Професор Федір Шандор з перших днів на війні. Проте його стрічка у ФБ рясніє постами на його улюблену тематику – туризм на Закарпатті. Перебуваючи дома під час нещодавньої відпустки, садив ювілейні сакури, відкривав мініскульптури, зустрічався з пивоварами, сироварами, меценатами проєктів. Як удається фонтанувати такою упевненістю в нашій перемозі й оптимістичному майбутньому, вирішили запитати вже онлайн – сержант ЗСУ повернувся до виконання завдань військових командирів.

- Ви спілкуєтеся з багатьма військовими і цивільними. Як захисники оцінюють роботу влади, поведінку людей в тилу, і навпаки, чи мають цивільні люди розуміння того, що відбувається на фронті, всю ту самовіддачу і самопожертву захисників, яка й дозволяє відвойовувати захоплені ворогом території?

- Уже близько півтора року в армії та на фронті, тому можу зробити попередній аналіз соціальних відносин в українському соціумі. Як сказав Головнокомандувач в одному зі своїх інтервʼю, українська армія не погана і не краща – вона сьогодні є повним дзеркальним відображенням суспільства України. Тому як можна оцінювати себе, тобто нашу владу, тил, волонтерів, бійців, найбільш коректно можуть сказати лише наші партнери з-за кордону: на все це треба дивитися збоку, а не зсередини. Одне можу сказати з впевненістю: ця війна для українського суспільства є народною – і переможцем у ній є лише народ, український народ.

- Гине багато людей, в тому числі й ужгородців. Їх памʼять треба увіковічнювати. Яке Ваше бачення щодо цього? Які б поради/настанови Ви дали?

- Знаю, що минулого року в Боздоському парку з ініціативи депутатського корпусу Ужгородської міської ради була закладена Алея ЖИТТЯ. Добра ідея, яку треба розвивати. Думаю, що Арсен Мелкумян з колегами продовжать працювати над цим проектом. Зараз у нас є унікальна можливість в кожній ТГ зробити Сквер Героїв, і цим самим увіковічнити памʼять полеглих у всіх війнах, завершити процес декомунізації, словом, почати творити нову історичну памʼять. Думаю, на 50% це вдасться . А кладовища військові найкраще роблять в США – білий хрест і зелена трава. Головне – пам’ять про героїв. А це не тільки меморіали, а   й підтримка їхніх родин, близьких.

- Як Ви оцінюєте транскордонні звʼязки Закарпаття з сусідами під час повномасштабної війни? Ми використали всі можливі шляхи співпраці?

- Президент показав чудовий приклад, як можна працювати з міжнародною допомогою. Християнський принцип: просіть – і вам дасться. Однозначно, що прогресивні голови громад активно працюють зі своїми закордонними побратимами, але більшість чомусь опустила руки – соромиться просити про нагальну допомогу. Одним з найкращих прикладів вважаю волонтерську допомогу з Угорщини, де активні угорські громадяни обʼєдналися у віртуальну групу «Закарпатські шаркані» та зібрали допомогу понад 100 мільйонів форинтів, а ще на десятки мільйонів гривень надали допомогу не лише біженцям, а й ЗСУ, які успішно громлять ворога на східних кордонах Європи. Цей приклад могли б повторити громадяни Словаччини, Румунії, Польщі, представники національних громад яких проживають в Україні. Разом ми швидше знищимо дискомфорт для цивілізації під назвою «ординська неосвічена росія». Війна триває не тільки на фронті, а й за кордоном, де російськими науковцями-агентами впливу творяться інші реальності. Ми маємо працювати потужно і там. Просувати український наратив.

- Під час війни багато людей переосмислюють себе, своє життя. Всі мріють про Перемогу, мріють дожити до цього дня і будують плани. Якою Ви бачите нашу перемогу? Якою буде наша країна, Закарпаття зокрема?

- Перемога вже відбулася. Нема захід-схід-південь-північ – є Україна. Держава відбулася, нація цілісна. У цьому борщі змішалося все найкраще від кожної етнічної спільноти (угорці, татари, румуни…), від кожного регіону, від місцевих еліт. Ми тепер народ-переможець. Ми кровʼю довели, що нам важливі європейські цінності. Тому разом з колегами продовжуємо працювати над туристичними проєктами. В окопі краще думати про майбутнє. Запустили «Сакура Закарпаття - 100 років», «Крафтове Закарпаття», проєкт про історичні дерева, створюємо професійні асоціації – робимо все, щоб Закарпаттям смакували. Під час відпустки відкрили ювілейний пам’ятний знак, присвячений антикомуністичній революції у Чехословаччині 1968. Пішла в розробку 60-а мініскульптура «Артилерист» - патрульний поліцейський з гарматою, яка буде встановлена на території Управління патрульної поліції в Закарпатській області на честь тих його працівників, хто зараз гатить по ворогу на передовій. Добре, що знаходяться меценати, які усвідомлюють важливість таких проектів і підтримують їх матеріально. За дві останні дякую Арсену Мелкумяну та Сергію Ковачу. Вони активно підтримують і військових у їх потребах. Дякую Саші Ляхіну, Юрію Бережнику, Валентину Штефаньо, Андрію Петьовці, Михайлу Кішу, Олексію Іванчо та багатьом іншим людям з тилу, завдяки яким зараз робиться чимало важливих справ тут і там.  

Спілкуючись із представниками закордонних громад, урядовцями, експертами, маю розуміння того, що європейці нам близькі, вони усвідомлюють важливість інтеграції України в ЄС та НАТО. Але і ми маємо розуміти, що вступ туди – це як вступ до університету: треба готуватися, успішно скласти іспити. Якість проведених Україною реформ є найважливішим іспитом. Основою європейської демократії є активне громадянське суспільство. Тому позиція «моя хата скраю» для кожного має змінитися на «моя думка важлива». Тільки спільними зусиллями зможемо досягти бажаного.

admin