Сміття – одна з вічних проблем не тільки нашого краю, але й усього світу. Однак побутові відходи накопичуються не лише біля урн чи на сміттєзвалищах, а також, на жаль, на берегах водойм та в руслах річок.


Відходи беруть нас «за горло»

Протягом цілого квітня в Хусті й районі тривав місячник саночищення та благоустрою. Але чи багато позитивного вдалося зробити за цей час чиновникам, громадським активістам та пересічним краянам? На жаль, ні. Навпаки, з потеплінням відкрився «сезон шашликів», і на лоні природи з’явилася нова «партія» непотребу, починаючи від старих газет та журналів, порожніх консервних банок, обгорток й упаковок і закінчуючи битим посудом, зношеним одягом та поламаною побутовою чи офісною технікою…

Особливо хвилюють гирла річок. Як розповідають старожили, колись у таких крихітних водоймах, як Млиновиця та Хустець, які протікають через увесь Хуст, водилися величезні окуні, карасі, можна було наловити чимало смачної та, головне, здорової риби. А що маємо зараз? Замість підводних мешканців у брудній воді плавають хіба що пластикові пляшки…

Слід зазначити: забруднення води через людське втручання призводить до порушення циклів цілої екосистеми. Екологи вже давно б’ють на сполох і закликають людей не плювати у власний колодязь. Проте чи можна достукатися до сердець окремих краян?

«Так роблять усі»

Чомусь у всіх бідах мешканці Хустщини звикли звинувачувати представників влади. Якщо йдеться про сміття, то найбільше нарікань лунає на адресу мера й голови РДА, а також на котів і собак, які розтягують побутові відходи. Дивно, але власної причетності до проблеми забруднення природи ніхто (або майже ніхто) не відчуває… А головна біда в тому, що деякі наші земляки, залишаючи за собою купи непотребу на галявині чи біля води, живуть за гаслом: «А після нас хай і трава не росте»… Як не прикро, та в багатьох із нас немає поваги до оточуючих.

«Так роблять усі», «Тут і до мене було брудно», «Хтось це прибере» – несміливі спроби виправдатися тих, хто в глибині душі розуміє: залишати після себе сміття – це дикунство. Проте… наші чисті гірські ріки поступово перетворюються на стихійне сміттєзвалище. Кілька років тому одна зі столичних фірм зробила берегоукріплення на Тисі, Ріці, прочистила гирла водних артерій краю. Однак зараз найбільша річка Закарпаття схожа на контейнер для збору пет-пляшок і несе в Дунай тонни пластику. Від подібного лиха потерпають і менші річки, в руслах яких виникають цілі сміттєві затори.

– Треба мінятися, почати жити за принципом «Не смітити», бо ефективність прибирання все ж низька, – каже заступник Хустського міського голови з комунальних питань Микола Аннишинець. – Важливо усвідомити масштаби обсягів відходів, які накопичуються у воді та отруюють її. Бо якщо не за рівнем життя, то принаймні за кількістю сміття наша держава не відстає від середньоєвропейського показника. За прогнозами як закордонних, так і вітчизняних фахівців, екологічна ситуація в регіоні, без перебільшення, наближається до критичної.

Вільшанське водосховище «потопає» у смітті

Останнім часом найбільшу штучну водойму області, якій уже більше ніж півсторіччя, просто заполонив пластик. Річ у тім, що весь непотріб, котрий краяни викидають у Тереблю, збирається саме тут. Через це навіть Теребле-Ріцька ГЕС втрачає потужність.

– На жаль, у селі немає жодного офіційного сміттєзвалища, тож мешканці і Вільшан, і кількох прилеглих населених пунктів викидають увесь мотлох на узбережжя або просто в річку. В підсумку рівень води піднімається, і сміття опиняється у водосховищі, – зауважує директор ГЕС Олег Ігнатко. – Відтак побутовий непотріб захаращує і поверхню водосховища, і гідроагрегати електростанції. Для того, аби тимчасово очистити штучне озеро від пластику, доводиться залучати фірми-підрядники, бо власними силами зібрати все сміття не вдається. Тільки впродовж трьох останніх років із водойми «наловлено» та вивезено понад 10 тисяч мішків пет-пляшок. Тож для того, щоб вирішити питання сміття раз і назавжди, потрібно провести належним чином роз’яснювальну роботу з населенням і, найголовніше, вирішити проблему з утилізацією відходів у гірських районах Закарпаття.

Чи є вихід?

Слід зазначити, що на нарадах Хустської міської ради та райдержадміністрації неодноразово порушувалося питання створення підприємства, яке б займалось утилізацією відходів, однак усе впирається в кошти. Проте… чому б не знайти інвесторів, адже за кордоном уміють заробляти навіть на смітті!

Гадаю, найбільш ефективним засобом боротьби з екологічними правопорушниками було б накладення штрафів та залучення краян до громадських робіт, зокрема до прибирання. Але що робити зі сміттям, яке вже накопичилось у водоймах?

Спалення побутових відходів, зібраних під час «суботників», набуло досить широкого поширення протягом останніх років.   Перевагою процесу є можливість використати непотріб як енергетичну сировину, однак недоліком є забруднення атмосфери.

Отож поки із будівництвом сміттєпереробних заводів справи в нас не дуже обнадійливі й немає чітко налагодженої системи роздільного збору, потрібно насамперед навчитися правильно поводитися з домашніми відходами: не викидати їх у недозволених місцях, не залишати за собою «слідів» на природі, пам`ятати про те, що в захаращенні довкілля винні в першу чергу ми самі, тож і боротьба зі сміттям лежить на наших власних плечах.

Марина АЛДОН

«Карпатський об’єктив»

admin