Молода жінка з Ужгорода відмовилася від претензій до міліціонера, що збив її в пішохідній зоні, після того як він переказав на потреби українських солдатів солідну суму.

Допомагати українським солдатам, що воюють на Сході, можна по-різному — просто перерахувати гроші чи принести потрібні речі, виготовити щось власноруч і виставити на аукціон або навіть продати через Інтернет побачення з собою. Ужгородка Олена Бугренкова, мабуть, обрала найоригінальніший спосіб. Потрапивши в ДТП за участі офіцера міліції, молода жінка відмовилася від претензій і компенсації після того, як винуватець аварії перерахував на благодійний рахунок для потреб української армії гроші. Ціна питання — 15 тисяч гривень.

«ВИ МЕНІ ПРОСТО ЗАЗДРИТЕ, ТОМУ Й ЗУПИНИЛИ...»

— Того вечора ми з чоловіком і друзями поверталися додому після відпочинку, — розповідає Олена. — Йшли історичним центром Ужгорода й побачили неподалік молодого чоловіка на жовтому трициклі (знайомі й раніше бачили, як він роз’їжджав по місту з гучною музикою). Хтось із друзів сказав — не завадило би зробити трициклістові зауваження, що їздити пішохідною зоною не можна. Але той звернув за ріг і зник із поля зору. Через кілька десятків метрів ми знову побачили його — трицикліст стояв у оточенні кількох людей, які обурювалися, що він заважає пішоходам. Ми підійшли і приєдналися до них. Трицикліст (він був із приятелем, що сидів позаду) сперечався з пішоходами: «Ну й що, що тут не можна їздити? Я нікому не заважаю, навпаки, люди дякують, що можуть сфотографуватися з трициклом. А ви мені просто заздрите, тому й зупинили». Коли ж хтось укотре нагадав, що пішохідною зоною, де багато батьків гуляють із дітьми, їздити заборонено, він вигукнув: «Я міліціонер, мені можна!» Стверджувати, що трицикліст був п’яний, я не можу (для цього потрібна експертиза), але поводився він неадекватно й зухвало, ніби пан якийсь. Хтось із хлопців сказав: «Та що ми йому будемо доводити? Я викликаю міліцію, хай розбирається». Але як тільки він дістав телефон і почав набирати номер, трицикліст різко рвонув із місця. Я стояла спереду, не встигла відскочити, тому трицикл зачепив мене боком і повалив на землю. Відчула сильний біль, а трицикліст із приятелем, побачивши, що наробили біди, просто втекли, кинувши свій транспорт. Мені допомогли піднятися й посадили на лавочку, хтось викликав «швидку» й міліцію (її довелося чекати хвилин сорок). Було дуже боляче, крім того вчинок міліціонера дуже мене обурив. Я знала, що подібні випадки за участі правоохоронців, як правило, закінчуються нічим, але вирішила не залишати все просто так. І коли нарешті приїхала слідчо-оперативна група, написала заяву з проханням притягнути порушника до кримінальної відповідальності.

Оскільки ДТП у центрі міста викликала великий резонанс і обурення, обласне управління МВС наступного ж дня призначило службову перевірку. Ще через два дні обласна прокуратура відкрила кримінальне провадження за умисне легке тілесне ушкодження. З’ясувалося, що порушник дійсно працює в міліції — це 26-річний лейтенант, дільничний інспектор Ужгородського міськвідділу внутрішніх справ Олександр М. Редакції вдалося дізнатися зі своїх джерел, що Олександр був прийнятий на роботу всього чотири місяці тому, а трицикл, на якому він роз’їжджав (до речі, зовсім недешева «іграшка»), зареєстрований на іншу людину.

Через тиждень після інциденту дільничного інспектора звільнили з роботи за дискредитацію правоохоронних органів. Утім, це зовсім не звільняло його від кримінальної відповідальності. Очевидно, колишній міліціонер не хотів мати судимість (хай навіть без позбавлення волі), тому почав шукати можливості якось домовитися з потерпілою.

— Нам почали дзвонити посередники й цікавитися, чи не бажаємо ми залагодити конфлікт миром, — продовжує Олена. — Ми були категорично проти, але коли дізналися, що порушникові «світить» усього 840 гривень штрафу, я подумала — якщо його й так звільнили з роботи, хай замість символічного покарання хоча би допоможе українській армії. Ми порадилися з юристом, котрий розповів про мирову угоду, можливу при злочинах невеликої тяжкості. І коли Олександр зателефонував, запропонували йому таку угоду в обмін на 15 тисяч гривень для наших солдатів. Він погодився... Бачилися ми з Олександром тільки раз, коли оформляли необхідні документи. Він намагався викрутитися (стверджував, ніби не казав, що з міліції і йому все можна, хоча цю фразу чули багато свідків), однак усе-таки попросив пробачення. Думаю, зробив належні висновки... Гроші (15 тисяч гривень за вирахуванням комісії) вже надійшли на благодійний рахунок, за них купили коліматорні приціли та спеціальні кронштейни для наших солдатів. Після цього я підписала мирову угоду і кримінальне провадження проти Олександра закрили... Деякі знайомі не зовсім розуміють мене, кажуть, що на моєму місці не віддали би гроші. А мені було неважко, адже я гроші навіть не тримала в руках. Дуже багато людей дякують за мій вчинок і це трохи дивує. Думаю, так само вчинила би будь-яка нормальна людина...

Газета намагалася взяти коментар і в Олександра М., проте ні на телефонні дзвінки, ні на SMS він не відповів.

Ярослав Галас