6 грудня -День Збройних сил України. Пропонуємо Вашій увазі нарис про вихованця   «Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут» віце-сержанта Олександра   Ястринського - звичайного юнака із Закарпаття, який своє майбутнє вирішив повязати з військовою нивою. Стати захисником своєї держави - мрія, яка на сьогодні для нього втілюється в життя.

Темна ніч вкрила землю своєю щільною ковдрою. Спокійно спить древнє місто короля Данила. Відпочивають від буденних справ і його мешканці. Тієї ночі не міг заснути Сашко. Тільки солодкий сон огортав його, та враз ніби щось пробуджувало. Перед очима поставали сторінки із підручника із різними правилами та рядки диктантів, які диктувала вчителька напередодні іспиту із української мови. "Та ні, мушу спати, я ж готувався, я все маю пам'ятати", — заспокоював себе юнак і знов поринав у міцний сон.

Та через деякий час у нічній тиші він ясно почув слова: "Урочисто клянусь: бути вірним сином України та її народу, бути вимогливим у праці над собою, старанним у навчанні, сумлінним у виконанні своїх обов'язків". І луною пішов відгомін "Клянусь!.. Клянусь!..Клянусь!.." Сашко відкрив очі і пригадав те, що було його найбільшим хвилюванням — ритуал посвяти у ліцеїсти. Тоді, коли його друзі дев'ятикласники сиділи на уроках, в його житті відбулися значні зміни — він став першокурсником «Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут». Важкі вступні випробування були позаду і ось він стоїть у парадному однострої на центральній вулиці Львова.

Серце шалено стукало у грудях. "Тільки б не забути слова клятви, тільки б не забути..." Хвилювання юнакові додавало ще й те, що складатиме Урочисту клятву перед сотнями людських очей, учасниками маршу Захисників України.

Побачивши захоплені очі своїх рідних, юнак подумки пообіцяв собі, що має добре вчитися, щоб вони пишалися ним і надалі.

Прокинувшись, Сашко не забув свої сни і займаючись звичними для ліцеїста справами, вмиваючись та виконуючи вправи ранкової зарядки, думав як насправді швидко минули дев'ять місяців навчання. І справді не відступився він від обіцяного слова, весь час наполегливо займаючись, хоч іноді було важко. А головною нагородою для нього стали результати Державної підсумкової атестації за дев'ятий клас, зокрема, найвищі бали юнак отримав із фізкультури та української мови (12 та 10 балів).

Сашко пригадав свої перші дні у ліцеї, коли все ще було чужим і незвичним, як мало не щодня запрошували на свої консультації вчителі, які хотіли допомогти йому у навчанні. А він спочатку намагався уникати їх, бо стидався запитати те, чого не розумів, і боявся насмішок у взводі, що він чогось не знає. Та згодом почав із задоволенням відвідувати і навіть не тільки заради хороших балів, а щоб не порушити власної обіцянки добре вчитися. І ще він не хотів підвести своїх у змаганнях на краще навчання, яке традиційно проводилось між ліцеїстами.

Хоч і важко було спочатку, та хлопець постійно випробовував себе "Чи зможу? Чи витримаю?" А працювати над собою він умів. Цьому навчили під час тренувань у спортивних секціях, у яких займався з дитинства. За 8 років у нього майже 90 медалей і кубків за перемоги у численних міських, обласних та всеукраїнських змаганнях із карате, дзюдо та мотокросу. У ліцеї хлопець теж не полишив спорт і активно займався у секції із вільної боротьби та успішно представляв свій навчальний заклад на різних змаганнях.

— Все таки цікаво було навчатися, — думав Сашко заправляючи ліжко. І зовсім не так, як у школі. Вчителі завжди щось для нас придумували. От, навіть на українській. Богдана Богданівна Микита порадила завести такі блокноти, куди ми записували різні незнайомі нам слова, які вживали однокласники. Тепер я маю словник діалектних слів. І читати я полюбив завдяки їй. За цей рік у бібліотеці взяв більше книжок, ніж у школі. На уроках ми не просто аналізували прочитане, а проводили паралелі із сучасністю.

— І непогано я справився із роллю вчителя на одному із уроків алгебри, нагадав собі хлопець. — Навіть сам зрозумів, поки пояснив другу як потрібно розв'язати рівняння, посміхнувся Сашко. Не дарма нас вчили багато дискутувати на різні теми.

— Приїду додому до Ужгорода, обов'язково запитаю у своїх однокласників чи були у них такі брейн-ринги та тематичні квести як у нас, — подумав Сашко, йдучи до класу. — І розкажу їм як команда нашого взводу "Дружба" зайняла друге місце у ліцеї.

— О, і про дружбу треба не забути розповісти. Тільки тут я зрозумів її справжній сенс. Напевно в мене в ліцеї не тільки хлопці стали друзями, а й вчителі теж.

— У школі я, звісно, не "пас задніх", але й відмінником не був, продовжував міркувати Олександр. — Навчання такого захоплення як спорт не викликало. А у ліцеї навпаки. Хочу бути кращим у навчанні, у спорті, у стройовому вишколі і у знанні своїх обов'язків. Непогано було б отримати відзнаку ліцею “Перший серед рівних”. Думаю батьки б зраділи, — мріяв юнак.

Наступне, про що згадав хлопець, перевіряючи своє письмове приладдя перед іспитом із української мови, як він захоплено телефонував дядькові, полковнику юстиції, розповідаючи про відкриття у ліцеї напередодні Нового року великого лазерного тиру.

— Я тепер стрілятиму не гірше, ніж ти!

Навчальний рік, що добігав свого кінця, був насиченим цікавими подіями та змінами не тільки у житті першокурсника Сашка і його товаришів. Керівництво закладу, де навчаються крутянці, постійно дбає про повноцінну підготовку юнаків відповідно до профілю ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та про покращення навчально-тренувальної бази.

У вересні минулого року із початком навчального року та появою нового керівництва в ліцеї розпочалися значні зміни. І за цей час зроблено чимало.

У занедбаних приміщеннях підвалу тепер функціонує лазерний тир, в якому за допомогою сучасних технологій проводяться заняття із предмету «Захист Вітчизни». Лазерний тир побудовано за принципом інтерактивного інфрачервоного лазерного імітатора стрілецької зброї. Він використовується для проведення безкульових (імітаційних) стрільб. Безпосередньо в пункті постійної дислокації є чудова можливість проводити заняття, розпочинаючи з постановки правильної стійки, дихання, утримання зброї, прицілювання, плавного спуску курка, та закінчуючи відпрацюванням навичок стрільби з різних положень (стоячи, лежачи, з коліна) і з різних дистанцій по декількох мішенях, встановленим у будь-якому напрямку від вогневого рубежу, в умовах обмеженої видимості та часу. При цьому ефективність занять досягається можливістю оперативного виявлення помилок та своєчасним їх усуненням з метою запобігання виникнення їх у майбутньому. Крім того, перевагами лазерного тиру є застосування сучасних інтерактивних технологій у вогневій підготовці особового складу без використання бойових комплектів.

На сьогодні юнаки досить впевнено виконують різні вправи стрільби з пістолета і автомата, а після завершення зимових канікул отримали можливість позмагатися між собою у влучності стрільби під час змагання “Крутянський стрілець”, що було присвячене 101-й річниці бою під Крутами.

Під час першого навчального семестру у ліцеї докладалося максимум зусиль для відновлення спортивної бази. Завершується відновлення  смуги перешкод для проведення практичних занять і змагань у військово-спортивних естафетах у рамках вивчення предмету “Захист Вітчизни".

Тепер ліцеїсти із задоволенням займаються у відремонтованому спортивному залі для ігрових видів спорту, у борцівському та атлетичному залах. Крім цього, у двох тренажерних залах, створених додатково, під керівництвом досвідчених вихователів юнаки наполегливо працюють над вдосконаленням своєї фізичної форми, самовдосконалюються, ставлять перед собою нові цілі та досягають їх. Спортивні навантаження не тільки допомагають їм зміцнити здоров’я, а й спрямовані на виховання в собі сили волі та мужності, адже ніщо так не загартовує характер, як спорт.

Віце-сержант Сашко Ястринський із нетерпінням чекає польового табірного збору. Старші товариші — десятикласники, після закінчення другого року навчання у ліцеї вже тренуються на Яворівському полігоні. Під час польового вишколу у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з початку червня вдосконалюють свої знання та практичні вміння. 

Сашко Ястринський теж чекає нагоди випробувати там свої сили. А поки під час телефонних розмов із цікавістю слухає розповіді своїх друзів про те, як відбувається табірний збір.

А ще юнак мріє наступного року, як і його товариші, поїхати до міста Люрд, що у Франції, куди цього року вперше вирушили ліцеїсти-крутянці у складі військової делегації України щоб гідно представити свою державу та ліцей серед військовиків інших країн світу під час 61-го Міжнародного військового паломництва.

Та це все поки у планах. Серед багатьох заходів, що проводилися цього навчального року, запам'ятався Сашкові перегляд  українського військового детективного фільму «Позивний Бандерас» і спілкування із авторами сценарію та виконавчим директорам стрічки, а особливо розповідь про те, як створювався цей фільм.

Про збройний конфлікт між Росією та Україною на Сході нашої державі вихованцям розповідають викладачі, офіцери-вихователіі гості навчального закладу. Зустрічі із безпосередніми учасниками цих подій відбуваються у військовому ліцеї під час численних заходів протягом навчального року. Нещодавно під час урочистостей з нагоди чергового випуску ліцеїстів нагрудні знаки крутянцям, які залишають стіни альма-матер, вручали учасники бойових дій, нагороджені державними відзнаками. Серед них були: майор Іван Венгрин (лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня), майор Олег Дундук (лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня), капітан Руслан Філіпсонов (лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня), курсанти академії Сагайдачного Віталій Максимкін (лицар ордена “За мужність” ІІІ ступеня),  Роман Гребенюк (лицар ордена “За мужність” ІІІ ступеня) та капітан запасу ІІ рангу ВМС ЗС України Тимур Баротов (лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Народний герой України).

Підходив до кінця день, Сашко із друзями сів перепочити у прохолоді літньої альтанки.

— А пам'ятаєте, як важко було бігти ті два кілометри на "абітурі", — згадував Дмитро Стефанський.

— Ага, а ще й підтягнутися якнайбільше, коли вже не мав сил,— додав Данило Тітов. — А я тепер можу підтягнутися аж 16 разів, — підтримав розмову Сашко Ястринський, — І дарма ви кепкували наді мною, що я найменший! Ото вже буде мені про що поговорити із своїм земляком — Владиславом, теж ліцеїстом. Та ж він не так далеко від дому поїхав вчитися — в Мукачево. Цікаво, як там йому?.. А що, і не так вже було важко, як думали на початку, правда ж?!

Навчальний рік завершився. Попереду — довгоочікувані канікули у першокурсника віце-сержанта Олександра Ястринського та його товаришів. Юнак поїде до рідного Ужгорода задоволений своїм першим роком навчання і собою, адже дотримався своєї обіцянки. Не підвів ні себе, ні товаришів, ні батьків. Так тримати, віце-сержанте Ястринський!

Юлія Лівінська