Руїна

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор. 18.07.2014 15:07 СОЦІО

Закарпаття в Першій світовій війні.

Сто років тому, 28 липня 1914 р., з конфлікту між Австро-Угорщиною і Сербією розпочалася Перша світова війна. Ця війна на Закарпатті призвела не лише до масової загибелі людей та економічних втрат, а й різко змінила усталений спосіб життя, внесла істотні медико-соціальні та етнодемографічні корективи.

Захоплення Галичини, Буковини, Закарпаття, що входили до Австро-Угорської монархії, подавалося в Російській імперії як повернення своїх історичних земель. Через сто років, навесні-влітку 2014 року, подібна риторика супроводить гібридну війну путінської Росії на півдні та сході України, які неоімперська московська пропаганда називає «Новоросією».

На прикладі боїв за Ужоцький перевал і села нині Великоберезнянського району видно, наскільки важливим для агресорів був Карпатський регіон. Уперше росіяни взяли перевал 24 вересня 1914 р. Австро-угорці зупинили наступ південніше села Жорнава і 5 жовтня на півтора місяця витіснили нападників за перевал.

Вдруге росіяни дійшли до села Загорб 17 листопада 1914 р. Австро-угорці знову заволоділи перевалом у перший день католицького Різдва 1914 р. Втретє австро-угорська армія відступила до Заброді в ніч на Новий 1915 р., а вже 26 січня відбила перевал.

Учетверте росіяни зайшли Лубнянським перевалом і нав’язали «пасхальний бій» за гору Черемха (1130 м). За цю гору бої тривали протягом квітня 1915 р., коли російські армії — 8-ма Брусилова та 11-та Щербачова — прагнули захопити долину річки Уж. 7 травня 1915 р. після німецького й австро-угорського Горлицького прориву в польських Низьких Бескидах росіяни відступили по всьому фронту.

ГОРА ЧЕРЕМХА

Під горою Черемха розкинулися села Лубня, Ставне, Загорб, Стужиця Великоберезнянського району. У серпні 2013 р. дослідники знайшли тут останки 15 австро-угорських і російських солдатів, виявили особистий розпізнавальний знак австро-угорського вояка — металеву ладанку з запискою.

Йдеться про один із наймасовіших і найвище розташованих некрополів часів Першої світової в межах України. Сім місяців, у жовтні 1914 — квітні 1915 рр., гора Черемха була ареною боїв, де полягли майже 700 австро-угорських і російських вояків.

Усього в лісах довкола Черемхи загинули від 2,5 до 3 тис. воїнів австро-угорських і російських частин, німецького Бескидського корпусу генерала від кавалерії Георга фон дер Марвіца. Цей корпус входив до Південної армії генерала від інфантерії (піхоти) Александера фон Лінзінгена, що прибула на Закарпаття в січні 1915 р.

У цій місцевості поховано близько 1,7 тис. полеглих, головним чином австро-угорських. Так, у с. Загорб (на вершині г. Черемха) знайшли спочинок 654 солдати, у с. Лубня (г. Менчів, 789 м) — 715, у с. Ставне (урочище Ділок) — 285. Усього ж у Великоберезнянському районі обліковано 20 військових кладовищ і 7 військових поховань періоду Першої світової, де спочили 3 605 воїнів.

Коли Закарпаття розвивалося у складі Чехословаччини, влада подбала про впорядкування військових кладовищ, зокрема на Ужоцькому перевалі. Сюди перенесли прах убитих із околиць, а 28 вересня 1934 р. урочисто відкрили пам’ятник — кам’яну піраміду з меморіальними дошками, де чеською, угорською, російською мовами написано про поховання 12 офіцерів, 351 солдата Австро-Угорщини і Росії.

У 1934 р. у пам’ять про загиблих у Першій світовій на лівому березі р. Уж в Ужгороді звели Покровську православну церкву. До цього найбільше доклався священик Всеволод Коломацький (1896—1980) — колишній офіцер, українець, родом із Київщини. Біля храму насипали могилу невідомого російського воїна з 8-го корпусу, що загинув у бою за Черемху в 1915 р.

ЛЮДСЬКІ ВТРАТИ

Згідно з урядовою статистикою 1920 р., у Першій світовій війні загинуло понад 30 тис. вихідців із Закарпаття. Проте невідоме число загиблих у боях, померлих від ран та у таборах полонених у межах краю. Поки що не маємо спеціальних досліджень.

Про значні втрати свідчать кладовища на місці баталій та лікувальних установ. Найбільші фронтові госпіталі для австро-угорських і німецьких солдатів функціонували біля Хуста, Ужгорода, Мукачева, села Тересва (Тячівський район). Там помирали від ран, захворювань, епідемій.

Загальну картину демографічних втрат краю можна уявити через призму втрат окремих поселень. Так, на фронтах Першої світової воювали 338 чоловіків із с. Новоселиця нині Тячівського району. Кожен п’ятий із них загинув — 74 особи. 19 учасників війни залишилися інвалідами. Понад третина (120 осіб) потрапили в полон: у російський (102), італійський (14), сербсько-французький (4).

У с. Терново на Тячівщині в австро-угорську армію забрали 80 осіб. У боях полягло 48 односельців, або 60 %. У самому ж селі російські вояки квартирували двічі: 26—30 вересня та наприкінці жовтня 1914 р. чисельністю менше взводу (27 солдатів і 2 офіцери).

Із Галичини, де проходили затяжні битви, восени 1914 р. на Закарпаття переселилося чимало біженців. Одночасно Мукачівський замок став в’язницею для галицьких русофілів. Їх до Угорщини вивезли близько 3 тис. осіб. У Мукачеві воєнний суд виніс вироки сотням осіб, на декого чекав розстріл. Розстрілювали за містом, перед широкими ровами.

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ

Збереглися облікові документи про російських військовополонених на Закарпатті. Проте їх загальну кількість важко підрахувати через уривковий характер наявних відомостей.

Внаслідок тотальної мобілізації у краї відчувався брак робочої сили. Тисячі бранців трудилися в селянських господарствах, на розробках корисних копалин тощо. Майже три десятки полонених працювали на Перечинській дільниці державної залізниці у вересні 1915 — березні 1916 рр., а від 50 до 75 осіб у грудні 1915 — грудні 1916 рр. на хімічному заводі акціонерного товариства «Клотільда» с. Великий Бичків

Полонених із російського війська тоді на Закарпатті називали москалями. Близько 60 із них, етнічних українців і росіян, австро-угорська влада направила в с. Баранинці. Уродженець села Вікентій Шандор (1907—2003) запам’ятав, як полонені українці співали «Ой не ходи, Грицю...». Місцевих мешканців захопила краса мелодії, а також те, що вони розуміли слова. Як українці затанцювали козачка, то радості селян не було меж.

Також на Закарпатті утримували полонених з інших країн, ворожих Австро-Угорщині. У 1916 р. у Берегово привезли близько 200 італійців для праці в селах округи з умовою хоча б одноразового харчування щодня. Військовополонені були переважно каменярями з Мілана й Турина. Для виноградарів с. Бене (Добросілля), зокрема, вони видовбали у скелях шість пивниць із постійною температурою 12—13 °С. Довжина найкоротшої з них — 17,5 м.

МІГРАЦІЇ, ЕПІДЕМІЇ, ІНФЛЯЦІЯ…

Перший російський прорив на Закарпаття, що відбувся між 24 вересня та 22 жовтня 1914 р., викликав сильний переполох у Відні та Будапешті. Тоді порахували, що для евакуації цих міст потрібно 14 тижнів. Під тиском масової паніки частина мешканців Ужгорода виїхала у внутрішні регіони Австро-Угорщини.

За дорученням цісаря Франца-Йосифа прем’єр-міністр Угорщини граф Іштван Тісо і міністр сільського господарства Імре Гіллань 23—28 жовтня 1914 р. особисто вивчали на Закарпатті економічні, політичні, соціально-медичні наслідки, спричинені російськими нападниками. Раніше Ужгород не відвідував жоден державний діяч такого рангу. Маршрут прем’єра включав також села Перечин, Великий Березний, Кострина, Ставне.

Значних клопотів завдав краю спалах епідемії холери. Високопосадовці звернули увагу на асоціальну поведінку — розбої, мародерство, підпали. Так, у Ставному російські солдати силою забрали приміщення в нотаріуса, а всі документи спалили, зокрема земельні кадастрові реєстри.

У прифронтовому краї спостерігалися цінові стрибки на харчі, нерідко втричі. Особливо в Ужанському комітаті, що пережив вторгнення і пограбування. До липня 1915 р. ціни на товари першої необхідності в Австро-Угорщині зросли порівняно з довоєнним рівнем на 60 %. В Ужанському комітаті наприкінці 1916 р. порівняно з 1914 р. кількість коней та свиней скоротилася на чверть, рогатої худоби — на третину, овець — на дві третини. Знищено багато будівель.

Окупувавши частину Карпатського регіону, Росія на повну потужність включила агітаційно-пропагандистську машину. Вона переконувала, що є справжнім захисником місцевого населення. Ефект був незначним. Приміром, під російським впливом менше відсотка греко-католиків Закарпаття перейшли у православ’я.


ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ужгороді занепадає пам’ятник жертвам Першої світової війни


ФОТО з сайту ua.unm.org.ua

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор.

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат