Арсен Мелкумян: пішов з посади, бо маю власну позицію
Ще 18 травня тодішній секретар Ужгородської міськради Арсен Мелкумян написав заяву про складання повноважень. Він був ефективним секретарем, однак у раді почалися незрозумілі чвари і, зрештою, Арсен Мелкумян прийняв рішення скласти повноваження і запропонував на посаду секретаря депутата Олександра Волосянського, який є найпродуктивнішим і найефективнішим депутатом ради.
Однак, після дивних переговорів депутати вирішили обрати секретарем ради не юриста Волосянського, а колишнього бармена ресторану Астіка Ігоря Чорнія.
Після усіх цих подій ми поговорили з Арсеном Мелкумяном.
Що спонукало Вас піти з посади секретаря Ужгородської міської ради?
Протягом декількох місяців триває метушня у міській раді. Ділять посади, звільняють людей, бігають один за одним, домовляються-передомовляються – хаос, одним словом. Мені не подобається, коли люди не концентруються на роботі, на тих непростих завданнях, які стоять перед містом зараз. Через ситуацію війни особливо. Маркером злагодженої роботи є об’єднання людей для того, щоб зробити міцнішим місто, країну. У нас, замість цього, постійні якісь суперечки, хто яку посаду має обіймати. А чи відповідає людина своїми професійними характеристиками, чи ні – мало кого цікавить. Не береться до уваги, чи потрібна людина конкретно на цій ділянці роботи. Аби було, як у нас кажуть. І це вже не розмова між людьми, які клялися-божилися не так давно перед своїми виборцями, що будуть обстоювати їх інтереси, вболівати за добробут міста, а щось зовсім протилежне.
Які до Вас є претензії з боку тих, хто бажав, аби Ви пішли з посади?
Нема жодних претензій. Жоден депутат не може сказати, що я не дотримав слова чи когось образив.
То у чому справа?
Все просто насправді – потрібна керована людина.
А Ви некерований?
Я маю власну думку. Власну позицію. Мені нецікава гра «дружити проти когось».
Чого Вам вдалося досягти за майже два роки на посаді секретаря міської ради і чого Ви навчилися для себе?
Спочатку нам вдалося об’єднатися і зробити багато гарних справ, особливо коли почалося повномасштабне вторгнення. Ми дуже багато працювали і багато зробили і для військових, і для вимушених переселенців, і для міста. Моя роль у депутатському корпусі тут була ключовою: об’єднати представників різних політичних сил для того, щоб працювати разом в особливо скрутні часи.
Для мене це величезний досвід. Я почав розуміти ті непрості процеси, які ми називаємо міським господарством. Коли дивився на них очима людини, яка свого часу реалізувала себе в бізнесі, то багато чого не розумів. Тепер маю зовсім інше бачення тих обов’язкових процедур, які ми часто сприймаємо як зволікання, витрачання часу і т.д.
Щодо ситуації, яка склалася, то думаю, що корисним було би перезавантаження міської влади. Навіть умови війни у країні не навчили людей цінувати те, що ми маємо: спокій, фактично мирні умови життя.
А що зміниться від того, що відбудеться перезавантаження?
Сподіваюся, з’являться нові обличчя. Які дійсно захочуть змінити наше місто на кращу його версію. І тепер є такі, особливо в середній ланці – люди-фахівці, які на своєму місці. Серед депутатів їх, на жаль, небагато. Наприклад, Олександр Волосянський – військовий, юрист. Єдиний депутат, який з перших днів війни на фронті. Таких небайдужих і, головне, принципових людей треба більше. Потрібні люди-господарники. Таких у місті є багато. До речі, і серед тих, які приїхали до нас з інших регіонів. Я спілкувався з багатьма із них. Вони багато втратили, але багато й зберегли. Щось здобули. Вони мають знання, бажання. Правда, бюрократична машина теж дуже сильна. Переконався у цьому на власному досвіді. З іншого боку, такі ситуації загартовують. Тому люди, які пройшли через різні випробування, мають особливу цінність. Зараз, як на мене, занадто багато політики і мало бажання розбиратися із повсякденними проблемами життя міста. Не партійною доцільністю має визначатися перебування людини на тій чи іншій посаді, а фаховими якостями.
Ви розчарувалися в політиці?
Та ні. Позбувся ілюзій, скоріше. Розчарувався не в політиці, а в деяких політиках – це точно.
На яких засадах маєте намір спілкуватися з іншими депутатами?
Залишаюся головою фракції «Слуга народу» в Ужгородській міській раді. У нашій команді гарні люди. Для мене відкриттям є Ірина Азізян, яка вболіває про справи. Намагається донести до депутатського корпусу, що місту потрібен притулок для собак. Валентин Штефаньо так само має чітку позицію і, будучи самодостатньою людиною, витрачає свій час, свої кошти для допомоги іншим. Поважаю їх. Сашу Волосянського, про якого вже казав. Конструктивно спілкуємося з представниками інших політичних сил.
Ви задоволені з того, що Вашим наступником на посаді секретаря став представник саме вашої політичної сили?
Це була одна із наших вимог. Ще раз кажу: не те головне, хто яку посаду обіймає, а який результат спільних зусиль маємо. Іноді мені здається, що деякі мої колеги живуть у паралельному світі, не помічаючи, що кожного дня убивають наших захисників на фронті, що гинуть мирні жителі у багатьох населених пунктах, все живе страждає від терактів на зразок Каховки… Тут, у далекому тилу, це не відчувається так сильно. І мені дуже неприємно, що у цей самий час люди готові гризтися за посади. Чомусь є така впевненість, що так можна. Я би не був такий упевнений. Тому й не бажаю в цьому брати участі.
Що скажете своїм опонентам при зустрічі за інших обставин?
Скажу: «Барі луйс!». У перекладі з моєї рідної мови це означає «Добре Світло!». Так у Вірменії вітаються.
Коментарі :
Додати коментар