В Ужгороді відкрили Реабілітаційний центр для алко- наркозалежних та лудоманів

Наша розмова з Володимиром Поповичем, одним зі співзасновників ГО «Західна інституція терапії залежностей» -- Реабілітаційного (психо-соціального) центру відкритого типу, пацієнтами якого є алкозалежні, наркозалежні та лудомани (люди, які грають в азартні ігри на гроші). Центр працює в Ужгороді вже 4 роки. Його засновники: Сергій Митричко, Володимир Попович та Василь Смоланка.
Пане Володимире, Ваше бажання поділитися власним досвідом заслуговує поваги і щирого захоплення! На таке спроможна тільки відважна людина. Розкажіть, як Ви прийшли до рішення   допомагати людям позбуватися залежностей.
Особисто я протягом тривалого періоду вживав важкі наркотики. У 35 я з цим покінчив.   Назавжди! Зараз мені 40. Я добре знаю, що перепроживають залежні, коли вони лікуються, які в них емоції. Коли я вживав наркотики, то думав, що більше 30 років не проживу. Змирився з тим, що до 30 помру. Була отака романтика: вічно молодий і вічно п’яний. Сотні разів пробував вийти з цього всього різними способами: їздив молитися у монастирі, лікувався у приватних клініках, у наркодиспансерах, психіатричних клініках – нічого не допомагало. Пробував закриватися дома. Пробував сам приймати препарати детоксу. Але повертався до наркотиків знову і знову. Виходу не було. Приходило розуміння, що виходу з цього немає – я з цим помру. А тоді потрапив в один реабілітаційний центр у Львові, пройшов курс лікування і залишився займатися цією справою.    
Що стало найбільшим інсайтом?
Я почав розбиратися з проблемою і зрозумів, що вона не фізична – це проблема психологічна та емоційна. Чому люди вживають наркотики й алкоголь? Бо це свого роду ліки. Якщо я зранку не «прийму» героїн, я не зможу жити, - так я думав і відчував. Мені було дуже важко. Переповнювали негативні емоції. Страх. Сором. Низька самооцінка. Постійні докори сумління.   Бажання покінчити життя самогубством. Виходу нема. Загнаний звір. Куди б ти не пішов, там двері зачинені, бо ти наробив багато біди батькам, друзям. Робота втрачена. Проблема з правоохоронними органами. Розлучення з дружиною. Погані стосунки з дитиною. Глухий кут. Свідомо жити з цим дуже важко.
Наркотики полегшують ці стани на якийсь час. Пригнічуються негативні почуття. Ти можеш видихнути. Почуваєш себе нібито повноцінною людиною Але це швидко минає, і ти зустрічаєшся ще з більшою інтенсивністю негативних почуттів, які вимагають більшої дози наркотиків.
Чим більше ти знаєш про свою хворобу, тим легше з нею боротися. Перестати вживати – і все буде добре? Ні. Бо наразі в тобі нічого не міняється, тому результату не буде. Мислення наркозалежного, поведінка наркозалежного знову повертає тебе на вихідну точку. Тому все починається з того, що ти міняєш спосіб мислення. Тунельне мислення наркомана – це щось таке: де взяти гроші на наркотики, де взяти наркотики, як і з ким його вжити… Як тільки ти його вжив, знову з’являються думки спочатку: де взяти гроші на наступну дозу… І це ніколи не припиняється. Наркотик стає надцінністю. Все інше нівелюється. Ти розпадаєшся як особистість. Такі люди потрапляють у різні ситуації, які призводять до загибелі, або самі покінчують життя самогубством.
На що робите акцент у вашому реабілітаційному (психо-соціальному) центрі?
Ми даємо знання і своїм досвідом показуємо, що своє життя можна змінити кардинально. Відмова від нецензурної лексики, заняття спортом, молитва, читання книг, стеження за своїм зовнішнім виглядом, інтелектуальний розвиток, розширення власного світогляду – словом, постійне самовдосконалення. Оці маленькі досягнення, перемоги починають давати задоволення від самого процесу. Шлях важкий, не завжди прямий, але досягнута ціль дає задоволення більше, ніж, скажімо, наркотик.
До такого алгоритму людина має бути готовою. А якщо це не так у стані затуманеної свідомості?
Третя стадія залежності означає, що людина сама не може прийняти рішення. Працюють такі захисти, як, скажімо, заперечення проблеми. Мовляв, мені допомога не потрібна, я в будь-який час можу це покинути, тобі самій треба лікувати (до мами) тощо. Це проблема сімейна насправді. Рідним потрібно перестати вирішувати усі проблеми залежного. Інакше не прийде усвідомлення потреби щось міняти. Бо як буває? Батьки вирішують усе з благою нібито метою – допомогти. Набрав кредитів – мама закрила. Виганяють з інституту – мама купила диплом. Не склав іспит для отримання водійських прав – купила. Працівники поліції забрали за п’янку – викупила, бо як він без машини буде. Квартиру йому орендувала, одяг за нього пере, застеляє його ліжко, готує йому їжу. Навіщо йому щось міняти? Це неправильно. Як би це парадоксально не звучало, рідні такою поведінкою створюють умови для того, щоб нічого не мінялося.
Не може допомогти, наприклад, порада: прояви силу волі, характер… Це не має ніякого стосунку до наркотиків. Не більше, ніж старий стереотип. Наркотики та алкоголь – це хвороба, а не шкідлива звичка. Кожна хвороба має симптоми, прояви і методи лікування. Ви ж не поборете ангіну, наприклад, силою волі.
Отже, яка перша порада для тих, хто поруч із залежною людиною?
Пробувати спілкуватися і просити йти лікуватися. Якщо нема реагування, дати людині можливість самій вирішувати свої проблеми. Усі залежні живуть насправді у своєму космосі. Єдина виправдана допомога – оплатити лікування. Ці хвороби не лікуються таблетками. Спочатку, звичайно, треба зняти абстиненцію (фізичний дискомфорт), а потім це робота психологів, психотерапевтів і консультантів з хімічноЇ залежності. Індивідуальних, групових занять та груповоЇ психотерапіЇ. Чим Центр добрий? Там люди з подібними проблемами.
Не все відразу. У мене вже 5 років ремісії. А на самому початку бодай один день пережити тверезим – це вже великий крок. Тут працює гасло: Тільки сьогодні! А завтра буде знову «тільки сьогодні». Люди приходять до нас у величезному мінусі, тому, звичайно, не можуть відразу стати повноцінними членами суспільства. Становлення особистості – це тривалий процес. Реабілітація розписана на 6 місяців, а тоді ще 6 місяців ресоціалізації (соціальноЇ адаптаціЇ). Людині треба інтегруватися у суспільство з новими якостями. По-новому вчитися жити.
Як часто звертаються до вашого Центру?
Практично кожного дня. Частіше звертаються рідні. Спочатку приходять вони на консультацію, тоді вже безпосередньо із залежною людиною. Часто рідні ставлять їм доволі ультимативні умови: вижену з дому, розлучуся або, навпаки, куплю машину – тільки йди лікуйся! Спочатку люди із залежностями йдуть неусвідомлено, але, перебуваючи певний період часу в Центрі, починають потроху приходити до думки, що життя їхнє йшло не туди…
Чим наповнений день у Центрі?
Цілий день розписаний, людина постійно перебуває у групах психотерапії різного напрямку: позитивна, провокативна, арт-терапія, профілактика зриву, агресивна конфронтація, група взаємодопомоги, група анонімних наркоманів, анонімних алкоголіків, письмові роботи та ін. Це постійна робота над собою. Треба зануритися в себе і витягнути назовні весь негатив. А це завжди дуже непросто. Тому наша свідомість це витісняє у підсвідомість. Уявляєте, як жити з усвідомленням, що я брехун, злодій, наркоман і т.д.? Від цього можна зійти з розуму. Але це треба витягнути назовні – іншого шляху немає.
Є зовнішня і внутрішня некерованість. Якась думка, наприклад, в голові проскочила, і вона викликає в тебе негативну емоцію (злість, образу, пригнічення, страх). Що з цим робити? Найлегше вжити наркотик чи алкоголь, щоб усе це полегшити. Тому питання не в тому, щоб покинути їх уживати, а в тому, щоб знову до них не повернутися. Це все реально зробити. З кожним днем людина міняється: від повного заперечення всього, що пропонується, до прийняття. У Центрі є свої правила. Ми підписуємо договір про дотримання цих правил. Наприклад, без дозволу чи супроводу працівників Центру виходити за межі Центру не можна. За потребою виходять у супроводі волонтерів. Я поясню, чому так. Тому що на самоті людина   може собі дозволити будь-що. Тому у нас є правило двох або трьох, тобто ходять не поодинці. Самодисципліна і самоконтроль даються не так легко.
Через пів року вони вже стають самі волонтерами. Це вже другий вид програми. Один день людина перебуває у Центрі, два дні відпочиває. Але знову-таки не сама. Чому? Бо вони ще не вміють відпочивати без алкоголю чи наркотиків. Ресоціалізація допомагає перепроживати всі ті ситуації, які раніше були, до прикладу, з алкоголем без нього. У алкозалежних це дуже яскраво проявляється: вони приходять замкнуті, некомунікабельні, похмурі, роздратовані, все у них недобре. Вони заново вчаться робити прості механічні речі: чистити зуби, застелити ліжко, охайно одягнутися, приготувати собі їжу і т.д. Домовлятися між собою, комунікувати. Усе це часто втрачено.
Який середній вік ваших пацієнтів?
Алкозалежних – від 30 і старші, наркозалежні – від 15 до 30. Переважно всі наркозалежні страждають на лудоманію. Це називається полінаркоманією.
Наскільки доступними зараз є наркотики?
Дуже доступні. Є маса сайтів, де може замовити наркотик будь-хто. Колись трамадол можна було купити в аптеці доступно, але такі важкі наркотики, як героїн, ацетильований опій, кокаїн, амфетаїн, ЛСД, та сама маріхуана не були легко доступними. Треба було добре знати людину, яка їх продавала. Зараз же на будівлях, огорожах написані адреси телеграм-каналів, на яких можна замовити наркотики. Необхідно мати просто прив’язану картку до свого акаунту. 300-400 грн всього. Ти перекидаєш кошти, тобі висилають координати і фото, під яким деревом, наприклад, закопаний наркотик. Ти вбиваєш в ґуґлмепс координати – і легко знаходиш потрібне місце.
Що має робити суспільство, аби вберегти своїх дітей від цієї отрути?
Профілактичні заходи, зокрема у школах. Комплекс заходів із психосоціальної реабілітації, якщо це вже сталося. Програма «12 кроків».   Запроваджена у США після Другої світової війни двома алкозалежними. Двоє лікарів, які допомагали після власного одужання іншим людям. Наприклад, суть першого кроку: «Ми визнали, що були безсилими перед залежністю і що наше життя стало некерованим.» Другий крок: «Ми вирішили, що сила, більш могутня, ніж наша власна, може принести нам здорове мислення». 12-ий крок звучить: «Ми досягнули духовного пробудження, як результат цих кроків, намагались нести це послання до залежних і застосовувати ці принципи у всіх наших справах». Важко щось прогнозувати, але кажуть, що якщо людина не вживає наркотиків чи алкоголю 3 роки, вибудовується певне емоційне плато – і скоріш за все більше ніколи в житті вже не буде вживати. Тобто емоційні реакції такої людини стають подібними до реакцій людей, які не мають залежностей, вони вже мають ресурс справлятися з власними емоціями. Перепроживати певні ситуації, не вживаючи наркотики чи алкоголь.
Батьки мають бути більш обізнаними. Не закривати очі. А вміти розпізнати симптоми. Щоб вчасно виявити залежність і на початкових стадіях призупинити. Часто так буває, що батьки дізнаються про це останніми. А вони повинні знати, що психостимулятори (швидкі наркотики), які можуть вживати їхні діти, призводять до надмірного збудження (не може стримуватися, не можу стояти на місці, надмірна жестикуляція), тривалого безсоння, пришвидшене мовлення, потовиділення, розширені зіниці, поганий апетит. Наркотик забирає ресурси організму, тому починає проявлятися параноя.
Хто фінансує лікування залежних людей?
Переважно їхні родичі. Хоча бувають такі випадки, коли надаємо безкоштовну допомогу. Коли бачимо, що людина не має можливості, але дуже хоче позбутися залежності, – йдемо назустріч. Ціль – допомогти. Зрозуміло, що не можемо всіх узяти на бюджетні місця, бо маємо закривати потреби Центру.
Оскільки Центр належить до міської інфраструктури, чи взаємодієте з органами місцевого самоврядування?
Звичайно, маємо потребу у підтримці. Було би дуже добре проводити спільні заходи. Ми якраз це обговорили під час останньої зустрічі з представниками міської ради Арсеном Мелкумяном та Аллою Чернобук. Домовилися про організацію тематичних переглядів фільмів, проведення спортивних заходів – 2-3 рази на місяць. Чим це добре? Залежні люди, спілкуючись з успішними, статусними людьми, піднімають собі самооцінку. Для них це дуже гарна мотивація інтегруватися в суспільство вже під іншим ракурсом. Це гарний соціальний ліфт. Залежних людей важливо долучати до різних соціальних проектів, щоб вони не були самі: волонтерство, спільні інтереси з такими самими людьми. Побільше спілкування та відкритості – тоді буде результат.  

admin