За понад 20 років у незалежному плаванні Україна так і не змогла зайняти достойного місця у світовій спільноті. І це при тому, що потенціал країни дуже високий. У нас є все для того, щоб бути в лідерах, однак совкове мислення політиків і взагалі неповноцінний багаж комуністичного світогляду тримає нашу країну на дні.

Ми не можемо ігнорувати той факт, що світ стрімко міняється. Ми маємо зрозуміти, що успішна держава   неможлива без здорового, благополучного, освіченого суспільства, яке   орієнтоване на розвиток сучасної високотехнологічної економіки. Це повинна бути держава, яка вміє себе захищати і з якою всі повинні рахуватися.

Чи повинні ми рівнятися на Росію в цьому питанні? Навряд. Адже Росія стала на шлях   максимального використання природних багатств (головним чином енергоресурсів) для досягнення лідерства у світі. Але на експлуатації природних ресурсів неможливо протриматися довго на плаву. Продаючи газ та нафту, Росія отримує величезні гроші, однак адекватних результатів із цих коштів поки що не видно. Росія намагається витрачати великі капітали на створення позитивного іміджу в світі або на власні пропагандистські служби, які цілодобово втовкмачують громадянам, що Росія найкраща і найпотужніша, а решта країн світу не годяться навіть у конкуренти. І це при тому, що їздять росіяни не на своїх машинах, одягаються не у свій одяг, користуються не своїми комп’ютерами і навіть пропаганду про те, що вони найкращі, росіяни дивляться в імпортних телевізорах.

На жаль, в Україні ситуація ще гірша. Тому що ми не лише не маємо високотехнологічної економіки, а й природні ресурси використовуємо просто недбало. Точніше, природні ресурси вже державі й не належать, бо привласнені крупною олігархією, яка знає багато схем, як не платити податки до державної казни.

І все ж. Для всіх громадян однаково гостро стоять питання охорони здоров’я, освіти, забезпечення житлом, якості державних послуг, політичної стабільності. Це є завдання для влади. Три рівноправні партнери — держава, громадянське суспільство і національний   бізнес — мають об’єднати зусилля у здійсненні необхідних реформ.

ДЕ МИ ЗАРАЗ?

Очевидною є соціальна проблема в Україні. Бідними наразі себе вважають 85 % українців. Розрив між статками багатих і бідних 40:1 чи не найбільший у Європі. Коли людина відчуває себе бідною, їй важко думати про якісь перспективи, бо люди змушені жити одним днем. На цьому дедалі більше паразитує політичний   популізм. Політики безсоромно обіцяють «золоті гори» всім і зараз, виховують громадян-утриманців. Уже наобіцяли стільки пільг, що на їх виконання не вистачить ніякого бюджету. Люди голосують за 200-гривневі подачки, а якість життя саме найменш захищених людей не покращується.

Ми маємо замислитися про те, яке життя будуємо для прийдешніх поколінь, у якій країні доведеться жити нашим дітям і онукам. Інакше їхнє майбутнє може виявитися набагато гіршим, ніж наше сьогодення. Досить уже щороку творити бюджети проїдання, час замислитися над бюджетом розвитку.

ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ?

Проїдання бюджету не забезпечить кращої освіти, медицини, не покращить спосіб життя, а отже і не приведе до підвищення якості праці, зростання заробітних плат. Соціальна спрямованість бюджету вимірюється не просто сумою коштів, виділених на соціальні цілі, а передусім ефективністю їх використання.

Надійним запобіжником масової бідності має стати нова соціальна політика: створення рівних для всіх громадян умов працевлаштування і самореалізації, надійний захист тих, хто не в змозі забезпечити себе сам: інвалідів, сиріт, соціальних пенсіонерів. Необхідно максимально розвинути систему соціального страхування і нарешті зрозуміти, що система пільг є совковим рудиментом. Зараз в Україні навколо системи пільг розвинулася корупція. Чиновники ледь не торгують різними довідками, за якими потім можна отримати пільги: безкоштовні проїзди, лікування, допомоги. Свого часу вже піднімалося питання псевдоветеранів війни чи липових «чорнобильців». Держава повинна промоніторити пільговиків і зробити систему грошових допомог. Грошова компенсація є кращою хоча би тому, що буде більше готівки в обігу.

Держава також має всіляко підтримувати тих громадян, хто хоче розвивати свої здібності, підвищувати освітній рівень, кваліфікацію, ефективність праці. У сучасних умовах саме розвиток людського потенціалу стрімко рухає економіку вперед!

ДОСИТЬ БУТИ ДОНОРАМИ ДЕШЕВОЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Зараз Україна сприймається в світі як донор дешевої робочої сили. Якщо зберігатимемо такий підхід, то в нас завжди буде велика кількість бідних людей, вузький прошарок середнього класу і купка надбагатих. А головне — найбільш кваліфіковані й талановиті фахівці залишатимуть країну в пошуках ліпшої долі.

Аби покращити якість життя і добробут українців, треба підвищувати якість праці, переходити до моделі економіки з дорогою робочою силою. Необхідно змінювати політику доходів, аби стимулювати підвищення заробітної платні, виведення її з тіні. Треба перейти на погодинну оплату праці, прирівняти мінімальну заробітну плату до рівня прожиткового мінімуму для працездатних і ввести прогресивну шкалу оподаткування.

Політика доходів має стимулювати перебудову ринку праці й економіки в цілому. Необхідно створювати високооплачувані робочі місця насамперед у найсучасніших секторах економіки — науковому, інформаційному, сфері високих технологій та інтелектуальних послуг. Тобто в тих сферах, які наразі є визначальними у світі.

ЕКОНОМІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

Переваги, якими досі користувалися українські виробники — надлишок потужностей, дешева робоча сила та енергія, ігнорування екологічних проблем, недооцінена валюта, поступово вичерпуються. Україна ще не досягла навіть того рівня, який мала наприкінці 80-х років минулого століття. А світ за цей час пішов далеко вперед.

Україна майже не виробляє сучасної високоякісної, високотехнологічної продукції, яка би користувалася попитом у світі. Наша економіка відстає і технологічно несумісна з розвиненими країнами. Іноземні інвестиції спрямовуються не в сучасні виробництва, а у спекуляції з землею, нерухомістю, в торгівлю. За країною закріплюється роль постачальника продукції первинної обробки з низьким вмістом доданої вартості.

Відкриваючи кордони та усуваючись від активної участі в економічній політиці, держава перекладає відповідальність за майбутнє України на великі міжнародні корпорації. Але чи потрібна їм сильна та успішна Україна? Країнам-лідерам вигідніше «використовувати» Україну як джерело дешевої сировини і робочої сили, як полігон для розміщення своїх ресурсоємних, екологічно небезпечних виробництв, аніж отримати у перспективі достойного конкурента. Вітчизняній економіці нав’язується шлях залежного розвитку. Але цей шлях нічого не гарантує в майбутньому.

Потрібна активніша державна економічна політика. Необхідно модернізувати національну економіку: перейти від сировинної спрямованості до орієнтації на знання та інтелектуальні ресурси. Маємо віднайти і зайняти власне унікальне місце у світовому економічному співтоваристві. Із врахуванням економічного і наукового потенціалу Україна має всі можливості для поступового переходу до вигіднішої спеціалізації в міжнародному розподілі праці. Не лише український метал, а й українські продукти харчування, прилади, устаткування, інші товари мають знайти свої ніші на міжнародних ринках.

Задля цього необхідно перейти до активнішої підтримки передусім високотехнологічного експорту, відстоювання національних інтересів у торговельних суперечках, стимулювання розвитку фінансово-кредитних установ із метою інвестування в модернізацію існуючих підприємств і створення нових, розширення зон міжнародної інтеграції тощо.

РОЗВИТОК ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІННОВАЦІЙ

Стратегічне значення для конкурентоспроможності країн сьогодні має володіння високими технологіями. Саме вони визначатимуть розвиток економіки на десятиліття вперед. Мова йде про нано-, біо- та інформаційні технології, системи штучного інтелекту, новітнє матеріалознавство, комп’ютерну освіту.

Сьогодні наука фінансується за залишковим принципом. В українській економіці домінують чорна металургія, хімічна промисловість, електроенергетика, вугледобування. Насамперед у ці сектори йдуть інвестиції. Інвестиції в нову економіку, засновану на знаннях та інноваціях — мізерні. Необхідно зосередити увагу на розвитку державних науково-дослідних установ. Але не менш важливим завданням є заохочення бізнесу до інвестування в науку, стимулювання науково-дослідної діяльності у приватних корпораціях. Законами держава повинна зацікавлювати бізнес вкладати кошти в наукові дослідження.

Необхідно подбати і про підвищення ефективності й традиційних секторів промисловості. Енергетична безпека сьогодні — це проблема № 1. Потрібно зміцнювати конкурентні позиції провідних підприємств у металургії, енергомашинобудуванні, атомній енергетиці, транспорті й сільському господарстві. При цьому держава має стимулювати саме ефективні виробництва.

Потрібно всіляко підтримувати прагнення найбільш успішних українських підприємств до перетворення на потужні транснаціональні корпорації. Тільки таким шляхом Україна справді може стати незалежним гравцем на глобальних ринках і самостійно, без зовнішнього впливу формувати економічну політику.

Перенаселеність планети, зростання дефіциту енергоресурсів і води — ці та інші ризики сучасності обумовлюють важливість розвитку сільського господарства. В Україні — 9 % світових запасів чорноземів, сприятливий для ведення сільського господарства клімат. Ми маємо всі можливості стати лідером у виробництві сільськогосподарської продукції, але наразі спостерігаємо зворотний процес, коли села просто занепадають.

СУЧАСНА ОСВІТА

Освітня система має змінюватися відповідно до вимог часу і давати знання, яких економіка потребує сьогодні та, забігаючи наперед, потребуватиме завтра. Це ганебно, що зараз наші студенти вчаться за застарілими програмами, використовують застарілі підручники. Світ настільки швидко змінюється, що інколи те, що студенти вчили на першому курсі, до випуску з університету вже не є актуальним. Держава повинна розробити таку систему освіти, щоб іти в ногу з часом.

Рішення цієї проблеми дає безперервна освіта. Освіта має перетворитися на невід’ємну складову способу життя як такого. Державі має належати головна роль у здійсненні необхідних освітніх реформ, але не сліпо копіюючи досвід інших країн, а враховуючи вітчизняні освітні традиції. Вимогою часу є встановлення партнерських відносин між приватним бізнесом та освітою, інтеграція освіти, науки, економіки в єдину систему створення конкурентних переваг.

З ХВОРОЇ НАЦІЇ НА ЗДОРОВУ

Ми — хвора нація. 30 % українських чоловіків помирають   у працездатному віці. Україна — на другому місці за рівнем смертності серед країн Європи та Центральної Азії. Держава має пропагувати здоровий спосіб життя, сприяти розбудові спортивно-оздоровчої інфраструктури, створювати належні умови праці. Необхідно економічно стимулювати працівників, які дбають про власне здоров’я. На Заході люди масово займаються фізкультурою та спортом. Там це модно. Всі бігають, їздять на велосипедах, мандрують. Це новий стиль життя.

Потрібно також   рішуче переходити на систему сімейної медицини, дати більше повноважень місцевій владі у фінансуванні первинної медичної допомоги, посилювати захист прав споживача медичних послуг через запровадження медичних стандартів.

Найактуальніше завдання — перехід на страхову медицину. У нас є хороші лікарі, однак немає хорошого сучасного обладнання, тому українці воліють лікуватися за кордоном.

ЄДИНА КРАЇНА

Ну і сучасні події показали, що в суспільстві немає об’єднувального стержня. Українці на Сході та Заході різняться історично та ментально. Жодна влада так і не виробила програми інтеграції суспільства. Більше того, політики використовують цю відмінність для власних політичних цілей, розмежовуючи нас за мовою, культурою, традицією. Тривалий час це якось минало, але зараз переросло у збройні конфлікти і навіть має ознаки громадянської війни.

Так, ми не завжди єдині: ходимо в різні церкви, голосуємо за різні партії, розмовляємо українською, російською або іншою мовою. Але це не може бути причиною для розколу. Це має стати потужним ресурсом розвитку на засадах об’єднання всього різноманіття наших можливостей і цінностей.

Треба скорочувати розрив у соціально-економічному розвитку окремих територій країни, заохочувати економічні та інші види міжрегіональної кооперації, надати регіонам більше прав і можливостей для власного розвитку.   Головне — українські політики зобов’язані дійти компромісу з важливих питань державної політики і відмовитися від популістської демагогії, яка руйнує майбутнє держави. Політики повинні працювати на всю країну і на весь народ. І головне, політики та чиновники повинні розуміти, що вони стоять на службі в народу, є його найманцями, а не царками та князьками, які діють лише у власних інтересах. Саме тому і постало надважливе питання — створення механізмів народного контролю над владою. Створення після революції громадських та народних рад, а також люстраційних комітетів є першими паростками такого контролю. Владу в Україні потрібно очистити і змусити її працювати на благо країни та народу.