У Києві відзначили День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття.

Понад 600 учасників з усіх регіонів України 21 травня зібралися у Києві на Форум національних меншин і корінних народів України з нагоди Дня міжнаціональної злагоди та культурного розмаїття.   Кримські татари, болгари, греки, румуни, поляки, угорці, німці, вірмени, азербайджанці, гагаузи, караїми, корейці, роми, грузини, чехи та представники багатьох інших національних спільнот і корінних народів України приїхали не просто на офіційний форум. Вони приїхали як люди, які разом проживають найважчі роки сучасної історії України — і разом продовжують її будувати.

Цьогорічний форум проходив під дуже символічним гаслом: «Різні зерна в долонях — та одна весна в серцях». І це відчувалося у всьому — у словах, музиці, спільних молитвах, людських розмовах і навіть у самому просторі заходу.

Форум розпочався у Саду національної злагоди. Гості піднімалися алеєю пам’яті крізь весняні гаївки, отримували пакети із насінням «Квітуча Україна» та символічні беджі з насінням трав — як нагадування про те, що майбутнє завжди починається з маленького зерна, яке люди вирощують разом.

До місця події вела дорога через Алею Героїв. Саме тут як представників національних спільнот було представлено солдатів, які походили поклали своє життя на захист Батьківщини. Серед угорських героїв на нас дивилися портрети Шандора Кіша, Шандора Лерінца та Роланда Поповича…

Одним із найсильніших моментів стала міжконфесійна молитва за Україну. Представники різних релігій — християни, мусульмани, юдейська громада — молилися разом за мир, за людей і за країну. Разом з іншими конфесіями пролинала молитва від єпископа Закарпатської реформатської церкви – Олександра Зан-Фабіана. Єпископ мав честь піднести молитву за нашу державу, за справедливий і тривалий мир, за добробут української нації та всіх народів, які проживають на території України. Окремо у молитві було згадано українських воїнів, які сьогодні мужньо боронять свою землю, захищають свободу, гідність і майбутнє нашої держави.

Особливий символ цього дня — буковинське поминальне дерево, яке привезли представники румунської спільноти. На його гілках був хліб — як знак пам’яті, дому, людського тепла і вдячності тим, хто сьогодні боронить Україну.

Протягом дня зі сцени звучали дуже особисті історії військових різних національностей, які сьогодні разом захищають Україну. Говорили про побратимство, про дім, про силу людської підтримки й про те, як війна зробила людей ближчими одне до одного. На форумі також виступали молоді лідери національних спільнот, міжнародні партнери, дипломати, волонтери, спортсмени, митці та представники державних інституцій. Але головним цього дня були не статуси й посади. Головним було відчуття живої людської присутності та підтримки одне одного — без дистанції, без формальностей, із великою кількістю щирих розмов, знайомств і теплих зустрічей.

Символічним продовженням форуму стала спільна посадка дерев у Саду національної злагоди. Представники різних спільнот разом висаджували нові дерева як знак того, що Україна — це країна різних коренів, але спільного майбутнього. Дерево угорської громади   України — магнолію — висадили минулого року; рослина добре пережила зиму і почала розвиватися. Цього року біля кожного «національного дерева» встановлено інформаційну табличку з QR-кодом, за допомогою якого відвідувачі Національного ботанічного саду можуть отримати детальнішу інформацію про ініціативу та про конкретну громаду.

Окремою частиною свята стала велика культурна програма просто неба. На галявині Саду звучали українські, болгарські, грузинські, польські, корейські, гагаузькі, чеські, вірменські та німецькі пісні, народні танці й музика різних народів України. Виступи змінювалися один за одним, і весь простір перетворився на живу мапу багатокультурної України.

А ще — були аромати національних кухонь, традиційні страви та частування, якими пригощали учасники форуму. Люди знайомилися не лише через слова чи сцени, а й через смак, традиції та гостинність своїх народів. Саме у таких простих речах — спільному столі, хлібі, музиці, розмовах між людьми — і народжується справжня довіра. Шедеври угорської кухні Закарпаття — тістечка з шкварками, хрусткий домашній хліб та бограч-гуляш, приготований у 200-літровому казані, — представив широкій публіці відомий у регіоні гастроном Віктор Погань, одягнений у традиційний угорський національний костюм.

Під час Форуму були вручені президентські відзнаки «За оборону України» волонтерам національних спільнот.

Дуже символічним став фінал форуму, коли волонтерами вийшли на сцену з насінням квітів, говорячи про те, як ці квіти проростатимуть після перемоги — на Харківщині, Донбасі, Херсонщині, Бессарабії, Закарпатті, Поліссі та у вільному Криму. І, мабуть, саме це стало головним відчуттям цього дня: попри різні мови, культури, традиції й історії — Україна сьогодні звучить як одне велике багатоголосся людей, які навчилися бути поруч не лише у радості, а й у найважчі часи. Форум став нагадуванням про дуже важливу річ: українське різноманіття — це не про поділ. Це про силу, взаємну повагу і спільну відповідальність за майбутнє країни.

Президентська нагорода за гуманітарну волонтерську діяльність

Закарпатського історика-краєзнавця, фахівця з туризму та директора Музею жертв сталінізму Яноша Мешка знають насамперед у професійних колах, адже він є одним із провідних організаторів культурного життя в обласному центрі. Менше людей знають, що з весни 2022 року він активно долучився до доставки гуманітарних вантажів, що надходять до України. Будь то шкільні приладдя, книги, ліки, медичне обладнання чи продовольчі набори. Від громадянського суспільства до військових формувань всі знають, що на нього завжди можна розраховувати: від Ужгорода до Глухова.

Янош Мешко був одним із тих, хто допомагав Благодійному об’єднанню «Олталом», очолюваному Габором Івані, у численних гуманітарних акціях в Україні.

Оскільки робота тих, хто діє в цій сфері, не є настільки помітною, то вони рідко можуть розраховувати на визнання, тому президія Демократичної спілки угорців України (ДСУУ) вирішило подати до Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті клопотання про нагородження Яноша Мешкa за його волонтерську діяльність відзнакою Президента України «За оборону України» серії ОУЦ. Після подання необхідних документів надійшло повідомлення про затвердження нагороди.

Президентську відзнаку на Форумі національних меншин та корінних народів України з нагоди Дня міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття Яношу Мешку та іншим нагородженим вручила Олена Ковальська, заступниця керівника Адміністрації Президента України.

Загальні збори членів та вручення нагород у Київському товаристві угорців

22 травня у Київському угорському домі відбулися збори членів Київського товариства угорців (КТУ), на яких, серед іншого, обговорювалися подальша робота та плани. На жаль, роки повномаштабної війни залишили свій відбиток і на раніше дуже жвавому житті товариства, оскільки столиця майже щодня піддається різним військовим подіям та повітряним ударам. Більшість молоді покинула країну і намагалася побудувати нове майбутнє десь за кордоном. Незважаючи на це, «тверде ядро» не тільки залишилося на місці, але й висловило бажання, щоб життя товариства знову запрацювало.

У рамках зустрічі голова Дюла Петнехазі провів короткий брифінг, розповів про поточний стан зв’язків товариства, про зміни, що відбулися в метрополії. Товариство(та її члени), заснована 17 грудня 1989 року (37 років тому), є важливою ще й тому, що може безпосередньо долучатися та брати участь у тих заходах, які відбуваються між угорською громадою в Україні в рамках захисту інтересів меншин та центральними органами влади.

Про це розповів Ласлов Зубанич, голова Демократичної спілки угорців України (ДСУУ). Як він зазначив, без послідовної підтримки та допомоги київської угорської громади не існувало б і самого ДСУУ. Він розповів, що ця всеукраїнська організація представлена у багатьох об’єднаннях та координаційних органах, і закликав членів товариства долучатися до цієї роботи за можливості та за бажанням. Зі свого боку він зазначив, що має намір порушувати на всіх можливих форумах у материнській країні питання про необхідність значної підтримки організацій угорської діаспори, що діють у різних регіонах України.

У своєму виступі художник Арпад Іштван Мадяр підкреслив: важливо, щоб та «додана вартість», якою володіють члени товариства як індивідуально, так і як спільнота, не пропала даремно. Хоча в останні роки вдалося реалізувати чимало важливих проектів, все ще є теми, на які варто (ба більше, необхідно!) звернути увагу. У Києві та його околицях збереглися такі духовні та матеріальні цінності загальної угорської історичної спадщини — від відзнайдення батьківщини до подій другої половини XX століття — про які було б гріхом забути. Серед іншого, це пошук і увічнення колишнього угорського поселення часів відзнайдення батьківщини, що існувало на київському пагорбі Аскольдова гора.

Товариство також реалізувало низку соціальних програм, зокрема: за підтримки Державного секретаріату з питань національної політики Угорська мальтійська служба допомоги (Андраш Шуміцький) протягом останніх років неодноразово надавала допомогу (у вигляді наборів із продуктів тривалого зберігання та засобів гігієни) літнім членам товариства, які перебувають у скрутному соціальному становищі.

Як розповіла секретарка асоціації Юдіт Леврінц, серед тих, хто залишився в Києві, великою популярністю користувалася недільна школа, яка була важливою опорою, насамперед для молодших, щоб забезпечити знання угорської мови дітьми навіть у змішаних сім’ях. Угорський уряд у рамках програми «Кьороші Чома» забезпечив стипендію для постійного вчителя, і проект потрібно продовжувати. Наразі триває оцінка суспільного попиту, і, сподіваємося, до початку нового навчального року вдасться знайти достатню кількість бажаючих.

Під час обговорення виступили заступниця голови Вера Марченка, Іштван Геді та Шандор Бреннер, які вважали за важливе наголосити на необхідності ще тіснішої співпраці з Посольством Угорщини в Україні, оскільки завдяки такій спільній роботі результати можуть значно покращитися.

Присутні також погодилися, що необхідно регулярно проводити збори товариства, у даному випадку щомісяця, при необхідності – частіше. Також було прийнято рішення про створення постійної групи в популярній соціальній мережі або мобільному додатку, де будуть публікуватися найважливіші новини, оголошення та програми.

З метою зміцнення організаційної роботи присутні також вирішили делегувати заступнику голови Вері Марченці повноваження виконуючої обов'язки голови на строк один рік, тим самим допомагаючи у роботі голові, Дюлі Петнегазі.

На завершення заходу, згідно з рішенням правління, Товариство угорців Києва присудило нагороду організації — премію «Етелькоз» — Ласлову Зубаничу, голові ДСУУ як визнання його видатної діяльності, спрямованої на збереження угорської громади в Україні, її ідентичності, мови, культури та традицій.

Премія «Етелькоз» складається з грамоти та срібної медалі. Основним мотивом медалі є київський Угорський пагорб та пам’ятник відзнайдення батьківщини, що стоїть на ньому, а на її обідку можна прочитати відому цитату хроніста-ченця Нестора, в якій він повідомляє про угорців: «Идоша угры мимо Киева, горою еже ся зовёт ныне Угорское, и пришедше к Днепру, сташа вежами» Нестор,  ІІ т., ст. 236.».

Окрім старослов’янського та угорського текстів, на звороті медалі руничним письмом викарбувано назву премії «Етелькоз».