Невдоволені школою діти і батьки, фрази «Я не хочу іти в школу... Мені там нецікаво!» можна почути ледь не в кожній родині, де є школяр. Школа, в якій до кожної дитини ставляться з повагою та уважністю, де прагнуть навчити її вчитися та розуміти навколишній світ і власні таланти, донедавна, видавалася цілковитою фантастикою.

«Гірчичне зерно»

Втім, 19 березня ліцензію на провадження освітньої діяльності за рівнем повної загальної середньої освіти отримав приватний ліцей «Гірчичне зерно». Так, назва закладу викликає правильні асоціації: його засновником та директором є знаний в Ужгороді підприємець, власник провулка «Гірчичне зерно» Василь Дідичин (на фото справа). Ліцей став першим у своєму роді освітнім приватним закладом у області, який задекларував свою високу позицію. Судіть самі: команда взяла зобов’язання створити умови, в яких учні матимуть бажання та можливість навчатися; в яких учителі, навчаючи основних шкільних дисциплін, формуватимуть у дітях ряд додаткових навичок: вміння вести бесіду, дискутувати, володіння ораторським мистецтвом, навичками кулінарії та водіння автотранспорту тощо.

Василь Дідичин розповідає, що все це цілком реально, якщо команда ліцею, батьки та самі діти погодяться з філософією та ідеологією ліцею та дотримуватимуться її в житті — себто повагою до індивідуальності дитини та бажання навчити її самостійно мислити, розуміти навколишній світ та власні таланти.

— Василю, як і коли все починалося?

— Спочатку був провулок «Гірчичне зерно», власні набиті ґулі, потім був Клуб фінансової грамотності, де ми навчали дорослих людей фінансовій грамотності. Я зрозумів тоді, що краще починати не з дорослих, а навчати цьому ще в дитячому віці. Це рентабельніше стосовно затратності, не треба багато зусиль, щоб доводити, де біле, а де — чорне. Дорослі люди мають уже усталені стереотипи і їх похитнути дуже важко. А дітям якщо дати напрямок у шкільні роки, то якість життя в них буде зовсім інша завдяки навченим компетенціям.

— Знаю, що створення ліцею певною мірою зумовила і ваша донька?

— Так, було таке... Ми вже втомилися чути її сумне «Я не хочу йти в школу», і в мене виникла думка створити такий навчальний заклад, де дітям хотілося би навчатися і який би давав якісну освіту саме в Україні, а не закордоном. Щоб молоді люди могли отримати освіту, яка би сформувала їх, як особистостей, готових до самостійного життя та викликів сучасності. Так виникла ідея ліцею.

Вчителі, предмети та фінська система освіти

Але без команди все це здійснити неможливо. Ференц Мільо (на фото зліва), заступник директора та вчитель філософських дисциплін, каже, що навчальний процес у ліцеї базуватиметься на фінській системі освіти. В цій країні реформа освіти передбачала, серед ряду інших новацій, стратегічний підхід у побудові викладацького потенціалу. Тому, за словами Ференца Міля, головним критерієм у відборі вчителів було те, щоб людина мала якомога менший досвід із «совковою» системою освіти. Тому що людина, яка роками працювала ще в тій системі, не захоче змінюватися.

— Так само запозичили важливі моменти роботи з британської системи освіти (наприклад, те, що учень після закінчення школи має вміти заробити, одягнутися, скласти бюджет, приготувати їсти...) та американської (наприклад, навчитися будувати відносини, заробляти гроші), використовуватимемо методику їх викладання.

Стосовно вчителів, то ми орієнтувалися у відборі на розумних вчителів, які не були дотичними до старої школи. Є в нас кілька старших учителів, але вони були в своєму середовищі радше білими воронами. Вікового бар’єра в нас не було.

Мушу сказати, що кожен наш учитель — дуже цінний і ми пишаємося кожним, що він у нашій команді. Це люди, які знають, чого вони хочуть, вони справжні Педагоги. Вони вже якось працюють із дітьми поза традиційною освітою: мають якісь свої гуртки, заняття з дітьми. В них є покликання до цього. Це важливо. Це те, що дуже важко знайти в традиційній, державній школі — там учитель перебуває через ряд причин, із яких ВІН щось отримає, а не передасть щось ІНШИМ: постійна робота, соціальна захищеність і т. ін.

Тому для нас кожен учитель, який усвідомлює своє покликання роботи з дітьми, — безмежно цінний! Ми всі — команда: вчитель, учень, адміністратор, прибиральник — важливий кожен. Кожен має погодитися і прийняти нашу філософію — філософію ліцею — і тоді буде результат. Тому що дуже часто думають: треба набрати класних педагогів. Набрали, минув урок, на перерві прибиральник помив підлогу, дитина пробіглася, прибиральник на неї почав кричати: «Ей ти! Що ти робиш?!» Все! Ми провалилися...

Повага до вчителя, спілкування на рівних може інколи мати зворотний ефект. Але, вважає Ференц, коли панує правильна атмосфера, коли діє філософія ліцею, то повага і спілкування будуть неминучими наслідками.

— Основне, що ми передаємо дітям, — каже вчитель, — це наші цінності. Ми хочемо максимально взаємодіяти з батьками, щоб вони розуміли, хто ми є і що ми робимо. При прийомі дитини на навчання ми обговорюємо з батьками філософію ліцею і важливим буде прийняття батьками цієї філософії. Тому що те, що ти можеш оплатити навчання дитини — це одне, але якщо ти при цьому ігноруєш принципи і цінності закладу, то ми не станемо співпрацювати з такою родиною.

З цінностями ліцею мають погодитися батьки, учні й персонал ліцею. Тоді буде результат. Це непросто, але варте того, щоб його прагнути і дотримуватися.

Етика, кулінарія та водійські курси

— Як із предметами? У вас будуть усі загальношкільні дисципліни?

— Так, звичайно. Але крім того, — розповідає Ференц Мільо, — викладатимемо предмети, які допомагатимуть набути широкий спектр навичок — від управління фінансами до вміння готувати їжу, одягатися («Кулінарія», «Стиль»), від правил етикету до вміння керувати автотранспортом («Етика», «Критичне мислення», «Ораторське мистецтво») тощо. Така буде профорієнтація. Буде виробнича практика: діти стажуватимуться на різних спеціальностях. Тобто, наші випускники мають вміти повністю подбати про себе.

Цього року ми починаємо набір із 5-го класу, а наступного року, можливо, вже набиратимемо і в перші класи.

У класі — щонайбільше 10 дітей. Бажаючі вступити вчитися в ліцей мають пройти конкурс: старші діти мають написати невеличке есе, молодші — пройти певну гру. За словами Василя Дідичина, наразі найбільше зацікавлених серед учнів 5-х класів.

— Ми орієнтувалися на старшокласників, але розуміємо ситуацію, що діти закінчують НВК і шукають школу для подальшого навчання, тому маємо 21 заяву на 5-й клас — це два п’яті класи, якщо ми їх наберемо. 9 заяв на 6-й клас, один повний 9-й. 7-го та 10-го класів, ймовірно, не буде.

«Ризик іти з нами набагато менший, аніж залишатися в старій системі освіти»

— Як ви плануєте долати бар’єр у атмосфері цінностей ліцею і суспільства, в якому ми живемо?

— Вони абсолютно не будуть відокремлені, — переконаний пан Василь. — Вони перебуватимуть у тій системі координат, що і всі інші, просто їх навчатимуть компетенціям, які зроблять їх конкурентоспроможнішими. Ми їх не вириваємо з суспільства. У них буде більше часу на спілкування з друзями в дворі, у секціях, у гуртках, бо вони не будуть перевантажені тими шкільними завданнями, які їм непотрібні. Навпаки, ми їх вчимо перебувати у достатньо хворому соціумі.

Вони розумітимуть, що світ несправедливий, що правила гри потрібно вивчити, а потім уміти застосувати на свою користь. Ми будемо вчити їх життю в реальному секторі, розуміти суть речей.

— У вас тривають зустрічі з батьками потенційних учнів. Розкажіть трохи про цей етап.

— Маємо наразі 49 заявок, багато співбесід, багато екскурсій, уже є підписані контракти. Це все процес, це стадії важливого кроку для батьків. Ми нікого не підганяємо у прийнятті рішення. Вибираємо батьків, дивимося на їхнє розуміння. Важливо, щоб вони розуміли, що за хороші речі потрібно платити. Якщо батьки вагаються, ми даємо їм час, не нав’язуємо, а навпаки, відмовляємо. Хочемо, щоб їхнє рішення було усвідомленим. Ми не женемося за кількістю.

Ми йдемо на довгу дистанцію. Тому нам не все одно, з ким робити перші кроки. Хочемо робити їх з тими, хто розуміє, що ризик іти з нами набагато менший, аніж залишатися в старій системі освіти.

Заявки ми приймаємо до 15 серпня. Потрібно дотриматися процедури: заява на сайті, екскурсія ліцеєм, співбесіда, написання есе, підписання контракту.

— Що нове відкриваєте для себе під час знайомства з батьками?

— Дуже багато бажаючих 5—6-х класів, це нас здивувало. Розуміємо, що перший рік усі спостерігатимуть за нашою роботою. Інформаційна складова у нас навмисне невелика, тому що ми не розраховуємо на звичайну рекламу, а розраховуємо на результат змінених дітей. А для цього потрібен час.

Ми зараз ідемо навмання, але ми готові ризикувати і брати тих, хто розуміє, що йде у невідоме разом із нами. І їхня внутрішня потреба в перемінах у дитині більша, ніж зовнішній страх. Система побудована на відборі мотивованих.

— Подібні школи/ліцеї вже діють десь по Україні?

— Так, вони є, але їх вкрай недостатньо. Попит набагато більший, ніж пропозиція. Але кожна школа чимось унікальна, кожна є викликом державним школам.

* * *

Зрештою, Василь Дідичин, як і бренд «Гірчичне зерно» мають незаплямовану репутацію та 100 % кредит довіри в ужгородців. Якщо ж узяти до уваги місійність проекту приватного ліцею «Гірчичне зерно», яка надихає всю команду на розвиток, то залишається тільки радіти тому, що наші діти матимуть змогу стати на правильні рейки у житті.

Зоряна Попович