У 60-х роках минулого століття фізики тодішнього УжДУ почали налагоджувати контакти з європейськими вишами. У перші роки української незалежності співпраця виходить на новий рівень завдяки фізикам-інноваторам – професору УжНУ Василю Різаку і доценту Пряшівського університету Володимиру Шебеню.

І ось уже 25 років вони реалізовують спільні наукові й освітні проекти, а ще –організовують студентські обміни, у яких за цей час взяло участь майже 500 молодих людей.

Історія закарпатсько-словацької співпраці між фізиками двох вишів бере свій початок із талановитого науковця і педагога Дмитра Чепура, який на початку 50-х років приїжджає за направленням до Ужгорода і за кілька років розгортає активну діяльність із розвитку наукових досліджень на фізичному факультеті, налагоджує контакти з ученими СРСР, Чехословаччини, Угорської Народної Республіки та Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії.

На фізичному факультеті, як і далеко за його межами, ім’я Дмитра Чепура згадують з гордістю й повагою. Ще б пак, адже саме з цього заслуженого вченого розпочинається відома в науковому світі школа з розвитку фізики й технології складних напівпровідникових матеріалів. Дмитро Чепур був засновником кафедри напівпровідників, деканом фізичного факультету, ректором вишу на Закарпатті, куди колись його закинула доля. Саме з цієї кафедри УжНУ, створеної ним у 1963 році, вийшло понад 50 докторів наук! Навряд чи якийсь виш в Україні може похвалитися таким результатом. Невдовзі з цього підрозділу розвинулася кафедра твердотільної електроніки та інформаційної безпеки, яка продовжила міжнародну співпрацю, започатковану Дмитром Чепуром.


«На кафедру напівпровідників у 60-х роках приїжджали видатні радянські вчені читати лекції, а ужгородські студенти могли виконувати курсові, дипломні роботи у всіх провідних вишах СРСР. Неодноразово тут бував лауреат Нобелівської премії Петро Капіца. У той час УжДУ був другим в Україні із тодішніх семи вишів, – розповідає донька Дмитра Чепура, доцент кафедри твердотільної електроніки та інформаційної безпеки Галина Пуга. – Я була, напевно, ще школяркою, коли розпочалися тісні контакти з ученими Чехословаччини. Мушу сказати, що стан науки в УжДУ був не гіршим від закордонного, а то в дечому й кращим. Пригадую, що вже тоді тривали обміни між студентами, не кажучи про викладацькі поїздки за кордон. Чехословацькі студенти приїжджали до нас на відпочинок у спортивно-оздоровчий табір «Скалка».

На початку 90-х років закарпатсько-словацькі наукові стосунки могли суттєво погіршитися з різних причин. Але у Пряшівському виші на той час знайшлися науковці, які переконали керівництво, що з українським вишем потрібно співпрацювати. Цими людьми були завідувач кафедри фізики, математики і техніки Пряшівського університету доцент Володимир Шебень і професор Іван Бірчак. Саме Іван Бірчак, Михайло Салак та Володимир Шебень зі словацького боку спільно із професорами Д.Г. Семаком, Ю.В. Попиком, В.М. Різаком, доцентом В.М. Бенцою – з нашого у 90-х роках активізували студентські обміни й відновили на новому рівні наукову співпрацю двох вишів.


«У перші роки здобуття Україною незалежності ставлення до неї у Словаччині було досить негативне. Але Володимир Шебень наполягав на тому, що справді потрібно співпрацювати з Україною, передусім з Ужгородом. Разом з іншим почесним доктором нашого університету професором Іваном Бірчаком вони вигадали такий лозунг, що потрібно йти у Європу через Ужгород. Це було дуже важко як тоді, так і сьогодні, коли в Україні триває війна і ставлення до нашої держави теж неоднозначне. Співпраця між нашими вишами розпочалася 50 років тому, але те, що вона продовжилася, є саме заслугою професора Івана Бірчака та доцента Володимира Шебеня», – розповідає Василь Різак.

Свого часу Володимир Шебень був іноземним аспірантом у Володимира Сагарди – тодішнього завідувача кафедри педагогіки і психології. З 1992 року, коли Володимир Шебень захищав дисертацію в Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова, він ще більше подружився з українськими колегами і почав розвивати спільні наукові зв’язки.


2006 року Володимир Шебень став почесним доктором УжНУ. Жартує, що з таким званням у нього не виникає проблем захищати наш університет у Словаччині: «Сьогодні такий час, що люди слухають багато, а потім потребують пояснень, чому потрібно співпрацювати з науковцями УжНУ. Дуже добре, що нам удалося втримати ці зв’язки між кафедрами. У вашому університеті працюють хороші розумні люди, яких я добре знаю. Але в обох вишах вистачає й тих, хто приїжджає на тиждень, а тоді вихваляється тривалою співпрацею. А ми вже 25 років плідно контактуємо. За цей час майже 500 студентів узяли участь в обмінах, не кажучи про наукову роботу, спільні публікації. Це реальна праця – не на папері і не для галочки».

Українські професори читають лекції в Пряшівському виші, а словаки приїжджають до Ужгорода. Мінімум раз на рік ужнівці їздять на ознайомчу практику до Словаччини. Під час цієї поїздки відвідують лабораторії в університеті ім. Павла Йозефа Шафарика, Інституті експериментальної фізики та Інституті матеріалознавства Словацької АН. І, безсумнівно, знайомляться з Пряшевом – українським центром у Словаччині. Сьогодні в Пряшівському університеті навчається близько 400 студентів з України, 380 із них – закарпатці. Крім цього, в місті є українська гімназія, де навчається близько 30 закарпатських учнів.


Фізики з Пряшівського університету допомагають ученим УжНУ і в наукових проектах. Саме тепер пряшівці й ужнівці працюють над автоматизацією фізичного експерименту для шкіл. Майже завершено розробку лабораторних для старшої школи. Вже знайшовся спонсор, який готовий сприяти у перекладі такого методичного забезпечення на словацьку мову.

«Напрям дуже перспективний, тому фізикам у співпраці з іншими природничниками УжНУ доручили розробляти такі лабораторні роботи також із хімії і біології. Щоб ми могли виконати цей проект, нам подарували повний комплект датчиків для автоматизації шкільного експерименту з природничих наук. Якщо проект відбудеться, у всіх школах України будуть такі підручники з відповідним обладнанням. УжНУ мав серйозних конкурентів з України на початковому етапі проекту, але обігнав їх завдяки співпраці з ЄС, точніше – співпробітництву з Пряшівським вишем, який розпочав упроваджувати такі підходи до шкільного навчання ще 15 років тому», – підсумовує Василь Різак.

Відтак уже чверть століття триває дружба між фізиками УжНУ і Пряшівського університету, яка за цей час підтвердилася реальними справами, про які приємно згадувати як студентам, так і викладачам.


Наталія Толочко, фото Роберта Паппа,
Медіацентр УжНУ