«Ой на Івана, та й на Купала, Там дівчинонька квіти збирала, Квіти збирала, в пучечки клала, До річки несла, в воду пускала», — співають у народній календано-обрядовій пісні. Так відзначали останнє свято літнього сонячного циклу давні слов’яни. Крім того стрибали через вогонь, ворожили на суджених, шукали цвіт папороті, адже свято вірили, що ця ніч магічна, тож здатна втілити в життя найпотаємніші бажання.

Сьогодні Івана Купала святкують лише ті, хто щиро береже українські народні традиції та вірить у їхню особливу місію.

Небайдужі до купальського колориту й просто охочі розважитися ужгородці 7 липня зібралися в Боздоському парку на території зони відпочинку «Хуторок». З цієї нагоди тут спорудили сцену, розклали дрова для головної ватри та установили біля неї   обрядові деревця вербу й березу. На них учасники дійства зав’язували кольорові стрічки й загадували бажання. Аби гостям було чим поласувати, «польові» кухарі напекли картоплі й шашликів, аромат яких заманливо розносився галявиною.
На заході був присутній начальник управління у справах культури, спорту, сім'ї та молоді Ужгородської міської ради Євген Бобров, за сприяння якого організували дійство. «Тут, — зазначив він, — зібралися ті, хто дійсно цінує наші народні традиції». Посадовець привітав ужгородців зі святом і побажав приємного відпочинку.

Після 18:30 дівчата розбрелися парком у пошуках квітів для майбутніх віночків. За годину майже всі представниці прекрасної статі заквітчали волосся невід’ємними атрибутами купальського дійства і, водячи хороводи,   красувалися в них перед об’єктивами фотокамер. Музичну атмосферу свята створювали місцеві артисти: вокальний ансамбль «Арніка» та інструментальний «Рапсодія», бандуристка Тетяна Петрішко, вокалістки Катерина Дундук, Вікторія Мигалько, Марина Кушнір та інші.   Малеча у віночках, виявляючи природну дитячу безпосередність, залюбки виходила на сцену та весело кружляла навколо тих, хто виступав, а потім показувала таланти у квесті від ведучих, за що отримала символічні призи.

Організатор заходу, студентка ужгородського коледжу культури й мистецтв Наталія Сентимрей переконана, що під час свята Івана Купала ми заглиблюємося в корені нашого народу, починаємо усвідомлювати, звідки походимо." Це частина нашої культури, яка поступово переросла в християнство, тому ми не повинні її забувати. Гуляння на Купала проводимо вдруге, але цьогоріч учасників помітно побільшало. Гадаю, важливу зіграла роль й реклама в інтернеті.   Найфеєєричніший момент свята — це, звичайно, запалення ватри, адже саме через вогонь відбувається духовне очищення. Дерева верба і береза уособлюють богів Купала і Марену. Це чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Деревця прикрашають кольоровими стрічками, загадуючи бажання на любов, добробут, сім’ю, мир, і потім разом із ватрою запалюють. Якимсь магічним чином бажане у цей момент повинно у майбутньому обов’язково здійснитися.   Було чудово, якби це свято в майбутньому стало великим фестивалем». - розповіла Наталія.

Коли надворі звечоріло, присутні, спустившись униз до річки, застали справді видовищну купальську атмосферу. Тут відбувалося справжнє весілля за народними традиціями, яке стало такою собі кульмінацією народних гулянь. «Спочатку планували просто розписатися, але потім Наталка почала організовувати це дійство і вирішила показати весільний обряд. Запропонувала, щоб ми побралися на святі. Я пішов назустріч, до того ж хотів одружитися саме 07.07-ого. Подобається це число, воно для мене щасливе», - розповів наречений Павло Форкаш.  

Під час свята Івана Купала чоловіки гартували дух, ходячи по розпеченому вугіллю і під кінець запустили в річку запалене колесо, яке, за символікою, втілює Сонце, що від дня сонцестояння йде на спад.

Учасниці заходу активно ділилися враженнями:

Олена, ужгородка: Вперше на такому фестивалі. Дізналася через знайому. Добре, що влаштовують такі заходи. Вони гуртують нас і дозволяють оновлювати народні традиції, давати їм друге дихання».

Вікторія Мигалько, вокалістка: «У моїй родині взагалі не приділяли увагу цьому святу, тому знала про нього мало. Коли стала учасницею національної скаутської організації «Пласт», почала їздили на табори, які випадали якраз на Івана Купала. Тоді й мої батьки брали участь у ньому кілька разів. Зараз, на святі, я вже сама з дитиною. Думаю, що буду поширювати традиції в своїй у своїй сім’ї».

Вікторія Бірта, студентка: «Свято Івана Купала мені дуже сподобалося. Не роздумуючи вирішили піти з подругами на цей захід, бо традиції його святкувати у місті, на жаль, не збереглося та й удома про нього вже майже не згадують. По дорозі в парк нарвали польових квітів та сплели ніжні віночки для створення святкового образу. Якщо говорити про загальне враження, то все дуже і дуже сподобалося, найбільше зацікавило вуглеходіння, пускання віночків у річку, хороводи та загадування бажань. Мене дуже радує, що у нас проводять такі атмосферні вечори, сподіваюся, що наступного літа також буде святкуватися Івана Купала, що-що, а я неодмінно прийду ще раз».

Анастасія Динчик, студентка: «Вирішила піти на це свято, адже минулого року з подругами ми також святкували його разом. Поважаю народні традиції і планую виховувати своїх майбутніх дітей у такому ж дусі. Дуже задоволена, що пішла на це свято. Найбільше вразила пара, яка вирішила одружитися в цей чудовий день і дали обіцянки перед такою кількістю людей та Богом».

Резонансним продовженням дійства став фейєричний виступ театру вогню Fire Life. На завершення найстійкіші учасники спостерігали за розпалюванням головної ватри. Як і вимагає обряд, перед запаленням чотири чоловіки зі смолоскипами стали квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця , тобто чотири пори року. Потім зійшлися й запалили вогнище, що символізує "сонячне сплетіння". Навколо нього молодь завела великий хоровод і наспівувала українські пісні. А коли ватра трохи зменшилася, найсміливіші заходилися, як велить звичай, через неї стрибати. Атмосфера була теплою, і не лише від вогню...

У ніч на Купала повинні були зійтися три стихії: вогонь, вода й повітря. І вони   зійшлися, а заразом тут зустрілися й веселощі, танці, співи, народні звичаї, фольклор і колорит.

Олеся Матій, студентка відділення журналістики УжНУ