Що готує доля кожному з нас — передбачити важко, а швидше за все, просто неможливо. Хтось тікає від випробувань, хтось шукає вихід, хтось бездіє з вірою, що, може,   минеться. Як виходити з важких ситуацій, кожен обирає самостійно. Для когось світ закінчується за межами власного будинку, міста, району, країни, а в декого він просто безкінечний.

Людей, які опинилися в Пункті тимчасового розміщення біженців у Закарпатській області, з упевненістю можна констатувати, доля не балувала. Вони вимушені були покинути свою країну чи то через переслідування, чи то через війни... Навіть якщо закрадеться думка про те, що деякі з цих людей у своїй батьківщині могли бути злодіями, факт їхньої втечі підтверджує небезпеку перебування їх у власній країні.

«Я ДУМАВ, ЩО БУДУ ЖИТИ НОРМАЛЬНО...», — КАЖЕ 17-РІЧНИЙ СОМАЛІЄЦЬ АЛІ

Однозначно, що Україна для більшості з цих людей це зовсім не самоціль, просто так стається. Найчастіше їх ловлять на прикордонних із ЄС територіях, без документів, знесилених і зневірених, голодних і без грошей, з маленькими дітьми, але з великим бажанням за будь-яку ціну потрапити в омріяний ЄС. А коли ці плани зазнають краху, то виникає інше бажання — за будь-яку ціну не повертатися до країни, з якої ще так недавно ніби вдалося втекти.

У Пункті тимчасового розміщення біженців у Закарпатській області сьогодні проживають 53 особи з семи країн світу, серед них 21 дитина. Дитиною в Україну потрапив, до прикладу, сомалієць Алі. Він залюбки спілкується з журналістами, розповідаючи про свою долю, помітно, що він сприймає це як пригоду, щоправда, переповідаючи одне й те саме, розповідь уже зовсім позбавлена емоцій та переживань. Алі сьогодні 17 років, він отримав статус біженця, два роки вже живе в пункті, потрапив до України, коли йому було 14. Він розповів, що його сім’я досі в Сомалі, дуже рідко він із ними контактує телефоном. Хлопець зізнався, що жити в Україні йому теж важко, йому не вдається реалізувати задумане. Сомалієць вправно, хоч і не ідеально, розмовляє російською й до журналістів із проханням дати інтерв’ю підбіг сам. «В Україні краще життя, ніж у Сомалі, але жити мені тут теж важко. Я думав, що буду жити нормально. Статус, який я отримав, нічим не допомагає мені. Я хотів вчитися, хотів у Європу, але все склалося по-іншому». Ясна річ, що європейські соціальні гарантії дещо різняться від українських. Попри те, що біженці в Україні можуть проживати в подібних пунктах і держава повністю їх утримує, забезпечуючи проживання та харчування, повноцінним життям таке існування назвати важко. Так, ніхто з них не помре від голоду у ПТРБ, але щоб покращити свій побут, кожному з мешканців притулку потрібна робота, яку сьогодні знайти дуже нелегко.

ЗАКАРПАТЦІ ГОТОВІ БЕЗ РАСИЗМУ СПРИЙМАТИ БІЖЕНЦІВ

Петро Росола, заступник директора ПТРБ у Закарпатській області, підтверджує слова мешканців закладу: «Вони постійно просять мене сприяти в їхньому працевлаштуванні». На жаль, це питання не вдається вирішити повною мірою. Однак Петро Росола каже, що інколи вдається дати роботу, хоч і не омріяну й далеко не всім. Так, сьогодні троє біженців, що проживають у пункті, працюють на місцевому заводі «Точприлад», дехто має хоч не постійні, але якісь підзаробітки. П’ятеро наймолодших мешканців ПТРБ навчаються в одній із місцевих середніх шкіл.

Начальник ГУ Державної міграційної служби в Закарпатській області   Ігор Михайлишин, коментуючи ситуацію з біженцями на обласному рівні, зазначив: «Цього року особлива увага при роботі з біженцями спрямована на їхню інтеграцію в українське середовище. Тому велику увагу, зокрема і в пункті, приділяють вивченню української мови, культури, історії». На думку посадовця, закарпатці, зважаючи на особливості поліетнічності краю, готові приймати людей із інших країн, біженців та шукачів притулку без проявів расизму та ксенофобії.

СОМАЛІЙЦІ, НАРОДЖЕНІ В УКРАЇНІ

Дещо іншої думки деякі з біженців, які проживають нині у ПТРБ. За словами Мухамеда з Сомалі, який із дружиною і двома дітьми вже досить довго проживає в пункті, роботу він знайти не може. На вулиці люди до нього ставляться по-різному. Мухамед хотів би отримати роботу водія-далекобійника, але досі такої не знайшов. Роботи, які він мав раніше, були короткотривалі й завершувалися по-різному. До речі, Мухамедові хоч трошки пощастило, що він потрапив таки до України попри бажання, як і в більшості, потрапити до якоїсь країни Євросоюзу. Адже саме в Україні сомалієць познайомився й одружився зі своєю співвітчизницею. Нині у сім’ї Мухамеда двоє діток, вони народилися в Україні, країни, з якої родом їхні батьки, не бачили, і навряд чи побачать. Родина сомалійця теж має статус біженця в Україні, але бажали би більше отримувати від країни, яка їх прихистила.

За крок до омріяного Євросоюзу два роки тому затримали прикордонники сім’ю з Афганістану. Голова сім’ї Карім разом із дружиною та двома маленькими дітьми втекли з Афганістану через війну, обравши нелегальний шлях потрапити в Європу. «Було багато проблем. Талібан. Війна. Я хочу в Європу сильно. Але вже на кордоні зі Словаччиною нас схопили, — розповів журналістам Карім. — Ми йшли пішки п’ять годин. Були дуже стомлені. Діти спали, я їх ніс на руках». Сьогодні Карім із сім’єю живе у ПТРБ. Він без роботи. «Я хочу працювати, але тут роботи нема», — підсумував чоловік.

Завтра на місці цих людей у ПТРБ будуть інші. Цю хвилю важко спинити. За інформацією ГУ Державної міграційної служби в Закарпатській області, протягом 2012 року в пункті тимчасово проживали 107 осіб із 9 країн. 5 осіб торік у Закарпатській області отримали статус біженця. Процедура довготривала, включає в себе чимало перевірок. Загалом за 20 років у Закарпатській області статус біженців отримали 44 особи і лише 11 із них підтримують зв’язок з управлінням, ще троє були переселені за програмою УВКБ ООН, решта, ймовірно, не покинули надії все ж перетнути омріяний кордон і потрапити в Європу.


***

ДО ТЕМИ
Торік зафіксовано максимальний показник вимушених переселенців

Кількість вимушених переселенців у світі за 2012 рік досягла майже 45,2 млн. осіб. Це максимальний показник за останні 18 років. Про це повідомляється в доповіді Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR).

За даними UNHCR, біженцями сьогодні є 15,4 млн. осіб, 937 тисяч осіб вимагають притулку та 28,8 млн. є внутрішньо переміщеними особами.

Основною причиною, яка змушує людей покидати свої домівки, залишається війна: як йдеться в доповіді, 55 % вимушених переселенців — це люди з країн, у яких точаться воєнні дії: Афганістану, Сомалі, Іраку, Сирії та Судану.

Перше місце за кількістю біженців посідає, як і останні 32 роки, Афганістан. Як зазначає UNHCR, приблизно кожен четвертий біженець у світі родом із Афганістану. При цьому 95 % афганських біженців отримують притулок у Пакистані та Ірані.

Саме країни, що розвиваються, як йдеться в доповіді, приймають більшу частину біженців: 81 %. Лідером із прийому біженців у 2012 році став Пакистан, який прийняв 1,6 мільйона осіб. На другому місці — Іран, який прийняв 868,2 тисячі біженців, а на третьому — Німеччина (589,7 тисячі біженців).

UNHCR зазначає, що в доповіді не враховувалися громадяни Сирії, змушені покинути країну в поточному році. Наразі кількість біженців із Сирії становить близько 1,6 мільйона. Експерти вважають, що до кінця 2013 року ця цифра може сягнути 3,5 мільйона.

Людмила Федоришина, фото автора