Навіть у молодого міста є загадки. А тим більше в Ужгорода, що в тисячолітньому вирі подій не раз мандрував із однієї держави до іншої, повсякчас не лише змінюючи своє лице, але й накопичуючи на ньому ознаки минулих епох. Лише за останні 150 років історичний калейдоскоп трансформував картинку міста з австро-угорської на чехословацьку, потім на угорську, на радянську і ось на нинішню.


Чимало професійних та самодіяльних дослідників торкалися різних аспектів історії міста, його природи, архітектури, життя відомих і пересічних ужгородців, та, схоже, для людей, які щиро люблять Ужгород, ніколи не вистачить інформації про його історичні родзинки, як би часто, з яких саме джерел і в яких форматах — наукових чи оглядово-популярних — вона би не подавалася, не повторювалася.

Отже, легендарний Ужгородський замок, старовинна Горянська ротонда, величний Кафедральний собор, респектабельний Жупанат, стрункі казарми на Другетів, вишуканий ресторан «Берчені», а ще — Руський театр товариства «Просвіта», готелі «Чорний орел», «Корона», «Карпатія», сад Лаудона, будинок «Білий парус», палац Фріда, дім Томаша Баті, кондитерська Якоблевича, крамниця Фунданича…

Ну, й звичайно ж, численні та різноманітні за архітектурою аптеки, найперша з яких виникла в самісінькому центрі старого міста, ймовірно, в першій половині ХVІІІ століття. Це була єзуїтська аптека, заснована графом Другетом, представником саме тих феодальних магнатів, одна з гілок роду яких облаштувалася в Гуменному (Словаччина). Краєзнавець Людвіг Філіп припускає, що ця аптека розташовувалася на розі Корзо і Волошина, де нині на фасаді встановлено пам’ятник ліхтарникові. До того як там звели двоповерхову будівлю, з нині існуючим римо-католицьким костьолом межував невеличкий будиночок, у якому тоді функціонувала богадільня для догляду за немічними людьми. Цілком імовірно, що саме при цьому закладі й існувала аптека, хоча точніших відомостей у істориків немає.

Друга за віком, яка виникла трохи пізніше за згадану, це аптека «Золотий лев», що розмістилася навпроти нинішнього магазину «Лелека» на початку вулиці Волошина. За чехословацьких часів це була Мала Мостецька вулиця, бо неподалік був невеличкий міст через канал Малий Уж. Єдине достовірне зображення цієї аптеки збереглося на старовинній поштовій картці, які сумлінно колекціонує містянин Олександр Волошин. Ця колись елегантна будівля межувала з пасажем, через який можна було вийти на площу Корятовича. Ветерани обласного аптекоуправління згадують, що на місці «Золотого лева» до 70-х років працював заклад, де продавали готові безрецептурні ліки, трав’яні препарати та косметику. Зараз історичний фасад аптеки, на жаль, спотворений до невпізнання.

Напевно, цікаво буде дізнатися, чим саме лікувалися ужгородці на початку минулого століття. Для цього варто подивитися на тодішню рекламу. І хоча місцеві аптеки (крім елітного «Золотого лева») рекламувалися вкрай рідко, втім у журналах того часу містилося чимало характерних пропозицій від аптек Будапешта, Преграда (Хорватія) і навіть Пітсбурга (США). Так, «Мадярська аптека» з Америки пропонувала клієнтам особливе токайське вино від недокрів’я, гарячки та слабкості або карпатські кровоочисні пілюлі від гіркоти в роті та при хворобах голови. Для панночок, які бажали зберегти нев’янучу красу, пропонували «Крем Маргарети», для інших стражденних — «Сульфо-нафтальну мазь» проти корости і свербіжу. До речі, замовлення, надіслане аж до Америки, виконувалося за 48 годин!

В асортименті інших аптек були кровоочисні таблетки, засоби для укріплення шлунка, порошки від геморою, грудні сиропи, мазі для повернення волосся, «правдива помада» для шкіри тощо. Та найчастіше рекламувалися залізовмісні препарати від дівочої блідості, золотухи, загадкової «англійської хвороти» і для тих, хто одужує та потребує відновлення. Втім, найекстравагантніше виглядала нав’язлива реклама «підв’язок на килу» (грижу) та, пардон, «затичок на задню кишку».

Ще однією легендою ужгородської фармації, яка цілком могла би стати розкішною аптекою-музеєм на кшталт подібного львівського закладу, була аптека «У спасителя», що виникла у другій половині ХVІІІ століття на тодішній вулиці Ракоці. Йдеться про приміщення з цікавим фасадом навпроти римо-католицького собору на Волошина, там де нині відоме «Оld кафе». З архівних даних слідує, що аптека «У спасителя» проіснувала чи не до кінця Другої світової війни. Чи діяла ця аптека після, не відомо, але у 60-х роках у будинку на Жовтневій (стара назва вулиці) працював єдиний у краї магазин «Медтехніка», ветерани якого пам’ятають, що спочатку в магазині були старі меблі та красивий старовинний касовий апарат. Подейкують, що на стелях цього доволі вологого приміщення проглядалися фрески на релігійну тематику (невипадково ж аптека називалася «У спасителя»), втім зберегти їх не вдалося. Залишилося також неприємною загадкою, куди міг подітися екзотичний касовий апарат, який наші сучасники досить довго могли бачити у вітрині.

Звичайно, лаконічним оглядом історію аптек Ужгорода не вичерпати, навіть зважаючи на те, що повноцінна інформація про них із зміною держав на цій території не збереглася, втім відомими є історичні цікавинки, зокрема, й про аптеку, розташовану у ХІХ столітті неподалік нинішньої Ужгородської дитячої школи мистецтв. Так, із угорських фармацевтичних літописів про неї відомо як про аптеку «Угорська корона», засновану в 1870 році. З інших джерел випливає, що в інші часи цей заклад існував на сучасній площі Петефі й під іншою назвою, а саме — «У Чорного орла». Ця аптека належала тоді родині Ламів, глава якої інженер Якоб Лам був відомий як куратор євангелістської общини, що спорудила церкву навпроти Народного дому «Просвіта» в Ужгороді. Саме його син Шандор і був фундатором згаданої аптеки, названої за аналогією з готелем «Чорний орел», який мав постоялий двір та корчму і де влітку 1847 року зупинявся угорський поет та революціонер-демократ Шандор Петефі.

Як тут принагідно не згадати про враження угорського поета від тодішнього міста над Ужем: «А взагалі Унгвар — бридке місто, — згадував Петефі, — брудне, нечепурне, ніби п’яниця, що впав у калюжу і весь вимазаний плентається, хитаючись, додому». Таке непрезентабельне порівняння спало на думку поетові після відвідин корчми «Чорний орел», що містилася на лівобережжі міста, де в середині ХІХ століття панували злидні, безкультур’я та антисанітарія. До речі, Шандор Лам увійшов у історію не як провізор, а більше як художник. На його численні картини, зокрема відому акварель «Магістрат і реформатська церква в Ужгороді» (1862 року), нерідко посилаються у своїх роботах наші історики та краєзнавці. А для молодих читачів зазначимо, що згаданий магістрат це не що інше, як Дім жупанату, або будинок правління Ужанського комітату, він же — добре відомий, починаючи з 1979 року, Закарпатський обласний художній музей ім. Йосипа Бокшая.

Цікаво, що інший нащадок «аптечної династії» Ламів — Елемер — став відомий в Угорщині як винахідник льодяників для горла. У Будапешті, на вулиці Андраші, він обладнав аптеку, якою до Другої світової війни керував його син, але й донині цей заклад, що охороняється державою як мистецька цінність, вважається чи не найкрасивішою аптекою угорської столиці. Що ж до ужгородської «аптеки Ламів», то в 70-х роках минулого століття вона переїхала на нинішній проспект Свободи, а в її старому приміщенні запрацював приватний магазин.

Ще одна легендарна аптека — «Святий Антоній», що, за даними «Книги аптекарів Угорщини», з’явилася на мапі Ужгорода на початку минулого століття і працювала на розі Корятовича (тоді це була площа Сечені) та однієї з наших найстаріших вулиць — Духновича. Ця чарівна точка збігається з серцем Унгвара і заслуговує, аби приділити їй окрему увагу, адже згадана вулиця є в описі міста, датованому ще 1691 роком. У ті далекі часи на ній було 8 будинків, розташованих лише з одного боку, а її давня назва — вулиця Вовняна — походила від того, що, починаючи з XVII століття аж до 30-х років минулого століття, тут торгували вовною. Згодом цю вулицю, яка вже носила ім’я Ласла Телекі, прославив її знаменитий мешканець — Мигай Фінцицький, юрист, перекладач, фольклорист та журналіст, який упродовж 16 років був вельми успішним градоначальником та реформатором міста.

І аби вже завершити з історично-архітектурною значимістю місця розташування «Святого Антонія» (будинку, де донедавна була аптека № 2), зазначимо, що навпроти неї знаходиться теж неординарна будівля, споруджена за проектом Франтішека Крупки, автора масштабних інфраструктурних проектів міста. У цій споруді працював колись не лише торговий дім «Легіо», а й знаменита «Пурмова кав’ярня», де часто збиралися представники закарпатської школи живопису.

Як згодом завершилася доля аптеки «Святого Антонія», власником якої був такий собі Одон Томчані? Ветерани аптекоуправління, які після війни приїхали працювати до Ужгорода, свідчать, що згадана аптека № 2 за радянських часів не була обладнана якимись старовинними меблями, хоча зрештою їх трохи реставрували і перенесли до аптеки «Матері і дитини», що була на вулиці Другетів.

Все ж таки, якими гарними та красномовними були колись назви в аптек! Не те, що нині. Ось, до прикладу, в 1922 році в Ужгороді відкрили аптеку «Янгол-охоронець». До речі, було це десь по сусідству зі вже згаданою аптекою «У Чорного орла» на Масариковій площі (нинішній площі Петефі). Де саме був «Янгол-охоронець», достеменно невідомо, але подібний казус не є унікальним навіть щодо відносно «недавніх», довоєнних аптек. Відомо ж, до прикладу, що з 1933 року функціонувала у вароші аптека «Уранія». Адресний довідник за ті роки свідчить, хто саме володів нею (Шандор Голас, магістр фармації) і де вона нібито функціонувала (на Другетовій площі, 21), втім останнє питання залишається відкритим. Існує лише припущення, що фармація могла бути в будинку «Просвіти», адже саме там існував одноіменний кінотеатр «Уранія».

Ну й, звичайно, трохи про «першу» аптеку. Угорські архіви засвідчили, що аптека «Корзо» відкрилася на знаменитому розі у 1927 році. На старих поштових картках видно двоповерхову кутову будівлю, яка належала родині Лендваї, перший поверх якої — дрогерія, в якій на відміну від аптеки, де виготовляли й відпускали ліки, здебільшого продавали косметичні засоби та побутову хімію. За спогадами старожилів, ця заможна сім’я складалася з лікарів, аптекарів, парфумерів, адвокатів. Так, Олодар і Золтан володіли виробництвом фарб, Ельза — продуктовим магазином, а Іштван працював адвокатом до 60-х років, доки не виїхав за кордон. Підприємливі Лендваї мали не лише своє хімічне виробництво (парфуми, натуральна косметика, побутова хімія), а й косметичні кабінети.

У повоєнні роки родинний особняк Лендваї перетворився на аптеку № 1, що зайняла аж 700 кв. м площі, на якій, крім торгового залу, розмістилися відділ виготовлення лікарських засобів, бухгалтерія та невеличкий гуртожиток. Остання за хронологією очільниця «першої» аптеки Олена Литвин пригадала, що колись тут працювали 30 осіб, а оздоблення аптеки було вельми антикварним. Втім і старовинні меблі, й розкішні люстри зникли звідти ще в 70-х роках. Подейкують, ніби виїхали до музеїв Києва.

Ностальгія та романтичний настрій від короткого знайомства з древнім і багато в чому втраченим Ужгородом викликають бажання уявити себе в ті часи, коли набережними Ужа чинно прогулювалися під ручку елегантні пари, а імпозантні чоловіки, легенько підіймаючи свої капелюхи, чемно віталися з дамами «кезей човколом»; хочеться уявити себе серед тих мешканців ужгородського острова Маргарети, які мали щастя спостерігати за знаменитим сусідом Бокшаєм, який, попихкуючи люлькою на березі Малого Ужа, що відбивав у своїх водах контури Замкової гори, писав на полотні наше весняне місто.

І хотілось би також повсякденних підтверджень тих тривіальних слів із низки Інтернет-ресурсів, мовляв, «слід визнати, що старий Ужгород із його замком Другетів, уніатським собором і бібліотекою, кав’ярнями та невисокими будинками цілком належить до західноєвропейської цивілізації». З одного боку, як то кажуть, ко би ся сумнівав, але з іншого — то невже вам не ріже очі неповага до унікальної історії міста, що проявляється в небажанні зберегти для нащадків його неповторну старовину, в непристойному несмаку хаотичної забудови та у хронічно жахливому стані його шляхів-доріг, які викликають у пам’яті лише слова Петефі про брудного й нечепурного п’яницю.

Ужгороде, хто ж зробить із тебе європейську перлину України?

Ігор Кедебець,
за матеріалами авторства Тетяни Літераті, Йосипа Кобаля, Олександра Шершуна, Олександра Волошина, Нелі Ковалик, Наталії Громової, Людвіга Філіпа, Андрія Сятині