Голова Закарпатської облдержадміністрації поспілкувався із Тетяна Когутич, власною кореспонденткою нацагентства «Укрінформ» на Закарпатті, про головні досягнення краю у 2024 році, найближчі плани щодо розвитку економіки, підтримки ВПО, розбудови прикордонної інфраструктури. Не оминули увагою і гострі питання, які хвилюють громадськість.

Далі текст самого інтерв'ю.

Наприкінці третього року повномасштабної війни Росії проти України продовжується процес релокації бізнесу до тилового Закарпаття. Минулоріч в регіоні запустилися 2228 суб’єктів господарювання – від ФОПів, яких переважна більшість, до юридичних осіб. Цей процес продовжується, область і зараз отримує та розглядає нові заявки, від великих важливих для держави бізнесів, зокрема.

Релокація, переконує в інтерв’ю Укрінформу начальник Закарпатської ОВА Мирослав Білецький, триватиме й далі - навіть після закінчення війни. Адже світ змінився, і якщо колись на Закарпатті будували багато військових частин, бо ворог тієї держави, СРСР, був на заході, а весь бізнес переважно розміщували на сході, в глибокому тилу, то тепер все навпаки. Ворог показав зуби на півночі та на сході нашої країни, тож саме там варто розміщувати військові частини. А сюди, в глибокий тил, варто й далі переносити виробництво. Цей процес вже змінив та продовжує змінювати регіон. Як ніколи необхідно та важливо відкривати нові КПП на кордонах з Угорщиною, Румунією та Словаччиною, через які вироблений на Закарпатті продукт їде в ЄС.

ДІЄ 107 ШЕЛТЕРІВ, ІЩЕ ЧОТИРИ ЗАПРАЦЮЮТЬ ЦЬОГО РОКУ

- Оскільки ми з вами говоримо на початку нового 2025 року, варто підсумувати попередній. Які, на вашу думку, найбільші досягнення та провали для Закарпаття у 2024-му?

- Передусім серед досягнень – те, що Закарпаття стає економічно самостійним. У минулому році ми змінили вектор дотаційності з понад 64% залежності від держбюджету до 44%. Це гарна тенденція. І зрозуміло, що це завдяки, зокрема, релокованому бізнесу. У нас тільки за цей рік приріст в понад 2200 суб’єктів господарювання різної форми власності – від ФОПів до юридичних осіб. За рік маємо більше 6 тисяч створених робочих місць. Це дуже багато для Закарпаття. І цей процес триватиме і надалі. Всі повірили у безпечне Закарпаття – по нас не так сильно прилітає, хоча ми бачимо, що потуги у ворога є, і він цілиться у наші об’єкти.

- Очевидно, що це можна віднести до негативних тенденцій року, що минув: у 2024-му росіяни таки зруйнували думку про те, що Закарпаття не обстрілюють. Ми мали кілька ракетних обстрілів – хоча до цього, справді, ракетний удар по Закарпаттю був лише раз у травні 2022 року.

- Так, були три такі спроби, дуже агресивні. Лише завдяки хлопцям із ППО – і ми потім їх нагороджували за це – цілі ворога не були досягнуті.

Ще з плюсів, на яких хотів би наголосити, – це регіональна політика щодо внутрішніх переселенців. Усі люди, які евакуювалися до нас, мають де жити та чим харчуватися. На Закарпатті одна із найбільших по країні кількість шелтерів: більше має тільки Дніпропетровська область. На сьогодні це 107 шелтерів, і в цьому році ми відкриємо ще чотири. Також є багато програм на підтримку вимушених переселенців, вони працюють.

- Які саме?

- Від програми підтримки бізнесу, зокрема кредитів на відновлювальні джерела електроенергії, до нашої «закарпатської «Дії»» – порталу «Допомога Закарпаття», де ми зібрали для внутрішніх переселенців усіх надавачів послуг: вакансій, житла, контактів партнерів, що роздають гуманітарну допомогу, тощо.

ХОЧЕМО, ЩОБ ПП «ВЕЛИКА ПАЛАДЬ-НОДЬГОДОШ» ПРАЦЮВАВ ЦІЛОДОБОВО

- Напевно, що також до плюсів можемо віднести відкриття нових пунктів пропуску на кордоні – це те, про що давно і довго говорилося, але тільки минулого року нарешті зрушилося з місця. Говоримо про ПП «Лужанка - Берегшурань», яку розширили для проїзду вантажівок, та «Велика Паладь-Нодьгодош», який запустили, а запрацює він уже в цьому році. Коли у нас востаннє відкривали КПП?

- Давно, дуже давно (востаннє на закарпатській ділянці кордону відкривали КПП в Селменцях у 2005 році, нині там діє піший перехід в Словаччину, яким після перших тижнів скористалися тисячі біженців, що тікали від війни в Європу. – авт.). Перший пункт пропуску, «Велика Паладь-Нодьгодош», офіційно вже відкритий, там облаштовується інфраструктура. Також в минулому році розширили можливості КПП «Лужанка» на виїзд порожніх фур. Коли часом читаєш коментарі, що це дуже просто робити, мені дивно, бо це потребувало узгодження двох держав на рівні кабінетів міністрів та погодження в парламентах. Щоб такий документ узгодити й затвердити, потрібно дуже багато часу, бо іноді одна кома забирає три-чотири місяці.

Тільки на «Велику Паладь-Нодьгодош» пішло 14 років. Наразі це пункт перетину для легкових авто до 3,5 тонн. І це поки буде лише денний час роботи – із 8 ранку до 10 вечора. Пробуємо переконати партнерів, щоб зробити його цілодобовим.

- Коли очікувати запуску?

- У березні. Що це дасть? Це розвантажить інші пункти пропуску – скажімо, на «Лужанці» ми пустили вантажівки, очевидно, що час очікування та черги зросли. Такі малі КПП дають змогу легковим автомобілям не стояти по 6-7 годин в чергах на кордоні. Ми роззосереджуємо людей. Місцеві водії дуже добре це розуміють і для перетину обирають саме такі малі пункти перетину. Так не роблять водії із інших областей, бо вони їдуть по навігатору – на ПП «Ужгород», «Тиса» чи «Лужанка».

ВІД НАС ДО РУМУНІЇ ДОСІ ЇДУТЬ ПО ДЕРЕВ’ЯНОМУ МОСТУ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ

- Що із відкриттям КПП «Біла Церква-Сігету Мармацієй» - це станеться цього року?

- Румунські партнери говорять, що завершать будівництво мосту через Тису до червня. Тож за планом, швидше за все, можемо говорити про відкриття пункту перетину у серпні. Для нас тут питання в тому, що маємо рухатися дуже швидко.

- Маєте на увазі будівництво дороги? Там всього кілометр чи біля того – хіба це довго побудувати?

- Зараз вона на стадії розробки проєкту, цим займаємось не ми, а Служба та розвитку інфраструктури у Закарпатській області. Потрібно, щоб із нашого боку це не затягувалося, щоб не вийшло так, що румуни на своєму боці працюють, а ми ні. Ви ж розумієте, ніхто не хоче, щоб побудований міст вів у поле. Зараз виглядає так, що до червня ми не встигнемо побудувати стаціонарний пункт пропуску. Але його можна зробити, як на КПП «Велика Паладь-Нодьгодош», - із тимчасовою інфраструктурою.

- Тобто поставити МАФи?

- Так, щоб пункт пропуску з українського та румунського боку запрацював одночасно, а далі вже розбудовувати інфраструктуру.

- Що дасть запуск КПП «Біла Церква» для цієї ділянки кордону з Румунією?

- «Біла Церква» планується як повноцінний вантажний пункт пропуску. Наразі у нас є лише вантажний КПП «Дяково» та КПП «Солотвино», де перехід кордону на авто здійснюється через старий дерев’яний міст. Зараз він на ремонті, тому діє тільки як пішохідний. Всі, хто на автівках, мусять робити величенький гак на «Дяково», аби перетнути кордон.

Зараз із румунського боку новий голова повітової ради, він добре розуміє ситуацію і важливість розвитку прикордонних територій. Ми з ним продовжимо переговори про відкриття КПП «Яблунівка» - ще одного на цій ділянці кордону. Про неї говоримо, як про «Велику Паладь-Нодьгодош», уже понад 10 років, але справа не рухається. Нам треба його відкривати – це наступна точка на румунському кордоні, яка потрібна і нам, і сусідам.

ЯК ПЕРЕТВОРИТИ ПІШИЙ ПЕРЕХІД НА АВТОМОБІЛЬНИЙ

- Щодо словацького кордону: нещодавно ви повідомляли про перемовини із словацькими партнерами про розширення існуючого КПП у Малих Селменцях на проїзд авто. Що із цією ситуацією?

- Там дуже цікавий перехід. Ми мали зустріч із консулами, говорили про те, що цей піший пункт пропуску легко можна зробити проїзним для автомобілів. Прилегла інфраструктура це цілком дозволяє.

- Ну це більш ніж логічно, бо поруч – траса Київ-Чоп.

- Так, і все, що потрібно для цього зробити, – забрати МАФи: там зі словацького боку стоять вагончики, де проводять митні і прикордонні процедури.Тоді ми отримуємо нормальну дорогу для проїзду легкових авто. Це би значно розвантажило КПП «Ужгород». Найвагоміший аргумент - там узагалі непотрібно ніяких фінансових затрат.

- Наскільки ми можемо на це розраховувати?

- Це наразі ідея, яку ми внесли і яка дуже добре сприйнялася обома сторонами.

- Ага, тобто потрібно іще умовних 14 років для її втілення – якщо відштовхуватися від кейсу КПП «Велика Паладь-Нодьгодош»?

- Чотирнадцять не чотирнадцять, але так, потрібен час на її утілення. Маємо віддати належне країнам-сусідам, що нас чують. З угорцями це було надзвичайно оперативно. Я сподіваюся, що так буде і в цій ситуації.

- Ну, будьмо чесними – угорцям це дуже вигідно, адже зі збільшенням пропускної спроможності на кордонах із Україною в межах Закарпаття вони набагато більше заробляють на транзиті.

- Звичайно, наголошуємо словацьким партнерам, що вони теж мають звернути на це увагу, бо наразі більше заробляє на цьому Польща.

- Ну і щодо Польщі: у нас із поляками є кордон, але нема жодного пункту пропуску. Зате є у вигляді ідеї КПП «Лубня-Волосате», про який раз на рік згадують як про можливий до відкриття.

- Це справді складний пункт пропуску, бо це території національних парків і з нашого боку, і з польського. Тому там абсолютно не йдеться про автомобільний пункт пропуску, щоб не порушувати тишу, лише про пішохідний і, можливо, велосипедний. Також обговорювалася ідея щодо електричних автомобілів. Це перспективно, ми ж ідемо до розвитку зелених технологій. Там справді дуже красиві місця – і раптом ти не маєш бажання йти пішки чи на велосипеді, їдь електричним авто.

- Тобто КПП «Лубня» якщо й запрацює, то виключно як «туристичний»?

-Так, тому що там є обмеження, пов’язані з нацпарком.

БІЛЬШІСТЬ РЕЛОКОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ НАЦІЛЕНІ НА ЕКСПОРТ, ЇМ ПОТРІБНІ НОВІ КПП

- Щоб завершити тему з кордоном – скажіть, де ще на наших кордонах точки, в яких зараз критично важливе відкриття нових КПП?

- Дзвінкове. Там зараз пункт пропуску, який працює лише вдень, а його треба вже робити цілодобовим. Мало того, його треба вже зараз робити великим вантажним пунктом пропуску «Чоп-2». На КПП «Чоп», єдиному повноцінному вантажному пункті на кордоні з Угорщиною (КПП «Лужанка» з грудня 24-го року випускає тільки порожні фури. – авт.) – нас із угорцями з’єднує міст, якому 60 років. Його постійно ремонтують, реконструюють, доварюють, також є ідея побудувати поруч ще один. Але коли він стає на ремонт – це колапс, одразу черги на кордоні. Тому нам треба робити «Дзвінкове» вантажним пунктом пропуску, який би цілодобово працював на повну потужність.

Раніше була ідея будівництва пункту пропуску «Дийда» - він мав приймати автомагістраль М3 з Угорщини. Автобан М3 зупинився неподалік кордону Угорщини з Україною, вони не знають, куди далі його тягнути. За проєктом, точка в’їзду на цей автобан була в Дийді під Береговим. Там хотіли побудувати 10 км дороги, яка би об’єднувалася із дорогою Мукачево-Берегово в об’їзд міста. Але ця вся історія зупинилася. Ще до війни розробляли проєкт, його вартість тоді становила 4 млрд грн. Крім грошей, там ще проблема в землі – бо багато приватних ділянок, які треба скупити державі і потім передати Службі відновлення. Це надзвичайно складний процес. Тому з «Дийдою» – це довга історія. А «Дзвінкове» ми можемо зробити вже зараз. Там треба вже робити і вже проєктувати, а також вносити зміни до Міжурядової угоди і починати працювати. Ми озвучували цю ідею зараз на зустрічі з Левенте Модьором (заступник міністра зовнішньої економіки та закордонних справ в уряді Угорщини – авт.). Чому це треба зараз? Тому що поряд відкривається великий індустріальний парк, є інші великі підприємства, які націлені на експорт до ЄС, мова про тисячі вантажівок на кордоні.

- Ну й узагалі варто казати про те, що більшість підприємств, які релокуються на Закарпаття, націлені на Європу, ці КПП потрібні, аби працювала економіка. Але якщо мати собі на увазі, що для відкриття одного КПП потрібно умовних 14 років, то, м’яко кажучи, це поганий стимул для бізнесу обирати Закарпаття для релокації. - Безумовно. І з того боку, мається на увазі за кордоном, така сама ситуація – є потужні підприємства, які підв’язані під цей бізнес, тому вони теж зацікавлені. Зараз Левенте Модьор озвучив, що ми подаватимемо спільний грант на розбудову потужної інфраструктури Закарпаття-Угорщина – це наша ідея, яку ми пропонували раніше. Що мається на увазі? Побудова запасного мосту на КПП «Чоп», будівництво нового КПП «Дзвінкове». До «Дзвінкове» з їхнього і нашого боку треба розширити дорогу. Ну, і «Дийда», об’єднання із автобаном М3 та об’їзна Берегова, яка б також приймала вантажівки і з румунського кордону. Цей грант - величезний проєкт, який би нам дав закрити всі питання по угорському кордону.

- У мене одразу таке дещо саркастичне питання – чи не отримаємо ми із цим грантом ще один «сміттєпереробний завод в Яношах» – приклад угорського гранту із утіленням на Закарпатті, який благополучно реалізовують уже надцятий рік, а натомість завод не можуть запустити десятиліттями (у селищі Берегівського району на кошти угорців понад 10 років будують сміттєзавод, який ніяк не можуть запустити – ред.)?

- Розумію ваш сарказм. Кейс із заводом в Яношах реалізовує територіальна громада. Там дійсно дуже багато питань, хоча ми як ОВА, ОДА до війни, завжди давали цьому проєкту зелене світло на всіх рівнях. І хай це гучно прозвучить, але якщо грант на розбудову інфраструктури на угорському кордоні вдасться отримати – ми гарантуємо, що не дамо йому перетворитися на історію із сміттєзаводом у Яношах.

СОЛЬОВА ПАСТКА ДЛЯ ДЕРЖАВИ ВІД ВЛАСНИКІВ ТЕРЕБЛЯНСЬКОГО РОДОВИЩА

- Давайте поговоримо про інший кейс, який минулого року не додав позитиву іміджеві Закарпаття – маю на увазі скандальну історію із підприємством Катіон Інвест, яке отримало дозвіл на розробку Тереблянського родовища солі. Зелене світло звідусіль, просування як єдиного виробника української солі замість втраченого солерудника в Бахмуті, далі затримки із озвученими термінами, нарешті перша сіль. Гарний піархід з безкоштовним наданням технічної солі в Одесу під час стихійного лиха, сіль у подарунок Президенту Зеленському під час поїздки на Закарпаття у травні 23-го, довгоочікувана інформація про початок виробництва – а далі скандал між власниками, суди і припинення будь-якого руху на родовищі. Під кінець року навіть з’явилася інформація, що Закарпаття замість гарної історії з поверненням собі репутації українського солерудника, яким воно було, доки донецьке лоббі не «втопило» Солотвинські шахти у 2000-х, знову отримує ганьбу у вигляді судилища між власниками Катіон Інвест. Що у нас із сіллю і як Закарпаття виходитиме із цієї сольової пастки?

- Це дійсно болюча історія, утім, цікава з точки зору людської сутності. У нас дуже люблять ділити шкуру невбитого ведмедя. Хоча у випадку із Тереблянським родовищем говоримо таки про «вбитого ведмедя», бо до солі вони дійшли і поклади виявилися дуже великі. Ця сіль справді би закрила потреби держави, її там багато і вона хороша. Маю сказати, що шахта стоїть, вона суха. Тож немає загрози щодо повторення ситуації, як у Солотвині. Тобто із сіллю в Тереблі дійсно немає жодних проблем.

- Є проблеми із власниками підприємства, яке мало би її добувати.

- Так, є проблеми із власниками, які пересварилися, поблокували роботу один одного і зараз застрягли в судах. Це надзвичайно прикра історія. Ми не можемо на це впливати, бо це їхні корпоративні права. Звісно, ми намагаємося їх якось примирити, щоб розблокувати роботу. Але там складна історія. Наше завдання зараз – стежити за тим, щоб нічого не сталося із шахтою. Наразі вона законсервована.

Разом із тим, ця історія поставила в залежність всю державу – тому що своєї солі у нас так і нема, ми далі возимо її з Єгипту чи інших країн за 2 тисячі кілометрів. Ми не маємо нових робочих місць та податків, не маємо розвитку. А могли б.

- Тобто, простіше кажучи, держава виявилася в заручниках у «розбірках» не надто благородних, скажімо чесно, бізнесменів?

- Мусимо розуміти, що історія зайшла в іншу площину – судову. Але питання порушувати треба, тому що суспільний інтерес не повинен страждати через непорозуміння кількох людей.

ЩОДО ВИДОБУТКУ МІНЕРАЛЬНОЇ ВОДИ В ПОЛЯНІ ТРИВАЄ СЛІДСТВО

- Ще одна історія з приватними власниками, де в кінцевому результаті страждає імідж Закарпаття та малий бізнес, – це кейс Поляни, селища та туристичного центру, зав’язаного на мінеральній воді. І от восени 2024 року цю мінеральну воду просто перестали подавати туристам, які приїхали в санаторії саме за нею, бо ДБР відкрило справу за фактами незаконного видобування корисних копалин загальнодержавного значення - тобто мінеральної води із кількох свердловин.

Що наразі із цією історією, яка ставить під загрозу існування цілого кластеру та одного із найбільших туристичних центрів Закарпаття? Чи стежить або ж впливає ОВА на її розвиток?

- Це важко коментувати, бо тут кожна зі сторін говорить своє. Наразі триває слідство про незаконний видобуток. Варто дочекатися результатів. Очевидно, є проблема з обліком мінеральної води. Йдеться про те, що обліку не велося. Власники санаторіїв заперечують це. Але так, це втрата іміджу цього курорту.

БІЗНЕС ПОТРІБНО ПЕРЕНОСИТИ НА ЗАХІД

- На Закарпаття зайшло і продовжує заходити багато бізнесів – чи можемо говорити про те, що подібних корпоративних розбірок, які шкодять розвитку регіону, буде більшати?

- Дивіться, із 288 підприємств Катіон Інвест – єдине, де виникло таке непорозуміння. Це не тенденція, хочу зазначити. І розуміючи життя – ну, таке буває. Це просто ніша, яка зараз потрібна всій країні – тому, власне, такий фокус на їхньому випадку. Чи мають моральне право робити так люди, які беруться за такі корисні копалини, – питання. Але вони законно отримали ліцензію, законно розробляли родовище.

- Окей, чи продовжується релокація до нас зараз?

- Так, продовжується, і це як ФОПи, так і великі підприємства. Релокація буде до того, поки триватимуть бойові дії. Більше того, вважаю, що релокація продовжиться навіть після закінчення війни. Тому що світ змінився. Колись у нас на Закарпатті було розміщення військових частин, а весь бізнес був у тилу – це в тій державі (мова про СРСР, за часів Союзу на Закарпатті справді розмістили велику кількість військових частин та об’єктів. – авт.), в якої ворог був на заході. Зараз часи змінилися, ворог – на сході, на півночі, тому бізнес потрібно переносити на захід, в тил, де безпечніше.

РОБОЧУ СИЛУ ВАРТО ВИРОЩУВАТИ ЗІ ШКОЛИ ТА ТЕХНІКУМУ

- До питання релокації: бізнесу, який переносить виробництво, потрібна робоча сила. На Закарпатті, де міграційні процеси були завжди, а з війною посилилися, з цим проблеми. На форумі Re:Open ви заявляли про 300 тисяч мешканців регіону працездатного віку, які виїхали за межі регіону. Натомість ми отримали 350 тис внутрішніх переселенців, але з них левова частка – це жінки з дітьми та літні люди, тобто не робоча сила. Як Закарпаття вирішує цю проблему? Хто працюватиме на заводах, які розгортають тут виробництво? Чи вони будуть возити автобусами людей із Тернополя, як це до ковіду практикували великі заводи на Закарпатті?

- Релоковані підприємства дали нам приріст у 6 тисяч робочих місць. Вони пропонують конкурентну зарплату, за яку люди будуть іти працювати. Впевнений, після закінчення війни багато закарпатців повернуться додому, бо зараз тут можна заробити ті ж 1, 5 тисячі євро, за які вони працюють в Чехії. У нас є підприємства, котрі платять в середньому 50 тис грн на місяць.

- Доки війна не закінчилася – а це може тривати рік, а може п’ять – де брати людей на ці 6 тисяч робочих місць?

- Це хлопці й дівчата, яким зараз по 14-15 років. Ми маємо їх утримати тут, зацікавити і переконати не виїжджати. Жити та працювати вдома. У нас була зустріч з представниками бізнесу та надавачами освітніх послуг (коледжі, технікуми), ми пропонуємо бізнесу вже зараз запроваджувати стипендії для кращих учнів, брати на практику дітей із технікумів з перспективою працевлаштування. Тобто вести їх від часу навчання до роботи на підприємстві. У нас зараз є шанс змінити вектор розвитку Закарпаття назавжди, щоб люди перестали жити філософією заробітчанства, щоб з’явився стимул жити й розвиватися тут, удома.

ЗАКАРПАТТЯ ЛИШАЄТЬСЯ НАЙБЕЗПЕЧНІШИМ РЕГІОНОМ

- Ми точково це вже зачіпали вище, але хочу спитати ще раз окремо ( у світлі релокації це теж доречно): минулий рік перекреслив домисли про начебто домовленість Путіна з Орбаном щодо Закарпаття, за якими росіяни нас не обстрілюють ракетами. Цікава ваша думка: чи змінює це імідж Закарпаття як найбільш безпечного регіону країни, зокрема й для бізнесу, який перевіз сюди все - і знову опинився під прицілом російських ракет?

- Тут зазначу основне: Закарпаття було і залишається найбільш безпечним регіоном у державі. Прилітає по всій Україні, і часом по нас також. Не можу сказати, що буде завтра, але зараз це так. Треба все ж зважати на географічне розташування регіону і на те, що в кожній області на дорозі російської ракети до Закарпаття стоїть українська ППО.

Друге, що хочу тут підкреслити: у нас нема нерозкритих злочинів – це теж показник. Так, ми спрямовуємо гроші на камери, непопулярні блокпости на перевалах, але це все працює. Тут безпечно, і немає комендантської години.

- Чи навчилося Закарпаття заробляти на цій безпечності? Маю на увазі, що і в 2023-му, і в 2024-му ми мали туристичний бум. Люди їдуть сюди, аби відпочити – чи відображається це на економіці?

- У нас за 2024 рік 22 мільйони гривень склав туристичний збір. Це на 4, 2% більше, ніж в минулому році.

- Отже, не дуже Закарпаття навчилося на цьому заробляти – якщо бути чесними.

- Згоден. Але тут питання до того, що туристичний збір платять не всі. І важливо, наскільки громади включені в цей процес.

- Недавно були гарні новини по центру реабілітації 4.5.0. – там дає фінансування Світовий банк. Коли можемо у зв’язку з цим говорити про відкриття центру?

- Зараз ми розуміємо, що проєкт матиме фінансування – це дає можливість руху далі та гарантії, що він буде реалізований. Плани такі, що центр запрацює в кінці 2026 року.

Але в цьому році ми беремо курс на реабілітацію і посилюємо те, що вже є в області. В усіх закладах – кластерних, надкластерних і в загальних відділеннях. Це має бути зроблено на рівні і працювати ефективно.

Плюс наша нейрохірургія – ми розбудовуємо обласний центр нейрохірургії та неврології, там є Володимир та Андрій Смоланки, їхні учні, що вміють робити дива. Зараз вони потребують розширення реанімаційного відділення, деякого нового обладнання. Працюємо над тим, щоб це забезпечити. І тоді Центр нейрохірургії та неврології на Закарпатті стане найкращим у західному регіоні і одним із кращих у країні.

ukrinform