіка–велета. А це був мій вуйко по матері — Василь Іванович Обіцький, котрий мав 212 см. У висоту, а взуття носив 47–48 розміри. Був теж, як і сам Кротон фігльованим. Дотепер згадую, як він про себе казав: «Вася, я не лише високий, але й великий, як–от наш генсек Леонід Брежнєв. Як так?, – перепитав його.

- Я народився у 1906 році у нашому селі Кам'янське. Леонід Ілліч теж народився 1906 року і теж у Кам'янському. Засміявся щиро. А потім додав – на Дніпропетровщині.

«…Людвиг Шімон, професор, очевидець виступів відомого закарпатського силача, поділився спогадами дитинства.  «Ці легенди про нього приносили мої брат і сестра, які вчилися у Білках, в горожанській школі. Настав момент, коли я, десятирічний, сам побачив Івана Фірцака, у шоломі і накидці. Ще більше враження справили його виступи, коли  він згинав цвяхи.  Він міг зробити фігуру, яку замовляли глядачі, чи викрутити обручі з коліс».  За словами Людвига Шімона, особливо вражав трюк, коли син Кротона лягав на скло, а силач ставав на нього. На хлопчині, після того, як він вставав, не було жодної подряпинки.

А останні два факти, шановний професоре, брехливі, як і Гаврош. У нього (Кротона) шолом забрали ще під час війни, хоча директор музею у Берегові Шепа, коли журналісти були у нього (І. Жирош, В. Бедзір, М. Попович, М. Дерев'янко тощо) показував нам шлем. Правда, три роки тому, коли розмовляв із ним, то Шепа розповідав мені, що його унікальний музей «прихватизувала» місцева бандитська влада (гм, остання повідомлення: будинок депутата Берегівської райради у золоті…). А на скло, шановний Людвигу Людвигу, лягала Зірка. З сином Кротона та Зіркою, я багато разів зустрічався протягом 1994–1999 р. Ці п'ять років я і присвятив підготовці та проведенню цього грандіозного культурно–спортивного свята, якого в області не було і, гадаю, не буде, а тим більше у закарпатському селі.

Василь Гаджега, голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України.

Продовження «Час збирати не лише каміння» триватиме. Далі ви дізнаєтесь, як голову оргкомітету «Всеукраїнського свята богатирської сили на призи Івана Кротона» П. Токаря звільнили і хто?, чому Бобик не говорить, а гавкає, як головний «обрізаний області» І. Різак став губернатором області, як же він звільняв з роботи мене та Василя бабича, як ще один «обрізаний» замалим не очолив Федерацію футболу Закарпаття і як йому Віктор Медведчук вручав посвідчення «Заслужений працівник фізичної культури і спорту», як він був у складі однієї з кафедр УжНУ професором та розкидував у свалявському ресторані стодоларові копюри, аби дівчата–студентки медичного факультету «липнули» до нього…