На противагу усталеному враженню про слабкість жінок, які ні на що не здатні, крім виставляння ультиматумів та «вибивання» грошей із чоловіків, або ж навпаки, портрет української роботяги, яка світу білого не бачить, бо повинна прогодувати дітей, а відтак працює на енній кількості робіт, ночами не досипає, вдень не доїдає і т. ін., хочеться розповісти про дівчину, яка у свої 25 досягла чимало і, як стало зрозуміло після розмови з нею, не збирається зупинятися на досягнутому.


Ужгородка Любов Микуланинець уже близько року проживає у Лондоні. Ні, вона не модель, хоча, як на мене, всі зовнішні параметри могли би забезпечити їй майбутнє і в цій сфері. І потрапила до Лондона Люба не «вдало вийшовши заміж». Історія Попелюшки теж не підходить цій дівчині. Всього, що вона нині має, — досягла сама.

Оскільки зустріти Любов Микуланинець у рідному місті останнім часом велика рідкість, останні 9 років вона приїжджає до Ужгорода, як у гості, розмова відбулася з допомогою старого-доброго листування, щоправда, електронного :).

ПРЕДСТАВНИЦТВО ООН У БРАТИСЛАВІ, СЛОВАЦЬКА НАРОДНА РАДА (ПАРЛАМЕНТ), МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ, ПОСОЛЬСТВО СЛОВАЧЧИНИ В МОСКВІ Й «ЕРНСТ ЕНД ЯНГ»...

Сьогодні Люба працює провідним спеціалістом з надання послуг із оподаткування (Senior Tax Advisor) у компанії «Ernst & Young» у Лондоні. Крім того, є членом центру передового досвіду в компанії «Ernst & Young». У рамках вищезгаданого центру спеціалізується з надання послуг щодо питань ефективності податкових процесів міжнародних корпорацій. До слова, компанія «Ернст енд Янг» — міжнародний лідер у галузі аудиту, оподаткування і права, консультаційного супроводу транзакцій і консультування з питань ведення бізнесу. «Ernst & Young» є однією з так званої Великої четвірки аудиторських компаній у світі, які надають аудиторські й консалтингові послуги. В компанії працюють 141 000 співробітників в усьому світі. Штаб-квартира розміщена у Лондоні.

— Любо, розкажи, будь ласка, що передувало цьому місцю роботи?

— Ще під час навчання в школі у мене була мрія навчатися за кордоном або принаймні пов’язати свою майбутню професію з міжнародною діяльністю. Пригадую, в школі класна вчителька завжди називала мене «адвокатом», через те, що я завжди намагалася захистити своїх однокласників, відвойовуючи так звану справедливість :). Тому, власне, вирішила, що захищатиму інтереси країни в іншій країні, тобто обрала діяльність, пов’язану з дипломатією. Після школи вступила до Економічного університету в Братиславі, факультет міжнародних відносин. Вже в одинадцятому класі почала працювати над майбутнім вступом: вивчала словацьку, особливо приділяючи увагу економічній та математичній термінологіям. Навчаючись у Словаччині, одразу намагалася пов’язувати теорію з практикою, тож почала працювати. Проходила практику і у представництві ООН у Братиславі, і в Народній Раді (парламенті), Міністерстві закордонних справ та Посольстві Словаччини в Москві. Після цього вирішила податися до приватного сектору. Компанія «Ernst & Young» стала моєю першою гаванню, хоча для цього знадобилося пройти три тури інтерв’ю, відтак мені запропонували роботу. Пропрацювавши майже три роки у братиславському офісі компанії, мені запропонували, як одному з кращих працівників, роботу в Лондоні.

— Одразу після школи ти переїхала до незнайомої на той час Братислави, як можеш охарактеризувати цю зміну місця проживання у своєму житті?

— Це був важкий момент... Після школи я покинула рідне місто, родину, друзів і поїхала будувати своє майбутнє в чужу для мене країну... З бажанням знайти там своє місце... Мама мене з дитинства вчила самостійності та відповідальності, власне, цей період став для мене першим серйозним тестом на виживання. За підсумком років мені здається, що я цей тест склала на «відмінно». Я, одна з перших закордонних студентів, закінчила навчання у Словаччині з червоним дипломом.

...І ОФІЦІАНТКА В РОСІЙСЬКО-УЗБЕЦЬКОМУ РЕСТОРАНІ В США

— Попри те, що в тебе була робота у Словаччині, в якийсь момент тебе «зірвало» і ти вирішила поїхати за однією з програм працювати на якийсь час до Америки. Розкажи детальніше про це.

— На той час такі програми були досить популярними серед словацької молоді... Тому і я, довго не вагаючись, поїхала з другом до Нью-Йорка, про роботу домовленостей не було, вирішили шукати її на місці. Я дуже хотіла провести час у Нью-Йорку, а не десь у маленькому містечку, де в основному у парках розваг і працювала молодь із Центральної і Східної Європи. Близько місяця пішло на пошуки роботи, і «вуаля» — я влаштувалася на роботу офіціанткою у ... російсько-узбецькому ресторані :). Такий парадокс, їхала вдосконалювати англійську мову, а опинилася у Брукліні, який нагадав мені часи Радянського Союзу. Тому замість англійської, я вдосконалила російську... і підкачала м’язи :). Якщо чесно... трохи по-іншому уявляла собі Америку. Врешті-решт зрозуміла — Америка не для мене, я — європейська душа:).

— Як сьогодні розглядаєш своє бажання попрацювати в Америці?

— Швидше за все, таким вчинком я довела сама собі, що можу впоратися з будь-яким завданням, незважаючи на те, чи то розумова діяльність, чи фізична праця, де ти проводиш на ногах понад 12 годин... В Америці було дуже важко, тішить лише, що гроші таки вдалося заробити.

— Виходить, що ти де¬який час жила у Словаччині, США, тепер Англія, де тобі було найкомфортніше і чому?

— Все залежить від того, в який період свого життя ти перебуваєш в тій чи іншій країні й з якою метою... Я зрозуміла, що США, як кажуть англійці, це не моя чашка чаю. Словаччина — маленька країна, але з дуже зручним географічним розташуванням, і дуже гарна, там дуже багато мальовничих куточків. Для молодої людини, яка планує влаштувати свою кар’єру, — Лондон просто ідеальний варіант, він, здається, створений для цього. Але, на жаль, на кар’єру йде дуже багато зусиль, часу та здоров’я, тому настає момент, коли доводиться переоцінювати свій стиль життя, щоб визначити, як жити далі. Побачимо, куди це переосмислення занесе мене...  

НАЙПОШИРЕНІШІ АСОЦІАЦІЇ АНГЛІЙЦІВ ПРО УКРАЇНУ: «ПОМАРАНЧЕВА» РЕВОЛЮЦІЯ, ТИМОШЕНКО, РОСІЯ, ЧОРНОБИЛЬ ТА ГАРНІ-ПРЕГАРНІ ДІВЧАТА

— Знаю також, що зараз ти маєш досить щільний робочий графік, різні відрядження, де завдяки ним вдалося побувати?

— Так, моя робота тісно пов’язана з відрядженнями, в основному доводиться їздити Європою, але нещодавно знову була в США, щоправда, в іншій ролі. Цього разу відвідала маленьке містечко Цинциннаті, штат Огайо. Воно настільки маленьке, що тамтешні люди одразу впізнають, що ти приїжджий, і одразу питають, чи мета твого візиту часом не відвідини головного офісу всесвітньо відомої компанії «Procter & Gamble». До речі, мені навіть випала нагода побувати на святкуванні 65-річчя порошку «Tide» :).  

— У яких країнах ти була? Де ще хочеться побувати?

— За цей час вдалося відвідати багато країн Західної, Центральної та Східної Європи, США, деякі країни Африки, але ще не доводилося бути в Південній Америці, Австралії та Азії. Проте, я думаю, що подорожуватиму до кінця життя, бо мої «чарівні черевички» мене не покидають :). Кожна країна, місто, село мають свої особливості, свої традиції та культуру, тому для мене велика насолода потроху пізнавати все, що існує в цьому світі. У найближчих планах маю намір відвідати Кубу.

— Скільки маєш вільного часу і як його проводиш?

— На жаль, вільного часу завжди бракує, але коли все ж випадає вихідний, то проводжу його з друзями — шопінг, дегустація страв різних народів світу (востаннє відвідали ефіопський ресторан). А інколи, коли хочеться побути наодинці, то йду в парк, у Лондоні дуже багато парків, купую   різні ласощі, лягаю на газончик, або сідаю в кріселко, залежно від погоди, і просто відпочиваю, читаю, спостерігаю за людьми чи навіть... сплю :).

— Як сприймають Україну в Англії?

— Скільки людей, стільки й поглядів на Україну. Найпоширенішими асоціаціями, звичайно, є «помаранчева» революція, Тимошенко, Росія, Чорнобиль та гарні-прегарні дівчата :).

— Скількома мовами володієш і на якій мові сьогодні думаєш? Українську не забуваєш?

— Хороше питання :) Знаю українську, російську, словацьку, чеську, англійську, іспанську, трохи німецьку. Інколи в голові такий мікс виходить, що не розумію, якою мовою думаю, мрію, планую... Українську не забуваю, це материнська мова, яка нагадує і пов’язує мене з моєю батьківщиною, моїми найближчими і найріднішими :).

«МРІЇ ТАКИ ЗБУВАЮТЬСЯ»...

— Любо, у кількох словах розкажи про Лондон, яким він став для тебе, як він зустрів тебе, особливості життя у ньому, що подобається, а що ні?

— Лондон — специфічне місто — мегаполіс, і на це потрібно зважати. Вивчаючи англійську в школі, у мене був сформований «портрет» цього міста, однак реальність дещо інша... Лондон, як і інші мегаполіси, сьогодні втрачає власний колорит через глобалізаційні процеси та масову міграцію. Тому інколи важко сказати, де ти перебуваєш, місто губиться через різноманіття національностей, районів та кварталів, на кшталт «Chinatown».

Крім того, кажуть, що у Лондоні постійно падає дощ... Не можу це підтвердити, мені особисто клімат імпонує. Звичайно, погода може змінитися за лічені секунди, тому завжди треба мати з собою парасольку та гумові чобітки...

Ще мене на початку дивувала та велика кількість людей, серед яких є чимало моїх колег, які бігають на роботу(!). Прибігаючи з дому до офісу в спортивних костюмах, вони йдуть у душ, перевдягаються, згідно з робочим дрес-кодом, і приступають до роботи. А ввечері так само влаштовують пробіжку, але вже у зворотному напрямку.

Щодо їжі, те, що мене досі дивує — у Лондоні замість хліба їдять чіпси: салати з чіпсами, супи з чіпсами, сендвічі теж із чіпсами...

Я в Лондоні вже рік, але не можу сказати, що все побачила і спробувала, мені здається, що тут можна прожити все життя і кожного разу відкривати для себе щось нове.

— Про що ти мріяла в дитинстві, чи збулися ці твої мрії?

— Мрій було багато, вони поступово змінювалися відповідно до віку, подій, людей, які мені траплялися на шляху. Пам’ятаю, що ще змалечку мріяла подорожувати і за можливості придбати собі палац у якійсь французькій провінції. Але ще маю чимало часу, аби реалізувати цей дитячий задум :).

— Чи уявляла ти принаймні 10 років тому, що сьогодні житимеш і працюватимеш у Лондоні?

— Я завжди хотіла побувати у Лондоні, навіть пожити тут де¬який час, а можливо, і залишитися назавжди... Тому моє перебування тут підтверджує, що мрії таки збуваються, якщо докласти достатньо зусиль та боротися за свою мрію, адже людина без мрій і цілей не може жити... це нежива людина... До речі, нещодавно придбала книгу «Tired of London, Tired of life» Тома Джонса. Це книга-щоденник на цілий рік, де на кожен день у тебе запланований якийсь захід у Лондоні :).

— Яким бачиш своє життя ще через 10 років, наприклад?

— Партнером у «Ernst & Young» (це найвищий ранг у компанії) і мамою двох діток, також мрію про білий рояль, але ще не впевнена, де саме житиму, куди мене приведуть мої «чарівні черевички» :).

— Кому або чому найбільше завдячуєш у житті?

— Все, що я досягла в цьому житті, завдячую своїй мамі, яка завжди була і є моєю опорою, радником, наставником, критиком на шляху до моїх мрій. Я дуже дякую їй за це.

— Якби була можливість щось змінити або повернути час назад і якісь моменти прожити в житті по-іншому, чого би вона стосувалася?

— Маючи поки що невеликий досвід, якщо брати до уваги мій вік, я можу сказати, що все, що трапляється з людиною, має своє призначення у її житті, незважаючи на те, приємні це події чи неприємні, всі вони в комплексі приносять зрештою свої плоди, вдосконалюючи нас як особистостей, і додають нових нат¬хнень, бажань та звершень.

Людмила Федоришина