Чергова «зрада», яка знову «працевлаштувала» громадськість краю, воюючої країни: від активістів та екологів й аж до їх адвокатів та окремих ЗМІ на всіх рівнях, привернули увагу на цей раз в сфері відновлювальної, вона ж «чиста», зелена та екологічна енергетика. Мова йде саме про вітроенергетику, кілка проектів якої приватники почали реалізовувати на Закарпатті.

Здавалось би, що Україна, яка постійно закликає європейських партнерів відмовитись від російських енергоносіїв, повинна й сама відмовлятись від вуглеводневого палива та енергії. Тим паче, що донедавна основний постачальник отримав статус агресора зі всіма наслідками від такого а шахти українського Донбасу вже більше 10 років під окупацією. Логічно, що через це Україні варто якнайшвидше здійснювати перехід саме до альтернативних, відновлювальних джерел енергії, особливо з врахуванням, загальної тенденції у Європі - шлях на «зелену» енергію.

Натомість, реалізація інвестиційних проектів саме у сфері ВЕС - вітрових електростанції має низку складових, як-то: технічна, правова, дозвільно-експертна, бізнесово-фінансова, суспільно-моральна тощо. Тобто, кожен проект, особливо, приватний, причому - на кожному його етапі: проектування, дозвільно-експертизних процедур, спорудження/монтування, експлуатації тощо, повинен відповідати чітким вимогам, нормам та стандартам в частині: дотримання технологій, нормативно-законодавчих норм, техногенної безпеки, екологічних обмежень, соціальної складової та, в кінці-кінців рентабельності й самоокупності всього проекту, не кажучи вже про наповнювання бюджету країни, регіону, громади. Іншими словами, реалізація всього інвестиційного проекту, це фактично взаємодія кількох, різних інституцій, задля досягнення цілі – запуску та експлуатації ВЕС, починаючи від місцевих громад – власників земельних ділянок, через інвесторів та девелоперів й закінчуючи державою, в особі енергетичного сектору, який здійснює викуп «зеленої» енергії з метою її подальшого перерозподілу серед споживачів.

Українська вітроенергетика: історія та реальність

Перша ВЕС на території України - Трускавецька, запрацювала ще в 1997 році а вже за три роки в Україні працювало 134 турбіни. Новий етап у розвитку вітроелектростанцій розпочався з 2009 року, після запровадження Урядом України «зеленого тарифу» (економічний механізм винагороди за генерацію електроенергії із відновлюваних джерел енергії). А вже в 2019 році Україна увійшла до «Гігаватного клубу», який об’єднує країни, встановлена вітроенергетична потужність яких перевищує 1 000 МВт.

Станом на перше півріччя 2021 року за кількістю введених вітроенергетичних потужностей в Україні перше місце й далі утримувала Запорізька область, друге посіла Херсонська, а третє - Миколаївська. При цьому, основні ВЕСи було розміщено на сході та півдні України й, ні однієї, наприклад, в тотально енергетично-залежній - Закарпатській області.

Енергетичною ж стратегією України до 2035 року, прийнятою у серпні 2017 року, було передбачено підвищення енергоефективності й використання енергії з відновлювальних та альтернативних джерел. Згідно з документом, до 2025 року частка ВДЕ в енергетичній системі України повинна була скласти 12%, а до 2035 року, не менше 25%. Однак, через повномасштабного вторгнення росії в Україну, цим планам не судилось збутись.

А вже, в 2022 році, у звіті ООН було зафіксовано знищення до 90% українських потужностей вітрової енергетики через російське вторгнення. При цьому, серед 17 країн регіону, Україна в довоєнний час досягла найбільшого приросту сонячної та вітрової енергії, додавши 8,3 ГВт потужності в період з 2017 по 2021 рік. А на кінець 2021 року потужність вітрових електростанцій в Україні становила 1670 МВт, сонячних – 6230 МВт. Тобто, території, на які вторглася Росія, мають чверть загальної вітроенергетичної потужності блоку і пʼяту частину його сонячної енергії. Загалом, на тимчасово окупованих територіях, крім ЗАЕС, знаходяться до З0% українських сонячних електростанцій та близько 80% вітрової генерації.

І це при тому, що за даними Міжнародного енергетичного агентства, Україна імпортує більшу частину свого викопного палива: 83% нафти, 50% вугілля та 33% природного газу. А, власне російське вторгнення в Україну та його побічний вплив на сусідні країни - підривають виробництво відновлюваної енергії в короткостроковій перспективі. 

Однак, щоб не втомлювати читача й надалі зайвими даними, відносно вітроенергетики країни, облишимо проблеми енергетичної галузі через криваву війну й привернемо увагу до іншої біди та проблем, які несе супротив ВЕС-проектам, з боку громадськості та екологів, на прикладі Закарпаття. Останнє, незважаючи на дотаційність чи не по всіх показниках, включаючи й тотальну енергетичну залежність – має найнижчі показники, щодо реалізованих вітрових енергопроектів.

ВЕСи – чиста енергія нечистими руками?

Завжди, коли противники «зеленої» енергетики вважають, що Україна вже має «чисту» електроенергію – атомну а це 4 АЕС з 15 блоками, які ще родом із совка, треба мати на увазі, що дев’ять атомних енергоблоків вже відпрацювали свій проєктний 30-річний ресурс, хоч термін їх експлуатації й подовжено ще на 10-20 років. А найближчим часом закінчується термін експлуатації ще 3-х атомних енергоблоків.

Стосовно Закарпаття, то активістам, екологам та іншій громадськості варто нагадувати, що чи не всю електроенергію край отримує з єдиного місця - Бурштинського енергетичного острова. Це територія, на якій розташована сама Бурштинська теплова електростанція (ТЕС) разом з прилеглою до неї електромережею та власними споживачами електроенергії в межах Закарпатської та частково Івано-Франківської і Львівської областей і охоплює територію площею 27 тис. кв. км з населенням близько 3 млн осіб. Щоб зрозуміти екологічну «ціну» електроенергії від цього джерела, варто нагадати об’єми «споживання» вугілля, в залежності від графіка навантажень, на добу. А це: від 12,5 до 17 тис. тон (станом на 2015 рік), біля 13,8 тис. тон (станом на 2019 рік) та більше 5 тис. тон (у грудні 2021 року)!

Щоб цього не було мало, відомо що теплові електростанції є потужним джерелом викидів шкідливих хімічних речовин в атмосферу, які пануючі вітри розносять на сотні кілометрів. Саме через це місто Бурштин – одне з найзабрудненіших міст України, яке давно посідає місце у списку Топ-100 шкідливих для навколишнього середовища підприємств, за даними Мінекології України.

Незважаючи на це, з приєднанням України до ENTSO-E (європейська мережа операторів системи передачі електроенергії), енергоострів припинив своє існування 16 березня 2022 року а ця ТЕЦ нині є ще й експортером української електроенергії. При цьому, варто додати, про неминучі, технологічні втрати електроенергії, з урахуванням її «транспортування» через Карпати, які складають до 18% та які оплачує кожна фізична і юридична особа краю. При цьому, прогнозувати, що наступні дні, місяці та роки, в питаннях електропостачання для Закарпаття та з врахуванням продовження бойових дій, ситуація буде кращою, мінімум - недалекоглядно. Саме на це звертав увагу у власному матеріалі «Перевезення містян як ознака цивілізованості Ужгорода».

Правда, це вже не «проблеми» закарпатських «активістів», екологів та інших «борцунів», які до того ж критично відносяться до альтернативних джерел електроенергії в Карпатах.

Однак, саме через вищенаведене, доцільно залишатись реалістами та визнати, що варіант з вітроенергетикою, бодай - частковий вихід із ситуації. Друга справа, як та де будувати а головне – готувати необхідну документацію, дозволи заключення й насамкінець рішення органів влади та місцевих громад, щоб проекти не закінчувались в судах а, фактично – в сміттєвій корзині.

Екологи та громадськість, наголошують що мають бути кілька рівнів планування, але Атласу вітрів, наприклад, в «європейській» Україні - нема. А, отже, «планування першого рівня» – неможливе, через невизначеність пріоритетних для розвитку вітроенергетики територій, бо на них, якщо є територія природоохоронного значення, енергетична діяльність – виключена. Відсутні й Схеми планування областей з пріоритетами для кожного з регіонів, хоча хто заважає це зробити тому ж Закарпаттю - невідомо. Натомість, «планування другого рівня», як-то Стратегічна екологічна оцінка (СЕО) для детальних планів територій ніби і є але здійснюється не якісно. Й, знову питання: а від кого залежить і чому – неякісна СЕО, хоча кивати на рівень компетенції Тур’є-Реметівської громади, з цих питань – зайве а Закарпатській ВДА мабуть не до вітроенергетики?

При цьому, чи не головним, нормативним документом спорудження кожної ВЕС є ОВД. Так, відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», який набув чинності в грудні 2017 року, проведення оцінки впливу на навколишнє середовище є обов’язковим для таких об’єктів як «вітрові парки, вітрові електростанції, які мають дві і більше турбіни або висота яких становить 50 метрів і більше; лінії електропередачі (повітряні і кабельні) напругою 220 кВ і більше та підстанції напругою 330 кВ і більше».

Отже за відсутності кількох рівнів планувань, навіть СЕО й ОВД - недостатньо як твердять екологи та громадськість. Через це чи не кожна зустріч з інвестором та/чи девелопером, як-то слухання в територіальних громадах - не обходиться без непорозумінь, сварок та взаємних обвинувачень. При цьому, кожна сторона конфлікту забирається на власну барикаду, як визнала одна, відома екологиня а в «союзники» активно беруться адвокати, «свої» ЗМІ а також «працевлаштовуються»: прокуратури, поліція, суди та інші «зацікавлені» сторони.

Натомість, як видається, однією з найголовніших проблем реалізації приватної ініціативи в Україні є, банальна заздрість. Чого варте, наприклад, геть упереджене твердження: «Турецька компанія хоче збудувати на Боржаві вітроелектростанцію»! Після такого, не тільки місцеві збирачі яфин та грибів чи заїжджі парапланеристи «піднімуться» на захист полонин але й чисельні писарі з різного роду ЗМІ будуть переконувати, що всі українці а не те що закарпатці, неодмінно туристи а краєвиди – це найголовніше, що залишилось від «порубаних» Карпат.

Але, якщо «вітряки на Боржаві» - в ганебному минулому, то «забудова Полонини Рівної» - топ чергової «зради». На підтвердження вже згадуваної заздрості, читаємо «Кому йтимуть гроші?»: на Перечинщині громада обговорює облаштування вітряків альтернативної енергії на Полонині Руній, де йдеться про надання дозволу на розробку технічної документації з подальшою орендою території Полонина Руна товариству УК «Вітряні Парки України».

На цей раз, багатий «досвід» протистоянь дозволив «працевлаштувати» не тільки низку ЗМІ але й столичних політиків, коли один київський, партійний сходняк, розродився «політичною» Заявою «щодо розвитку альтернативної енергетики в регіоні», якою став на бік «місцевих жителів», тому що місця забудови ВЕС, виявляється – «це також ягідники диких чорниць і заробіток із них місцевого населення». Тобто, «європейська» партія, замість створення робочих місць, закликає в ХХІ столітті - продовжити збиральництво, з якого предки горян-закарпатців й починали історію заселення краю! Мабуть це «слушна» ідея, позаяк депутати Тур’є-Реметівської сільської ради «як представники інтересів територіальної громади» кинулись заявляти «про свою чітку та непохитну позицію про недопустимість дій, які можуть наразити нашу громаду на екологічну небезпеку. Разом з тим рішуче підтримуємо залучення інвестицій в громаду, що дасть можливість соціально-економічному розвитку громади». Тобто, підприємства - релокуйте, виробництва свої - запускайте, беріть нас на роботу та платіть зарплатню але будувати вітряки – вам не дамо!

З другого боку, відповідь на питання «чи робиться чиста енергія чистими руками» - навряд чи однозначна, особливо в українських реаліях та в умовах війни. Підтвердженням цьому може слугувати відкрита інформація, наприклад, про Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Вітряні парки України», яка володіє корпоративними правами з десяток інших компаній по всій Україні, включаючи й перечинським виробництвом. При цьому всі компанії «з обмеженою відповідальністю» а головна, чомусь має засновників… з далекого Кіпру. Це ж стосується й ТОВ «Френдлі Віндтехнолоджі» статутний фонд якої аж 10 000 гривень, не рахуючи кілька статутних змін та низки судових справ. Все це важко назвати прозорим бізнесом, не кажучи що з європейськими стандартами таке «підприємництво» має мало що спільного.

До цього варто додати, що саме, через відсутність чіткого алгоритму з боку держави та дотримання рівнів планувань, не можна виключати й певних помилок з боку підприємців, які допускаються ними, особливо - в частині виготовлення нормативно-дозвільної документації в українських умовах а тим паче неможливо визначити, що робиться чи не робиться свідомо а що випадково. І якщо турки, яким дали зрозуміти що «чорне золото» Карпат наше все – вже давно будують в інших країнах, то що будемо робити з краматорцями та іншими переселенцями, які повірили закарпатцям у щирість намірів: дати стріху над головою та роботу?

Основною ж претензією до українського бізнесу, від чого той і потерпає найбільше (на нашому прикладі) є - непублічність його діяльності: намірів, успіхів, невдач, прибутків й так далі. Однак, наприклад, в США ще 100 років тому - додумались поділитись бізнесом та доходами через акції зі співгромадянами, де нині цінні папери багатьох компаній власнять прості американці. Так, сьогодні американський фондовий ринок створює найбільший приріст капіталу у світі. Якщо у 2018 році компанії США представляли 40% глобальної ринкової капіталізації, то у 2020 році показник сягнув 54,5%. Для порівняння: на другому місці знаходиться Японія з показником лише в 7,7%, потім йдуть Великобританія (5,1%) та Китай (4%). В Україні цей показник близький до нуля.

А як у них, у Європі

Світова та європейська практика, як й стан ВЕС, наприклад, в країнах Євросоюзу не йде в ніяке порівняння з Україною. Цивілізація почала раніше, потенціал має вищий а нормативно-законодавче регулювання - розумніше й ефективніше.

Тим не менше, саме кривава війна в Україні суттєво прискорила не тільки розуміння ситуації з енергоносіями чи вказала на тотальну залежність країн ЄС від агресора-росії але й запропонувала шляхи виходу з ситуації, через наповнення енергетичних потреб європейських країн. Це в повній мірі стосується й Чеської Республіки, прикладом якої у цій сфері й скористаємось в подальшому.

Сьогодні Чехія покриває лише 1% споживання вітровою електроенергією, що в 11 разів менше, ніж у сусідній Австрії. При цьому, технології вітроенергетики (WTE) належать до ресурсів із найменш встановленою потужністю. Історично найбільше потужностей було встановлено в період з 2007 по 2010 рік. Відтоді кількість нових вітрових електростанцій зростає все рідше. У 2021-2022 роках не було побудовано жодної нової ВЕС. Тим не менше, за оптимістичним сценарієм вітрова енергетика може покривати до третини чеського, внутрішнього енергоспоживання. Правда, розвиток гальмують міфи та політична апатія.

Одним із міфів є твердження, що відсутні «відповідні умови для вітрових електростанцій», хоча та ж Німеччина на кордоні з Чехією – доводить протилежне, а «такий же потенціал вітру, як у сусідній Австрії, яка покриває близько 12% свого споживання вітром», це твердження – заперечує. Більше того, Карта вітрів Чеської Республіки показує потенційно придатні місця для встановлення вітрових турбін з точки зору природних умов, які придатні для будівництва нових ВЕСів, поряд з уже освоєними, в основному в гірських: Устецькому, Ліберецькому та Карловарському краях.

Другим міфом є, ніби - надмірна шумність вітряків. Хоча, за результатами акустичного дослідження, вітряки, особливо сучасні - відповідність діючим гігієнічним нормам шуму, які для житлових будинків становлять 50 дБ вдень (з 6.00 до 22.00) та 40 дБ вночі.

Ще одним «злом» вітрової електроенергії називають її дорожнечу та не екологічність, що не так. По-перше життєвий цикл сучасних ВЕСів збільшено до 25 років а їх утилізація постійно вдосконалюється. Більше того, порівняно з викопними ресурсами, загальний вплив вітряків на природу протягом життєвого циклу є набагато нижчим, з точки зору викидів парникових газів та є приблизно в 100-200 разів нижчий, ніж вплив вуглеводневих ресурсів.

Одним з «важких злочинів» вітряків є «вбивство» птахів та комах. Так, з точки зору живої природи, деякі тварини можуть навіть залишити територію вітрових електростанцій та, навіть можуть бути знищені внаслідок зіткнення. Однак, відомі природоохоронні організації, такі як Британське королівське товариство захисту птахів або Всесвітній фонд природи, підтримують енергію вітру через її важливість для захисту клімату, через те що глобальна зміна клімату становить у багато разів більшу загрозу. Тим не менше, Чеське орнітологічне товариство (Česká společnost ornitologická) розробило власну методику оцінки ризиків спорудження ВЕСів та видає зведені висновки по кожному будівництві вітрових електростанцій (що може бути непоганим прикладом й для України та її екологів).

Накінець, незначна частина чеської громадськості - проти ВЕС, хоч 59% респондентів у Чехії підтримали б будівництво вітрових електростанцій у своєму регіоні. Тобто, на загальному рівні вітрові електростанції для чехів не викликають суперечок і вони не сприймають їх як щось, проти чого треба боротись. Правда, для цього в країні проводять регулярні опитування, які показують, що історій про «некорисність» вітряків стало менше, а навпаки - зазвичай люди вірять у те, що саме ВЕСи, які є перевагою перед традиційними джерелами енергії - варто спробувати. Цьому сприяє й політика, поведінка та відкритість енергетичних компаній, які чесно презентують вітряки не тільки як ідеальне рішення та вказують на переваги, але й говорять про обмеження та недоліки ВЕСів.

Найважливішим для розміщення конкретного проекту ВЕС є вибір ділянки, яка буде придатною з точки зору охорони природи та ландшафту. Територія, на якій може бути реалізований проект, не повинна входити до території національних парків, заповідних ландшафтів та інших об’єктів охорони природи. Це зменшує загальну корисну площу на території Чехії, але нівелює непорозуміння та ймовірні протести й судові справи. Подальше нівелювання конфліктів досягається тим фактом, що місце розташування має бути придатним з точки зору погодних умов, геологічних умов для встановлення конструкції, доступності для будівельних механізмів, власності на необхідну землю, близькості до ліній електропередач та відповідної потужності підстанцій, достатньої відстані від житлових будинків і з точки зору розташування щодо особливих інтересів, таких як повітряні коридори для авіації, радари або телекомунікації. Однак, з адміністративної точки зору найважливішим є територіальний план конкретного муніципалітету, на кадастровій території якого реалізується даний проект.

Тим не менше, як пишуть критики «Чехія - заснула», бо ще в 2022 році вітрові електростанції покривали в сімнадцять разів менше споживання, ніж у середньому по Європі. При цьому, до третини чеської потреби в електроенергії можуть покрити вітряки. Так, згідно з дослідженням Інституту фізики атмосфери Академії наук Чеської Республіки, вже до 2040 року від вітру в Чеській Республіці може вироблятися 6,2 ТВт-год, тобто 10% щорічно споживаної електроенергії.

Однак, найбільша проблема - тривалість дозвільних процесів. І це при тому, що технології ВЕСів, які розвивалися поступово й нині вже можуть досягати понад 150 метрів висоти та 80 метрів - лопатей. А от у Чехії, одне покоління вітряних електростанцій, як переконаний голова Чеської вітроенергетичної компанії Міхал Янечек - повністю «пройшло мимо» країни. І це при тому, що на думку цього ж фахівця «вітряки в десятки разів ефективніші, тому нам не потрібно будувати їх так багато, і вони постачатимуть значно більше електроенергії, ніж менші». Для порівняння: 18 років тому для виробництва такої ж кількості електроенергії потрібно було в десять разів більше вітрових електростанцій, ніж сьогодні.

Показово, що чи не головним «двигуном» подальшої розбудови ВЕСів на європейському континенті є саме Європейська Комісія, яка закликає ще зменшити залежність ЄС від російських енергоносіїв, наприклад, не кажучи вже про виконання Кіотського протоколу та інших зобов’язань континенту з метою зменшення глобального потепління. При цьому, основним нормативним актом ЄС з використання відновлювальних джерел енергії є Директива 2009/28/EC щодо заохочення використання енергії з відновлювальних джерел, якою встановлено загальні рамки для розвитку енергетики з відновлювальних джерел з метою досягнення спільної цілі щодо частки енергії з відновлювальних джерел у валовому кінцевому споживанні енергії, хоча це вже геть інша тема.

При цьому, не варто вважати, що у Європі геть відсутні: проблеми з вітряками, включаючи й порушення щодо їх спорудження та експлуатації чи нема, наприклад, протестів екологів. Сьогодні вже викликають посмішку протести в Німеччині, які були викликані будівництвом перших вітряних електростанцій: «вони уродливі і крадуть вітер», стверджували скептики. З тих пір, понад 80% мешканців Німеччини підтримують «зелену» енергетику, але ось невдача - під вітряки елементарно не вистачає місця, констатує експертна рада з питань навколишнього середовища при кабміні ФРН. Й, саме обмеження місць для ВЕСів у маленькій Європі - вимушує європейців, буквально «йти у море», як й зробили вже сьогодні немало європейських, енергетичних компаній. Через це, у Франції, нормандські та бретонські рибалки, не так давно - протестували проти проекту встановлення вітряних електростанцій у морі, в зонах для риболовлі. А в Норвегії, а як інакше - не без шведської активістки Грети Тунберг - відбулася акція протесту проти експлуатації вітряних електростанцій на територіях, де мешкають оленярі-саами. Найцікавіше, що подібні «новини» активно множать саме російські Інтернет-видання, що повинно насторожувати українців не тільки в країнах ЄС але й тих, активних, які оголосили своїми противниками чи всі компанії та інституції України, включно з тер громадами, які прагнуть розвивати «зелену» енергетику в Карпатах…

Висновки та пропозиції

1. Є очевидним, що за ВЕС, порід з іншими, альтернативними а головне - екологічно чистими джерелами електроенергії - майбутнє.

2. Актуальність ВЕС та інших, «зелених» альтернатив для України, яка з 2014 року відмовилась від традиційних вуглеводнів з росії - значна.

3. Дотримання діючих нормативно-законодавчих правил та їх вдосконалення/актуалізація, особливо в частині дотримання екологічних критеріїв та соціальної складової в ході реалізації ВЕС - має бути в пріоритеті по всій Україні.

4. Регулювання підприємництва у сфері ВЕС, в частині обмеження діяльності приватних компаній, які не є резидентами України та зареєстровані й діють з вільних економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень законодавчої гарантії банківської та комерційної секретності (off shore) – має бути нормою.

5. Акціонування проектів ВЕС й, відповідно, збільшення числа інвесторів, насамперед, з числа територіальних громад та їх жителів - суттєво понизить градус протистоянь на місцях.

Ю.Ключівський,
керівник IASEED,
Прага, лютий 2024 рік