ПРОЛОГ
Рецепт коктейлю “Ідіот”:
1/4 – коньяк ХО
3/4 – кола

Моє знайомство з коньяками почалося в далекі студентські 70-ті. З домашнього коньяку. Скажете, що не було в ті роки домашніх коньяків у Закарпатті та будете мати слушність. «Винко моє, винко червеноє» - то наше все! Пригощали нас тоді власними коньяками студенти з Вірменії, Азербайджану, Грузії – гості щорічних фестивалей інтердружби в УжДУ. Такої собі легенької студентської пиятики із серйозними обличчями і легендами про дубову бочку, яку «мої прадід і дід зберігали сто років, а я привіз цей коньяк в Ужгород».

… Йшли роки, робота журналіста епізодично наближувала до теми ужгородського коньяку, та лише зараз випало узагальнити. Не претендую на наукову точність, а головним методом роботи над матеріалом був обраний модний сьогодні OSINT – Open Source Intelligence, або розвідка з відкритих джерел. Плюс власні записи почутого у свідків. Почнемо.

Жан-Поль Камю: "Виготовити прекрасний коньяк легко. Все що вам для цього потрібно - прадід, дід і батько, які присвятили цьому все своє життя". І тут у нас перша проблема. Ну, нема бекграунда.

- То що? – скажете ви, - Стів Джобс та Стів Возняк заснували Apple у закинутому гаражі.

- Не аргумент, - відповім я, - у нас половина бізнесу починалася із закинутого гаража та прикладеної до живота праски, або паяльника.

На щастя, історія закарпатського коньяку почалася до цих кримінальних розбірок. Я пишу «закарпатського» не випадково. Адреса тої хібари, де проходили перші «алхімічні» досліди, не ужгородська. Перший наш коньяк був зроблений 1959 року у Великих Лазах, в цеху спиртокуріння місцевого винзаводу.

Батьком напою став майбутня легенда українського виноробства Едуард Армаїсович Міхаельянц, тоді скромний дослідник майже на громадських засадах. Закарпатський коньячний комбінат отримав ужгородську прописку у 1967 році.

«Три зірочки» - «Тиса» - «Карпати» - «Ужгород». Шлях розвитку відомих сьогодні купажів. Свого часу вироблялася ще «уніфікована» по всій країні «Десна». Коли одесити «Десну» запатентували, Ужгород назвав свій варіант цього коньяка «Закарпатський». Сьогодні він популярний, як колись «Три зірочки».

А ще у лихі часи, коли виробництво могло зникнути, реноме Ужгорода дозволило укласти контракт з французами. Вони гнали сюди виноматеріал, ми настоювали його у своїй дубовій тарі і розливали в гарні пляшки з іноземними етикетками.

Варошський знайомий розповідав історію, як свого часу у центрі Парижа придбав в магазинчику не дешеву пляшку коньяка, на донці якої з лупою згодом вичитав: «La rue Tymiryazeva,19 … de l’Ukrain».

… Коньяк, коньяк, коньяк. Якщо кров’ю світового бізнесу називають нафту, то у Закарпатті минулих часів це був він, коньяк. Популярний фірмовий потяг «Закарпаття», який перевозив у столицю безліч наших «рішальщиків», з Ужгорода до Києва був забитий коньяком, а назад «Київськими» тортами.

«Свою людину» на коньячному комбінаті мала кожна поважна ужгородська організація. В мене на обласній студії телебачення це був наш художник. Між «фотороботами» злочинців для міліції і ремісними пейзажиками природи він намалював кілька етикеток до пляшок ужгородських коньяків тих часів. За що отримав почесний обов’язок забезпечувати студію міцним напоєм «нетрадиційним шляхом», у разі потреби.

А що цікавого в технології виробництва? За традицією 31-го березня роблять дистиляцію (перегонку) виноматеріалів. З 1-го квітня починають рахувати життя коньяку. Перший рік не рахується, це час повернення спирту до нормального стану. Тобто кілька днів тому у нас з’явився перший коньяк 2025 року. Через два роки він стане коньяком V.S., далі Superior, потім V.S.O.P., потім V.V.S.O.P. і нарешті X.O.

85 відсотків дегустацій проходить «без нічого», тобто до коньяку пасує лише коньяк. Не вірте у французькі «три С». Кава, шоколад і сигара – ознаки плебеїв. Ми ж тут зібралися виключно аристократи. Знаємо, звідки береться коньячний колір, бо кожне закарпатське немовля знає, що дистиляти завжди виходять чисто білі. Як не дивно, винні бочки винні. Тобто бочки від вина, просочені танінами. Ці таніни і надають коньяку притаманний колір. Винні бочки – то від скупості. Не викидати ж їх після 8 років вживання, коли грибок ставить на цій тарі остаточний винний хрест. Бочки роблять із їстівного каштану або скельного дуба. Це ж треба? І той і інший ростуть у Закарпатті! Вино і бочки – вартові традицій коньячної колірної гами.

Не обійшлося і без зради. В міжнародній класифікації український коньяк проходив (не знаю, що зараз) як «рускій бренді». Саме так, на відміну від запатентованих іншими країнами власних назв: французьких «Коньяк» та «Арманьяк», грецької «Метакси», вірменського «Арбуна», болгарської «Пліски». Чекаємо на український «Шахтаньяк»?

Наостанок. Як же п’ють той паскудний коньяк? Особливим способом. За процедурою «Три носи». Маючи на увазі очі, ніс і рот. Спочатку дивимось. Переймаємося важливістю моменту. Попутно гріємо. Можна на спеціальній коньячній свічці для лінивих. Потім нюхаємо. Потім ковтаємо. Це не все. Ті краплі, що залишилися в бокалі, виливаємо на долоні. Розтираємо. Перевіряємо, чи не смердить дріжджами або цукром. Можна потерти собі щоки. Дамам за вухами. Все. Ви рафінований аристократ. Як у тому анекдоті про двох англійських джентльменів біля різдвяного каміна:

- Різдво – це прекрасно, сер!
- Так! Різдво – це чудово!
- І секс – це прекрасно!
- Так! Але Різдво краще.
- Чому?
- Частіше буває.

Відкоркуйте пляшку «Тиси». Посувайтеся до каміна. Прикривайтеся пледом.

Берімор! Наливай!

Олександр Герешко, Ужгород

Від редакції

Початок виробництва та розливу коньяків на Закарпатті є унікальним явищем. Честь і хвала Едуарду Армаїсовичу Міхаельянцу. І дуже прикро, що потім Ужгородський коньячний завод був грубо привласнений. Почалися гучні скандали, коли на заводі провели збори колективу… без колективу. Неугодних викинули і завод поділила між собою копка аферистів.

Колектив і досі намагається повернути свої права власності, адже підприємство юридично є колективним. Але суди стають на бік аферистів. І як так сталося, що коньячний завод вже понад 10 років знаходиться на стадії ліквідації, а вся продукція реалізується через приватне підприємство?

А зараз скандалів навколо коньячного стало ще більше, бо директор заводу влип у кримінальні справи. Як ми повідомляли, на заводі було проведено обшуки і тепер розслідується справа про відмивання його директором через його фірми коштів Рівненської атомної станції.

Так, мова про Володимира Гісема. Того самого, який свого часу очолював соціалістичну партію і прислужувався партії регіонів. Того самого, який в інтерв’ю російським виданням вихваляв російських диктаторів путіна і мєдвєдєва, називаючи їх сучасними Мініним та Пожарським, а про росію говорив, що вона вже виграла третю світову війну.

Хтось може сказати, що не варто приплітати політику, але саме завдяки колаборантам і прихильникам росії у нас сталася війна. Адже путін пішов проти України війною під приводом «захисту інтересу росіян та прихильників росії».

А якщо не торкатися політики, то можна задатися іншим питанням – чому закарпатські коньяки не виготовляють на основі закарпатських виноматеріалів? У соцмережах закарпатці запитують Гісема і його оточення: а скільки коньячний завод висадив власних виноградників, щоб виготовляти власні виноматеріали? Нічого не висаджувалося!

Свого часу за різними схемами Гісем з оточенням приватизовували закарпатські підприємства, які були дотичними до садівництва, виноградництва та продовольства загалом. І більшість з них просто знищувалася. А колективи залишалися без роботи.

Тому, коли ми зараз говоримо про славу закарпатських коньяків, то можемо дякувати лише Едуарду Армаїсовичу Міхаельянцу. А нинішньому директору коньячного заводу Володимиру Гісему повинно бути просто соромно, як і тим чиновникам та правоохоронцям, які годуються з його рук та захищають від справедливого правосуддя.