(Продовження. Початок у минулому випуску.

Із наявних у нас інформаційних документів дізнаємося, що 1950 року окружні Ради розпочали видачу колгоспам Державних актів на вічне користування землею колгоспами. Такі події відбувалися на загальних зборах колгоспників. Як правило, вони проходили під організовані оплески і вигуки на кшталт: «Спасибі любимому Сталіну!», «Хай живе колгоспний лад!». Влада вважала, що такі події в житті колгоспників — це велике колгоспне свято та великий подарунок радянської влади колгоспу. Таке дійство 22 жовтня 1950 року відбулося в колгоспі ім. Леніна с. Великі Лучки на Мукачівщині. Акт прийняв тодішній голова колгоспу Герой соціалістичної праці Ю. М. Рубіш. Цим актом на «віки вічні» було закріплено 5718,1 гектара землі.

Як свідчать архівні документи фонду 1.ДАЗО, 1950 року в краї завершилася суцільна колективізація сільського господарства. В 546 колгоспах було об’єднано 94,2 відсотка селянських дворів. Таким чином, як пише І. М. Гранчак: «На цій основі було ліквідовано куркульство як клас, знищено соціальну і матеріальну основу українського та угорського буржуазного націоналізму. Виходячи з цього, в 1950 році Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про укрупнення колгоспів. У результаті реорганізації в області залишилося 294 колгоспи, на кожен із яких у середньому припадало по 778 га орної землі, а в низовинних районах — Берегівському, Мукачівському, Хустському, Виноградівському — по 1200—2000 га». Так тривало до 1960 року...

Відтак, колективізація в краї на початку 1960 року отримала продовження, але вже в іншій формі господарювання. Керівництво області, знаючи занедбаний стан і неперспективність розвитку колгоспів, думало-гадало про вихід із становища, в якому опинилися сільгоспвиробники. Припускаємо, що не без погодження республіканського, а можливо, й союзного керівництва Закарпатський обком Компартії України виступив із закликом: «Перетворимо Закарпаття на край квітучих садів і виноградників» (ця ініціатива належала першому секретареві обкому Компартії Юрію Ільницькому). Це і стало поштовхом до створення радгоспів, і вже 1960 року в області починають діяти 29 радгоспів різнопрофільного напрямку. Так для окремих колгоспів низинних районів закінчилася епопея колгоспна і настала пора радгоспна

Уже з перших років радгоспного господарювання мешканці сіл почали відчувати покращення свого становища та перспективу підвищення рівня життя загалом. Трудодні відійшли в минуле. Радгоспи за роботу стали виплачувати робітникам заробітну плату. Крім того, радгоспи отримали можливість спрямовувати кошти на будівництво об’єктів соціально-культурного призначення — шкіл, садків, доріг тощо. Мешканці сіл, ставши робітниками радгоспів, почали відповідальніше ставитися до роботи. З боку керівництва на краще змінилося ставлення до них.

Такі радгоспи-заводи, як «Великолазівський», «Ужгородський», «Берегівський», «Мужіївський», «Виноградівський», «Бобовищанський», «Кальницький», «Мукачівський», ім. Шевченка на Виноградівщині, агрофірма «Леанка», смт Середнє, радгоспи «Руськополівський», «Червона зірка» с. Кибляри, «Гроно», с. Худльово, «Сад», с. Данилово, упродовж п’яти років розгорнули широку програму розвитку садів і виноградників. Про них линула добра слава в краї та за його межами...

Протягом наступних років із метою пошуків кращих форм сільського господарювання місцева влада продовжувала реорганізацію сільськогосподарських підприємств. Таким чином, крім радгоспів, до 1 січня 1996 року було створено: колективних сільськогосподарських підприємств — 153, фермерських господарств — 378, інших господарств — 16. А на «згадку» про радянське минуле на нетривалий час залишили діяти 24 колгоспи.

Далі розповімо про знущання комуністичної влади над беззахисним селянином нашого краю, а все тому, що той не хотів вступати до «успішного» колгоспного господарювання, віддавши своє майно і землю. Ми це доведемо на підставі архівних документів та інших наявних у нас інформаційних джерел.

Засудження за антирадянські та антиколгоспні виступи

У нашому краї не було масового повстанського руху. Проте судові переслідування селян із політичних мотивів, у першу чергу за антиколгоспні виступи, відбувалися чи не в кожному селі. За таку участь сотні закарпатських селян були засуджені на довгі роки таборів. Окремі з них — до 25 років ув’язнення. За неповними даними, з 1947-го до середини 1951-го з політичних мотивів було засуджено 983 особи. Не менше було засуджено і за так званими «куркульськими статтями» — 58, 58-1, 58-2 КК УРСР.

В архівних документах фонду Р-1723 Державного архіву Закарпатської області знаходимо, що Ганна Михайлівна Феделеш та Юлія Петрівна Тороні с. Пацканьово тоді ще Мукачівського округу за вироком Закарпатського обласного суду від 10.08.1947 року були засуджені на 10 років позбавлення волі кожна за те, що «брали активну участь у масових безладах, які виникли з приводу того, щоб індивідуально збирати зерно з ділянок, та граблями зірвали в сільраді зі стіни портрети керівників Комуністичної партії» (мовою оригіналу).

Намагання прискорити створення колгоспів, надати цьому процесу масового руху незабаром отримало зворотні дії масовими виступами селян проти вступу в колгоспи та антиколгоспними виступами, в яких органи МДБ вбачали куркульську руку, а це збігалося з загальними планами ліквідації цієї категорії осіб. Характерними у цьому плані стали загальні збори селян с. Великі Лучки, на які зібралося понад 2 тис. селян, що відбулися у березні 1947 року. Неочікувано для окружного керівництва збори перетворилися у стихійний мітинг протесту. На цих зборах багато селян відмовилися вступати до колгоспу. Тоді І. П. Попович та І. М. Балог як куркулі, за антирадянські виступи були позбавлені волі на 7 і 4 роки відповідно. Як засвідчують архівні документи фонду Р-1723 Державного архіву Закарпатської області 1947 року, з політичних мотивів по 101-й кримінальній справі було засуджено 123 мешканці краю.

У збірнику архівних документів «Колективізація в Закарпатті» знаходимо, що мешканець с. Воловець І. В. Лавер тільки за те, що образливо висловлювався на адресу колгоспного селянства 26.02.1949 року був засуджений до позбавлення волі терміном на 10 років із поразкою в правах на 5 років. А мешканця с. Мала Мартинка Свалявського округу І. Ф. Симканича за висміювання колгоспної системи 7 березня 1947 року було засуджено на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років. Наступною жертвою сталінського режиму став Стефан Аронович Ваш, мешканець с. Вари Берегівського округу. 28 червня 1949 року його засудили на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років за виголошення брехливих вигадок на дійсне становище в СРСР та опошлювання колгоспної системи господарювання в СРСР.

Інколи для засудження достатньо було необачно висловити критичну думку. Для прикладу, колгоспник с. Дисковиця Свалявського округу І. І. Рябриш, прослухавши в сільському клубі лекцію «Непереможний колгоспний лад», лише зауважив, що в колгоспі живуть добре його голова і бригадири, а колгоспники сидять голодні. За таке висловлювання через два місяці його обвинуватили у «злісній антирадянській агітації» й засудили на 10 років позбавлення волі, не прийнявши до уваги позитивної характеристики, підписаної головою колгоспу і секретарем сільської ради.

1947 рік був особливо показовим за кількістю осіб, засуджених за невиконання грошового податку на нежонатих і бездітних сімей, сільгоспподатку, присадибну ділянку, примусові позики, натуроплату за наявності корови, птиці (молоко, м’ясо, яйця, шкіри). Як свідчать архівні документи фонду — 40с/Р-185 Державного архіву Закарпатської області, тільки по Мукачівському, Іршавському, Воловецькому, Хустському та Великоберезнянському округах було засуджено 129 осіб. А так званий куркуль із с. Драгово Хустського округу Микола Тетеря був засуджений на 3 роки за нездачу державі 90 л молока, 20 кг м’яса і приховування від оподаткування своєї корови. Того ж року за опір проти молокоздачі по Хустському, Іршавському, Воловецькому округах до ув’язнення засудили 7 осіб. Особливо жорстоко карали селянодноосібників за невиконання обов’язкової трудової повинності з вивезення лісу у встановлені строки — на залізничні станції, склади. За таку провину засуджували до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього куркульського майна. Так, мешканця с. Бобовище Мукачівського округу С. С. Головачка за несвоєчасне вивезення 21 м3 лісу 23 березня 1949 року засудили на 10 років позбавлення волі з конфіскацією куркульського майна. А С. І. Сойку, 1898 р. н., мешканця с. Олешник Севлюського округу за нездачу 23 кг зерна запроторили до в’язниці на 10 років.

Від самого лише переліку репресивних заходів проти селян, скажімо, одного тільки округу, стає моторошно. А таке робилося більшовиками по всьому беззахисному Підкарпатському краю. Аналіз судових справ показав, що суди при винесенні вироків підозрюваним селянам у більшості випадків конфісковували їхнє майно. До прикладу, в родини засудженого К. Б. Товта, мешканця с. Нове Село Берегівського округу, на підставі вироку Закарпатського обласного суду від 29.01.1949 року судовиконавець Ю. М. Грига 12.07.1949 року конфіскував усе майно: дім, кобилу, корову, віз, плуг, ліжка дерев’яні — 2, шафи — 2, диван, стіл. Це майно було реалізоване окрфінвідділом. Таким чином, дружина засудженого — Жужанна Товт та дві доньки залишилися на вулиці. Така ж участь спіткала і мешканців с. Паладь Комарівці Ужгородського округу О. А. Ківера та Ю. І. Янкович, засуджених у липні 1949 року на 10 років позбавлення волі кожного з конфіскацією майна.

З наведених вище окремих випадків засудження «непокірних» громадян читач може пересвідитися, що суди при визначенні підсудним термінів, здебільшого, призначали верхню межу покарань. Проте на прокурорських нарадах, доповідних і звітах гостро критикувалися випадки винесення судами занижених строків покарань, тому за протестами прокурорів мали місце перегляди в бік збільшення раніше прийнятих вироків.

Як відомо, вже перші роки колгоспного господарювання засвідчили його низьку ефективність і безперспективність розвитку. Уповноважений Закарпатського обкому КП(б)У по Великоберезнянському округу Повстяний у квітні 1950 року в доповідній до обкому писав: «Колгоспи ім. Молотова й ім. Олега Кошового в с. Люта перебувають у стані організаційного безладдя. Колгоспники за 1949 рік нічого не отримали. Овес і ячмінь був обмолочений лише у другій половині березня 1950 року... У колгоспі О. Кошового має бути засипано 320 ц насіннєвого зерна, засипано 25 ц, картоплі — 405 ц, засипано — нічого»...

«Такі спостереження та окремі висловлювання селян Мукачівського, Свалявського та Воловецького округів зафіксував на початку 1950 року завсільгоспвідділом обкому КП(б)У Бугаєнко: «Тепер випав великий сніг, сильні морози, а в нашім колгоспі ще весь урожай у полі. Копиці з хлібом і сіном людям не дають і самі не убирають. Картоплю не вибрали. У деяких місцях усе погнило. Ось такий у нас порядок, їсти людям нічого. Продають худобу, а купують хліб і кукурудзу (с. Задільське, А. І. Гливяс)». Таке становище, разом з іншими заходами стримували селян від вступу в колгоспи і, насамперед, сама система колгоспного господарювання, яка знищила серцевину існування самого селянства — його віковічну прив’язаність до матінки-землі.

...Суди, виконуючи директиви радянських органів, відзначалися жорстоким ставленням до підсудних. За незначні провини виносили надмірно великі строки покарань. До цього слід додати, що в більшості випадків слухання кримінальних справ проходили з грубим порушенням КПК. Дослідивши 36 таких справ, бачимо, що з-поміж інших — 20 суди розглядали без участі адвокатів, а вироки по них виносили стандартні з 8-ми рядків і всі на одному аркуші, засудивши їх на термін 10 років, 10 років, 10 років ... кожного.

Колгоспна система на Закарпатті як примусово з’явилася, так на початку 1990-х років, через 45 років існування, розвалилася. Колгоспи, які на той час існували, ліквідували, натомість створили колективні сільськогосподарські підприємства, агропромислові фірми та інші господарства. На 1 січня 1996 року їх було: КСГП — 153, фермерських господарств — 378, радгоспів —29, інших — 16. У подальшому всі вони ще багато років продовжували успішно працювати...

Кажуть, що життя прожити — не поле перейти. Але й поле не так легко переходити, як здається. Так сталося, що і радгоспи-заводи «Великолазівський», «Ужгородський», «Кальницький», «Мужіївський», «Мукачівський», агрофірма «Леанка» ось уже багато років не можуть перейти його. Тобто, не орють, не сіють, не вирощують виноград, не збирають врожаї фруктових садів і плодово-ягідних культур, не утримують продуктивну велику рогату худобу і не мають тяглової сили. Раніше заможні сільські господарства стали занедбаними, а тому втратили всякий сенс свого існування.

Нині, коли від розпаду Радянського Союзу нас віддаляє понад чверть століття, сумно спостерігати, як в окремих місцях занепадає колись багата на щедрі врожаї закарпатська земля, на якій у мирі й злагоді трудилися чесні люди.

Юрій Туряниця, краєзнавець, член НСЖУ