Афіша »

Обласна наукова універсальна бібліотека
Щосереди — засідання англомовного клубу «English-speaking house». Поч. о 17.00.

Погода »      Курс валют »
Актуально »      Редакція "ONLINE"
 
Відлуння Угорської революції 1956 року на Закарпатті
 
| ВСІ НОВИНИ | ПОДІЇ | ПОЛІТИКА | СОЦІО | РАТУША | СПОРТ | ДОЗВІЛЛЯ | ЗДОРОВ'Я | КРИМІНАЛ | ФОТОРЕПОРТАЖ | НЕОПУБЛІКОВАНЕ |
 
Архів » / Свіжий номер »
 
 
 
 
 
Архів » / Новини ОНЛАЙН »
 
 
 
 
 
Оголошення »
Корпоративи — 250 грн.; бенкети — 250 грн.; поминки — 100 грн. Тел. 095-244-11-66, (вул. Джамбула, 50, р-н «Сузір’я»).  
 
 
Домашній електрик. Ремонт та встановлення електропроводки, підключення електроприладів. Тел. 050-177-73-04.  
 
 
Автомийка в Ужгороді прийме на роботу адміністратора та автомийників. Тел. 050-609-48-29.
 
 
 
Сантехнічні, електромонтажні, плиточні роботи. Тел. 066-996-27-63.  
 
 
 
 
Интернет магазин брендовой обуви, одежды, сумок Fashion Studio.

Фотограф - Олександр Тегза.

Державна податкова адміністрація у Закарпатській області
Програма ТБ
 
     

Проти кого воювали повстанці УПА
14 жовтня — єдиний день у році, коли в ньому збіглися аж чотири визначні дати: релігійне свято Покрова Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисника Вітчизни та День створення Української повстанської армії (УПА). Остання цього року відзначила свій 75-річний ювілей. Як дослідник історії українського війська скажу: в нашій країні, на жаль, ще не віддають належну шану цьому збройному формуванню та його учасникам, яких так мало залишилося в живих!


Скільки ще потрібно часу, щоб на державному рівні запровадити відзначення Дня створення УПА, яка відіграла чималу роль при відновленні незалежності України у 1991 році.

Впродовж більш ніж десятилітньої трифронтової війни проти німецьких, польських та радянських військ, легендарна Українська повстанська армія, створена націоналістами-бандерівцями, провела чимало успішних бойових операцій проти ворога. Цього їй вдалося досягти завдяки вмілому використанню тактики партизанської війни, в основі якої лежать засідки, напади, рейди, маневрування невеликими групами бійців, тісний зв’язок з місцевим населенням. До речі, останній бій упівців відбувся 14 квітня 1960 року в Підгаєцькому районі на Тернопільщині. А останнім повстанцем, який вийшов із лісової криївки в 1991 році, щойно Україна відновила незалежність, був Ілько Оберишин.

Діяльність ОУН—УПА стала прикладом для наслідування національно-визвольними рухами у всьому світі після Другої світової війни і аж до нашого часу. Не випадково вона і зараз вивчається у багатьох військових академіях різних країн. Воістину унікальне явище в світовій історії — кількасоттисячне українське військо без власної держави і будь-якої підтримки ззовні!

Як відомо, боротьба українців проти німецьких загарбників розпочалася 30 червня 1941 року — дня проголошення ОУН у Львові відновлення Української держави. Вони перші з поневолених гітлерівською Німеччиною народів Європи організували на своїй землі спротив одній з найсильніших армій світу. Одним із першочергових завдань УПА став захист українського населення від німецьких загарбників та радянських партизанів. Відтоді і аж до весни 1944 року на теренах України знайшли собі смерть десятки тисяч німецьких солдатів. І не тільки солдатів.

Успішно діяв у Ковельському районі на Рівненщині відділ УПА з промовистою назвою «Помста Полісся». На початку квітня 1944 року його бійці влаштували засідку поблизу спаленого німцями села Кортиліси. За даними партизанської розвідки, центральною дорогою мав проїжджати очільник німецької СА Віктор Люце — один із найближеніших до Гітлера осіб. Сподівання українських повстанців, як виявилося, не були даремними. Минуло небагато часу, як раптом під німецькою автомашиною, яка проїжджала сільською дорогою, пролунав вибух. Віктор Люце разом із охороною, яка супроводжувала його в цій поїздці, підірвалися на партизанській міні. У Берлін надійшло повідомлення, що він загинув у звичайній автомобільній катастрофі.

Починаючи з 1941 року, шовіністичні дії польської влади на етнічних українських землях так званого Закерзоння (Холмщина, Надсяння, Підляшшя, Лемківщина, Ярославщина, Любешівщина), на яких проживало 1,5 млн. українців і які свого часу опинилися в кордонах Польщі, спричинили масові вбивства свідомих українців із числа селян, священиків, лікарів, учителів за їх національні прагнення — жити в українській державі. На одній лише Холмщині поляки вбили 5 тисяч українців, спалили близько 100 церков. Польські бойовики руйнували школи, кооперативи, молочарні, спалювали цілі села, а їх мешканців виселяли з рідних місць. Загарбану українську територію заселяли поляки.

На захист українців від полонізації стала УПА, відділи якої почали швидко з’являтися на Закерзонні. На допомогу їм прийшли брати по зброї — українські партизани з Волині. У відповідь на польський терор, упівці з весни 1945 року почали збройні відплатні акції проти націоналістичної АК. Тривали вони понад рік. Надійними захисниками українського населення стали партизанські відділи, де командирами були «Рен» (В. Мізерський), «Бродич» (Р. Грубельський), «Хрін» (С. Стебельський), «Орест» (М. Онишкевич), «Залізняк» (І. Шпонтак) та інші. Останній, до речі, був нашим земляком із села Вовкове Ужгородського району.

Не без вказівки з Москви польський уряд вирішив ліквідувати українських повстанців. Для розробки конкретного плану з Варшави на Закерзоння приїхав заступник міністра національної оборони Польщі генерал Кароль Свєрчевський («Вальтер»). Про це з достовірних джерел стало відомо повстанцям. Зробити засідку на високопоставленого польського військовика доручили відділу, який очолював «Хрін» (С. Стебельський). 28 березня 1947 року дві автомашини з охороною стали наближатися до місця засідки на шосе Балигород—Тісна. Коли дозволила відстань для ведення прицільного вогню, старший вістун кулеметник «Дух» випустив кілька черг спершу по машині, в якій сидів Свєрчевський, відтак по автомобілю з його охороною. Поляки, не чекаючи такої зухвалості бандерівців, у паніці кидалися в гущавину лісу, але і там їх наздоганяли партизанські кулі. Переконавшись в тому, що серед убитих поляків був і Свєрчевський, повстанці швидко відійшли на свою базу. У бою відзначилися — вістові «Комар», «Берест», «Гріх», «Верба» та інші.

Щоб ліквідувати український національно-визвольний рух, польська комуністична влада кинула на бандерівців цілу армію, здійснила сумнозвісну акцію «Вісла», в результаті якої були депортовані з рідних місць близько 140 тисяч українців. У такий силовий спосіб поляки розв’язали українську проблему, яка була актуальна протягом кількох століть. До речі, влітку 1944 року М. Хрущов, будучи першим керівником радянської України, дружиною якого була українка, уродженка Закерзоння, звернувся з проханням до Сталіна, об’єднати споконвічні українські землі у Холмську область і приєднати її до УРСР. Проте «великий вождь народів» знехтував природою імперіалістичної політики, в основі якої було приєднання, або примусове «возз’єднання».

Втративши підтримку населення, уцілілі підрозділи УПА перейшли на Західну Україну.

Починаючи з січня 1944 року, війська І Українського фронту під командуванням маршала Миколи Ватутіна, виконуючи свою окупаційну місію, почали займати Житомирщину, на теренах якої діяла УПА. Поверталися ті, хто в морі крові втопив молоду українську державу в 1918—1920 роках. Як «гарматне м’ясо» використовувались чоловіки, яких у результаті майже тотальної мобілізації без елементарної військової підготовки командири червоної армії кидали в бій проти німців. По суті це були смертники.

Одержавши завдання від свого командування знищити або взяти в полон Ватутіна, бійці-упівці, очолювані командиром Енеєм, зробили засідку на шосе Корець — Рівне, проте деякий час бажаний «гість» не проїжджав по

ньому. Та ось 20 березня українські повстанці почули гул моторів. Автоколона, в якій рухався легковик Ватутіна з конвоєм, нарешті з’явилася неподалік Гощі. Відкривши по ній шквальний вогонь із стрілецької зброї, бандерівці перебили охорону маршала, а його самого важко поранили. Незабаром Ватутін помер у київському шпиталі. Справжня причина його смерті не називалася.

На рахунку бандерівців і спійманий «легендарний радянський розвідник» Микола Кузнецов — так у свій час говорили і писали про нього. Діяв він у ворожому запіллі на Рівненщині та Львівщині під прізвищем Пауля Зіберта — офіцера вермахту, обер-лейтенанта 230-го полку, 76-ї піхотної дивізії, уродженця Східної Прусії. Насправді ж він був диверсантом-терористом. Утім, усе по порядку. У червні 1942 року на півночі Рівненської області висадився загін радянських партизанів «Переможці» на чолі з полковником НКВС Медвєдєвим. Через два місяці його особовий склад поповнив колишній робітник заводу «Уралмаш», відтак чекіст Микола Кузнецов («Пух»), який досконало знав німецьку мову. Його завданням стала терористична діяльність у містах на Рівненщині та Львівщині.

З допомогою спільників Валентини Довгер, Миколи Струтинського, Яна Камінського, Івана Бєлова, Миколи Гнидюка та інших він убиває радника одного з міністерств гітлерівської Німеччини доктора Ганса Геля, генерала Пауля Даргеля, крайсляйтера Германа Кнутта, генерала Альфреда Функе, віце-губернатора Галичини доктора Отто Бауера. Кузнецов викрав, а потім розстріляв командуючого східними військами вермахту генерала Ільгена.

У народі кажуть: «Проти чого боровся — на те й напоровся». Так і у випадку з Кузнецовим. Прориваючись назустріч червоній армії, він потрапляє до рук повстанців. Моє покоління зі шкільної лави знало, що «легендарного розвідника» польова жандармерія УПА спіймала на початку березня 1944 року в с. Боратин Бродівського району Львівської області. Після невдалої спроби втекти, він підриває себе гранатою. У 1959 році останки Кузнецова були перенесені на львівський Пагорб слави. Такою була офіційна версія тодішньої комуністичної влади.

Сьогодні підтверджено німецькими архівними документами, що Кузнецова українські партизани схопили 2 березня 1944 року неподалік села Верби Дубнівського району Рівненської області. А відбулося все так. Вояки польової жандармерії УПА в одностроях енкаведистів із автоматами на грудях зупинили легковий автомобіль. Із машини вискочив німецький офіцер із піднятими вгору руками і закричав: «Рєбята, не стрєляйте, я свой!»

У результаті допиту керівником референтури СБ проводу ОУН—УПА Миколою Арсеничем, Кузнецов, прагнучи зберегти собі життя, зізнався, хто він насправді, видав радянську агентуру в УПА — Північ, а також членів розвідувально-диверсійного загону, які діяли під виглядом бандерівців і якими командував лейтенант Крутіков.

З початку 1944 року збройні сутички між українськими партизанами та гітлерівцями майже припинилися з відомих причин. Знаючи, що війна ними програна, відступаючи з України, гітлерівці намагалися схилити керівництво ОУН—УПА до спільних дій проти СРСР.

Дізнавшись, що Кузнецов (Пауль Зіберт) перебуває в руках оунівців, німці попросили заступника президента Української головної визвольної ради (УГВР) о. Гриньоха передати його їм. 4 квітня 1944 року на зустрічі представників ОУН(б) та Служби безпеки дистрикту «Галичина» це було зроблено.

Німцями Кузнецову велінням долі було збережено життя. Підтвердженням тому є те, що у середині 50-х років минулого століття Віктор Кузнецов, який проживав із сім’єю на Уралі, одержав із-за кордону лист, а відтак і пакунок. Їх відправником був його брат — Микола Кузнецов. Упевнившись у тому, що він живий, Віктор Кузнецов повідомив про це органи державної безпеки м. Свердловськ. У якій країні він проживав — про це можна буде дізнатися лише після того, як ФСБ Російської Федерації розсекретить цю справу. Це може статися не раніше 2025 року.

По тому, як Микола Кузнецов з-за кордону дав про себе знати, починається наступне. У 1954 році раптово помирає від інфаркту колишній командир партизанського загону Медвєдєв. Передчасно пішов із життя у Черкасах і соратник Кузнецова, полковник КДБ у відставці М. Струтинський. Несподівано для всіх переставився на той світ російський письменник Юліан Семенов, відомий у Радянському Союзі за сценарієм пригодницького фільму «Сімнадцять миттєвостей весни». До цього він працював над створенням кінокартини про «легендарного розвідника Кузнецова». Відтак диверсійно-терористична діяльність героя Радянського Союзу Миколи Кузнецова у тилу ворога на теренах Західної України у роки Другої світової війни почала замовчуватись. Із Москви була спущена вказівка Кузнецовим не займатися.

P. S. Продовженням одвічного протиборства Московії — РФ є нинішні події на Сході України — чергова за останні три століття війна за незалежність України, яку вела УПА з кількома загарбниками, в тому числі й із тими, хто, як і зараз, керував ними з Москви.

Василь Цебрик, офіцер у відставці, член Національної спілки журналістів України13.10.2017, 14:52


ДРУКУВАТИ EMAIL КОМЕНТАРІ (0)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і нажміть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

   
Loading...
 
Коментарі   Аналітика   Популярні  

У Закарпатті продовжують виявляти та закривати гра...
йони : вот читаеш такое и думаеш.ну почему мы т...

Вбивство Андраніка Нікогосяна в Ужгороді: підозрюв...
іван та марія : Бідні вірмени((Місцеві вже звиклі купати...

На туристичних вказівниках в Ужгороді — фейкова іс...
Степка : так ети борды информационные по Ужгороду...

Ремонтують чи... руйнують ...
ФЕДЯ : какая реконструкция ето тупое списание б...

Одним із Балог зацікавилася прокуратура...
Сашка : пора уже давно за решетку ету партию рег...

Конкурс без альтернативи: визначено переможців на ...
Тарас : Слухав зауваження гостей з Хмельницького...

Країна купається в грошах...
Андрій : Суки лагерні...

Закарпатський депутат торгував   особливо неб...
йони : вот так всегда.скажите на милость у этог...

  В НОМЕРІ :
1

2
 
Кримінал »
Убивство директора ужгородської взуттєвої фабрики: подробиці
16 жовтня, близько 10.00 у власному кабінеті було застрелено гендиректора ужгородської взуттєвої фабрики Андраніка Нікогосяна.

На що вам вистачає зарплатні?  

На що вам вистачає зарплатні?

На їжу
На їжу і комунальні послуги
Вистачає, аби орендувати житло, оплачувати рахунки, на їжу і спорт
На все вистачає
Вистачає на освіту, подорожі і підтримку моєї родини
Ні на що не вистачає
Інше

Голосувати/Результат



Телефон/факс::

+38 (03122) 2-95-48
+38 (03122) 2-79-71
Адреса:

88018, УкраЇна, м. Ужгород,
вул. Белінського, 24б

E-mail:




© Закарпатський інформаційний тижневик "Р.І.О."    

Розробка сайту - CrafIT.com