Зараз один хлопчик із гірського села дуже хоче стати мером Ужгорода. Мова про Віктора Щадея. Для солідності він навіть одягнув окуляри.

Цей сільський хлопчина ніколи нікому не покаже свою трудову книжку, бо для запису в книжці потрібно хоч десь працювати.

Тут сталося так, що можна нічого не робити, але наробити біди.

Ми всі є свідками крадіжки від міста древнього ресторанно-готельного комплексу «Корона». Цей комплекс на площі Театральній був прикрасою старої частини міста. А зараз він стоїть примарою через протиріччя колишніх партнерів. Але мова не про те, а про те, як так сталося, що комплекс за крпійки було забрано в Ужгорода.

Так, шахрайський псевдоаукціон відбувся ще 2012 року при Вікторові Погорєлову. Тоді «Корону» було продано всього за 8,5 млн. грн. Та ще й сталося так, що не врахували у вартість цілий корпус.

У грудні 2012 року прес-служба прокуратури Закарпатської області повідомила, що керівництво Ужгородської міської ради при продажу «Корони» не оцінило одну з будівель площею понад 1000 м. кв. Зокрема, в оголошенні на проведення конкурсу із відбору суб’єктів оціночної діяльності, була вказана площа об’єкта («Корони») – 3882 кв. м, а згідно висновку про вартість оцінюваного майна, виконаного ПП «Консалтингова фірма «Кіпріда», об’єктом оцінки є будівлі «Корони» площею 2854,3 м. кв.(різниця в площі понад 1000 кв. м). Проте, директор Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, всупереч вимогам Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», затвердив висновок про вартість «Корони» без відповідної оцінки вартості однієї з будівель комплексу площею понад 1000 м. кв., при цьому продаж об’єкта відбувався в цілому.

Але і цих коштів місто не отримало.

Скориставшись революційним моментом у 2014 році дивним чином в.о. мера став той таки хлопчик без роботи Віктор Щадей. І саме при його владарюванні в місті «Корону» перепродали. Але вже за значно менші кошти.

Адже відповідно до Договору купівлі-продажу, факт передачі «Корони» в інші руки стався 15 квітня 2014 року, коли місто очолював Віктор Щадей.   Під договором про перепродаж стоїть підпис приватного нотаріуса М. А. Малинич — дружини кума депутата Івана Волошина А. Малинича — колишнього заступника прокурора Ужгорода, який неодноразово прикривав Волошина.

Ось текст із ЗМІ:

«Відповідно до тексту договору, формальний власник ТОВ «ГОТЕЛЬ ПРОЕКТ КОНСАЛТИНГ ЛТД» в особі Андрія Захарченка, від імені якого і провернули свого часу аферу з купівлею «Корони» і який за це списав борг у 500 тисяч фактичному реалізаторові цього проекту — депутатові Іванові Волошину, продав об’єкт іншій фірмі — ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» в особі Андрія Жомова.

При цьому ця фірма, як свідчить Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, була зареєстована всього за 6 днів до продажу — 9 квітня 2014 року. А того ж таки 15 квітня, тобто в день продажу, на посаді керівника зазначеного ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» А. Жомова оперативно замінив Руслан Футорняк.

І вже «новий» власник, яким, відповідно до того ж ЄДР, числиться абсолютно невідомий Едгар Володимирович Матінко з розміром внеску до статутного фонду в 100 тисяч гривень, не несе відповідальності ані за занижену ціну придбання об’єкта, ані за те, що у процесі його приватизації бюджет Ужгорода не отримав величезну суму за продаж об’єкта з заниженою на 1000 кв. метрів площею (відповідними довідками зареєстровано факт знесення учбових корпусів А2, А3, Б, В) , ані за руйнування пам’ятки архітектури, адже він купив уже тільки те, що від неї залишилося — голі стіни одного приміщення (літ. А1), підготовлені вже не до реставрації, а до банального євроремонту.

Таким чином, при «закупівельній» ціні об’єкта 8 мільйонів 65 тисяч гривень (хоча і ця ціна занижена в кілька разів), його було продано за… 1 мільйон 258 тисяч 200 гривень. Тобто в шість із половиною разів дешевше.

У одній лише афері з продажем комплексу «Корона» Ужгород і ужгородців обікрали тричі, суттєво занизивши вартість об’єкта, проданого на фіктивному конкурсі, по-друге, занизивши при викупі площу комплексу «Корона» на 1 тисячу квадратних метрів, що було зафіксовано прокуратурою і порушеною кримінальною справою і за що навіть було засуджено винних осіб із числа виконавців, але місту не повернуто втрачені кошти. І, по-третє, на брехні про обов’язкову умову інвестування 8 млн. грн. у реконструкцію площі Театральної».

Звичайно, що тодішній в.о. мера Ужгорода Віктор Щадей знав про цю аферу, але мовчав. І не за просто так промовчав.

За свій короткий термін каденції в.о. голови Ужгорода він влив ще в одну аферу. Механічний завод був винен місту за землю багато мільйонів гривень. Але місто їх не отримало, бо з легкої руки Щадея борг було списано. Звичайно ж, списано цей борг було також не за просто так.

Тепер Щадей йде на вибори мера від партії Слуга Народу. І стався парадокс. Він соромиться партії і робить свої білборди не зеленими, а рожевими. Але й партія соромиться Щадея і мало де афішує, що він є кандидатом від Слуг.

Ну і ще один парадокс. Щадей випускає газету УжСіті і у цій газеті він робить порівняльну таблицю вартості автівок кандидатів у мери. Мовляв, дивіться, у мене найдешевша. Але хіба не парадоксально, що сам Щадей потратив найбільше коштів на рекламу в соцмережах, а чого варті його багатотисячні наклади газет та листівок. А чого варті десятки білбордів? Логічно було б, якби людина без роботи дійсно була бідною, але кампанія Щадея одна з найдорожчих і більше вклав на рекламу хіба що чинний мер Андріїв.

Такі от суцільні парадокси від хлопчика з гір, який так хоче стати мером Ужгорода.