1. Новини
2. ДОЗВІЛЛЯ

Коли твоє поетичне слово в дитячих серцях оживає

Лірична розповідь про Лідію Повх-Ходанич із нагоди 65-річчя.

Звісно, цього прагне чи не кожен письменник, який творить для малечі. Та не кожному це дано. І   писати тебе не навчить ніхто ні в дитсадку, ні в школі, ні в університеті. Ні батько, ні мати, ні вчитель. До цього ти повинен прийти сам. Як це трапилося із відомою українською поетесою Лідією Повх, яка почала нанизувати слово до слова ще у другому класі. І це прийшло,вважає вона, само собою...

    А мені здається, що взятися за перо її спонукали казкові краєвиди гірського села, де:

    Гірлянди червоного перцю
    Сущаться на всіх ганках.
    Озивається птахом серцю
    Свіжість осіннього ранку.
    Світяться, достигають\
    Важкі виноградні грона.
    Троянди цвітуть, облітають
    На трави, в росі холодні.
    Далеко там - гори сині.
    На горах - ліси чорні...
    Мала моя батьківщина -
    Єдина така, неповторна.

    Малою своєю батьківщиною Лідія Повх вважає гірське село Кушницю, що на Іршавщині, де вона народилася 25 квітня 1961 року. Воно запам'яталось їй співом горлиць під вікнами, спілими яблуками, грушами і сливами в саду, домашнім хлібом, спеченим мамою у печі та глибочезними - аж по самі вікна - сліпучо-білими снігами (коли випадали сніги, здавалось, гори наче наближались - ніби йшли грітись до коминів). А ще -дотепер закарбувались в серці і душі дві гірські річки з кількома високими мостами.З меншою річкою, Лисичанкою, дітвора дружила. Там часто збиралися сільські хлопчики й дівчатка - влітку купалися, збирали квіти, забавлялися у футбол, а взимку грали хокей (не біда, що не було ковзанів, а за клюшку слугувала ліщинова палиця із загнутим кінцем).

    Лідія Повх, під час зустрічі в місті над Ужем, за чашкою запашної кави, залюбки розповідає про своє дитинство, де у домі її бабусі звучали різні мови. Бабуся Олга (саме так її всі називали) - словачка, дід Йосип, чи то пак Йожі - угорець."Сюди, крім родичів, - згадує вона,- заглядала чешка Дуйчакова, полька Завадська, румунка Леньовка, німецькомовна поетеса Ольга Рішаві..."

    Отакої! Ольга Рішаві! А це вже цікаво... Можливо, спілкування
з поетесою теж вплинуло на Лідію Повх? А не вплинути просто не могло, бо про поетесу добре знали в тутешніх селах. Її вірші друкувалися на сторінках газет і журналів, виходили в антологіях і альманахах рідного краю. Творчий доробок О. Рішаві становить понад три сотні поезій та близько тридцять оповідань та казок. А в 1974 році на сторінках колективного збірника "Новоліття" окремим розділом з'явилася її поезія. То ж не знати про свою талановину землячку Лідія Повх просто не могла. А це додавало їй снаги і творчого пориву.

    Та доля склалася так, що 1966 року батьки переїхали жити в Горяни під Ужгородом. Це теж стало знаковою подією в житті майбутньої поетеси. Їх хата виходила вікнами на давній колодязь, із якого починається знаменитий роман Михайла Томчанія "Жменяки".Ось що вона говорить про ті часи:

  - Для мене Горяни гомонять голосами героїв цього письменника, Після Ольги Рішаві я мала ще один приклад для спостережень за тим, як перетікає життя у художнє слово, як воно там живе, хоч впізнаване, але інше.

    У 1968 році вона пішла в перший клас. Навчалася добре. Учитися було цікаво. Водночас займалася в хорі, відвідувала гурток гри на мандоліні, була учасницею шкільних дійств. Багато часу віддавала читанню книг, особливо художньої літератури. До бібліотеки ходила як до храму. Батьки теж захоплювалися читанням. Вони насамперед полюбляли ьвори Михайла Томчанія і Федора Потушняка.

    Якщо тепер батьки дарують малечі сучасні смартфони, велики, ноубуки, то тоді на день народження приносили книжки. Вони були бажаними і для маленької Лідії. Дотепер пам'ятає, із яким захопленням і задоволенням читала казки "Гора до неба", "Дідо Всевідо", а також казки Г. К. Андерсена.

    А вже в другому класі сама почала писати вірші. Це її наразі настільки захопило, що й самій закортіло стати поетесою. Вона брала активну участь в різних конкурсах і олімпіадах, їздила на наради творчої шкільної молоді. Не часто таке буває: у юному віці мала можливість спілкуватися із такими метрами літератури як Іван Драч,Борис Олійник, Олесь Гончар. На заключному засіданні наради творчої шкільної молоді, яка проходила в Києві, читала вірш "Яблуневі сади", за який Борис Олійник потис їй руку й гарно подякував за вірша.

    Важливу роль у її поетичній долі відіграв і небезвідомий поет і книговидавець, лауреат Шевченківської премії Іван Малкович. Він редактор першої книжки Л. Повх "Йшла ворона по перону", яка побачила світ у київському видавництві "Веселка" 1989 року. А рецензував її уже відомий поет Василь Герасим'юк.

    Після одержання атестату про восьмирічну освіту продовжила навчання в Ужгородській середній школі №7, яку закінчила із золотою медаллю.

    Потім був філологічний факультет Ужгородського державного університету. Ось що вона розповідає про студентські часи, якими вони були для неї, що найбільше запам'яталося:

  - Зі світлом у душі згадую лекції професорів П.П. Чучки, М. П. Лакизи, В. Г. Чумака, Л. Г. Голомб, доцентів Н. В. Вигодованець, К. Й. Галаса, Т. М. Розумик, засідання літстудії під керуванням Василя Степановича Попа. На літстудії тоді були Андрій Дурунда, Петро Мідянка, Василь Кіш, Іван Ребрик, Василь Горват, Юрко Клованич....Інколи засідання тривало до півночі. Це була справжня школа творчого зростання, випробування молодих крил.

    Після закінчення вузу працювала вчителем української мови і літератури в школах м. Ужгорода, викладала в Ужгородському природничо-гуманітарному коледжі, завідувала кафедрою суспільних дисциплін і української мови в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права..Із 2004 року працює на викладацькій роботі у Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти, де очолила кафедру педагогіки та психології. Кандидат   педагогічних наук, доцент. Відмінник освіти України.

    Кожна творча людина не просто пише для себе, а мріє про публікацію своїх творів, щоб вони були відомі широкому читацькому загалу. Так було і в Лідії Повх. Вона друкувалася в обласних та республіканських газетах, журналах "Малятко", "Дружно вперед"(Пряшів),"Веселка" (Пряшів), "Соняшник", "Веселка" (США), колективних збірниках "Дзвінке джерело", "Відлуння", "Вітрила", "Улюблені вірші", "Календарик-дошколярик", "Золота осінь", "Народний календар", у читанці для малят "Медведик", що виходила як додаток до газети "Новини Закарпаття", у рубриці "Бешкетник, що періодично з'являлася на сторінках газети "Срібна земля".

    Література "переслідувала" Лідію Повх, зізнається вона, майже все життя. Навіть свою долю поєднала із випускником Московського літературного інституту Петром Ходаничем. Вони ніби змагаються між собою, правда, чоловік шукає себе в прозі ( він пише оповідання, повісті, романи, драматичні твори), а дружина залюблена в поезію. На теперішній час вона автор десятки книг. Серед них - "Цар Іван - з кукурудзи качан", "Нумо гратися усі", "Дражнилки", "Гілка глоду", "Політ на кулі", "Дощі і сніги", "Біла хата на горбку", "Школярі - школярики", "Секрети словоскладання", "Канікули", "Саламандра йде у мандри", "Навздогін Вергілію", "Як цуценя сніжинки ловило", "Розкажи про все вітру", "Наше місто превелике", "Різьбив майстер колисочку", "Крапля меду", "Вірщі про школу".

    У доробку поетеси - твори для дітей, лірика, оповідання. У них постає світ сучасності і минулого в складних свідомісних та емоційних вимірах людини ХХІ століття. Сюжет часто   побудований на конкретних фактах, подіях, явищах і торкається проблем сьогодення. У своїх прозових творах вона розкриває широку панораму життя простої людини в умовах сучасної України. Письменниця у простому, повсякденному віднаходить і відстоюж вічні цінності, зокрема інститут сім'ї, батьківства, пам'ять роду, ментальні особливості духовного світу людини.Провідні мотиви поезій - почуття патріотизму, обов'язку перед родом і народом, усвідомлення смислу життя, любов до рідного краю

    Водночас Л. Повх автор численних публікацій із педагогіки та методики викладання суспільних дисциплін, теоретичних засад вивчення дитячої літератури та мистецтва як засобів виховання, психологію творчості. Вона автор таких праць як"Виховні та дидактичні аспекти ментального в українській поезії для дітей", "Уроки після школи: культура мовлення", "Виховний потенціал дитячої літератури Закарпаття", "Риторика в профільній школі: методичний посібник для вчителя", "Ділове мовлення: типові помилки", "Педагогічна енциклопедія Закарпаття" (у співавторстві) та ін.

    Лідія Повх - лауреат літературних премій імені Зореслава, імені Федора Потушняка, "Благовіст", імені Наталії Забіли.

    Найбільше щастя для неї -   мати можливість самореалізуватись. А найвища радість - пити із чаші творчості. І, звісно, прагне прийти до читача із новими творчими здобутками!

Василь ШКІРЯ, м. Іршава.