Інтерв’ю з нагоди ювілею — 50-річчя Високопреосвященнішого митрополита Бориспільського і Броварськог

25.08.2017 19:44 СОЦІО

25 серпня до Закарпаття прибув ковчег із мощами одного з найшанованіших святих в усьому православному світі — святителя Миколая Мирлікійського.


У цей день урочисту літургію у Свято-Вознесенському жіночому монастирі, який розташований у селі Чумальово Тячівського району Закарпатської області, очолив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший митрополит Онуфрій.

Як повідомляє Центр інформації Української Православної Церкви, святиню передав в обитель керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич), який у цей день відзначав 50-річчя.

Пропонуємо вашій увазі коротке інтерв’ю з митрополитом Антонієм.

— Владико, Ви народилися на Закарпатті. Згадайте, будь ласка, найбільш яскраві враження з Вашого дитинства.

— Для кожної дитини найяскравіші враження пов’язані зі святами та подарунками. Найнезабутнішим святом для мене було Різдво Христове. Це пов’язано з особливою святковою атмосферою. Ми чекали з нетерпінням першої зірки, це було якимось дивом, щось стискалося всередині в очікуванні. І ось, нарешті побачивши зірку, ми йшли колядувати. Дивовижний безтурботний час радості і веселощів!

У Закарпатті, незважаючи на атеїстичні заборони, майже всі діти ходили колядувати. Причому, 6 січня колядували діти, а починаючи з 7-го і до кінця Святок — дорослі. Колядували ми десь до десятої вечора, потім приходили додому — червоні від морозу, втомлені, але радісні й повні нових та незвичайних вражень. І трохи відпочивши й переодягнувшись, разом із батьками ми йшли до храму на святкове Всенічне бдіння. Ці дитячі спогади гріють мене все життя.

— Коли Ви вирішили пов’язати своє життя із Православною Церквою?

— Вже у школі я твердо зрозумів, що хочу бути священиком. Адже моє дитинство тісно пов’язане зі Свято-Вознесенським жіночим монастирем, який розташований у моєму рідному селі Чумальово Тячівського району. Саме там, в атмосфері цієї обителі, відбувалося моє духовне зростання. Я дуже вдячний насельницям монастиря і духівникам-священикам, які там служили. Вони запалили в мені віру в Бога та пробудили бажання служити Церкві.

— У деяких ЗМІ з’явилася інформація про те, що Ви на свій ювілей передали у монастир на знак своєї вдячності за ту підтримку, яку надала Вам обитель у дитячі роки, мощі святителя Миколая Чудотворця. Це так?

— Так, це правда. 25 серпня у Свято-Вознесенському жіночому монастирі звершена Божественна Літургія. Її очолив Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженнійший Митрополит Онуфрій. І саме в цей день оби­телі переданий на вічне зберігання ковчег із мощами одного з найбільш улюблених у всьому православному світі святих — святителя Миколая, архієпископа з Мир Лікійських.

— Владико, що Ви найбільше цінуєте в людях?

— Найбільше ціную в людях порядність. Буду відвертий, мені легше спілкуватися з людьми вірую­чими. Напевно, це не випадково. Адже будь-які позитивні якості особистості тісно пов’язані з євангельськими чеснотами. Коли ми чуємо про християнські чесноти, то часто не замислюємося над тим, яке величезне значення вони мають для приватного і громадського життя людини. Кому приємно мати справу, наприклад, із егоїстом, який думає тільки про себе і в будь-який вирішальний момент може просто зрадити тебе заради своїх особистих інтересів?

Спілкуючись із будь-якою людиною — вдома чи на роботі, з особистих або у службових справах — ми підсвідомо чекаємо від неї принаймні найелементарніших людських якостей: порядності, чесності, надійності. Все це повною мірою розкривається в людині тоді, коли вона не замикається в колі своїх особистих інтересів, а, по слову Спасителя, готова зректися себе заради Бога і ближніх. Здавалося б, який є зв’язок між звичайною людською порядністю і Євангелієм? А цей зв’язок прямий. Шлях Євангельського самовдосконалення — це шлях подолання всього того, що отруює наші людські взаємини.

Христос прийшов для того, щоб об’єднати всіх, а для цього кожному з нас потрібно працювати над собою — ставати добрішими, щирішими, чуйнішими, а якщо треба, то і жертвувати заради ближніх своїми особистими інтересами. Такі взаємовідносини будуть міцними, і такі людські якості завжди будуть цінними, бо на них засновані поняття дружби, відданості, честі і, звичайно ж, людської порядності.

— Зараз досить активно поширюється стереотип про те, що УПЦ не є, так би мовити, «українською» Церквою. Як би Ви прокоментували цей момент?

— Наша Церква є Церквою всієї України. Більш того, УПЦ є Церквою свого народу. І в цьому її велич. Водночас пояснити це тим, хто не хоче цього розуміти, на жаль, дуже важко. Все це призводить до розділень і агресії. Як наслідок — за останні три роки у нас насильницьким шляхом було відібрано понад 40 храмів.

З іншого боку, ситуація показала, що церковних людей не обдуриш і не налякаєш: у тих селах, де наші храми захопили, вже будуються нові храми Української Православної Церкви. Впевнений, якщо ми збережемо вірність канонічному Православ’ю, Господь нас не залишить.

— Наскільки зараз політика впливає на церковні процеси?

— Сучасне життя дуже політизоване і, на жаль, є сили, які хотіли би, щоб таким політичним життям жила й Українська Православна Церква. Але Церква заснована Господом нашим Ісусом Христом для однієї мети — для того, щоб людина могла прийти до Бога. Церква піклується про безсмертну душу людини.

Так, ми живемо в конкретній історичній ситуації. Ми любимо свою Батьківщину, за неї переживаємо. Але людина віруюча відрізняється від невіруючої тим, що вона, як говорили святі Отці, маючи земну прописку, залишається громадянином Неба. Ось це співвідношення земного і небесного, тимчасового і вічного, і є тим лакмусом, який відображає віру людини.

Так, дуже важко жити, коли часом усе навколо наповнене агресією, ненавистю, нетерпимістю. І від віруючої людини залежить, чи зможе вона зберегти свій внутрішній світ чи ні. Віруюча людина не має права відповідати агресією на агресію. Інакше ми нічим не відрізняємося від невіруючих. Господь сказав, що є тільки одна ознака, яка відрізняє християн від інших — це любов. Якщо між нами є любов, то ми християни.

Іноді здається, що людські сили закінчуються, аби терпіти стільки ненависті, наклепу, які зараз концентруються на нашій Церкві. Але через смирення, любов і молитву Господь дає Своє підкріплення. Вірю, що Він напоумить і поверне в лоно Церкви тих, хто не хоче бачити в Церкві — Церкву. Інакше вона просто перетвориться в якусь громадську організацію і нічим не буде відрізнятися від інших політичних інституцій. А Церква — поза часом, вона призначена бути над швидкоплинними протиріччями, вона створена Богом, щоб людина мала надію на спасіння.

Коментарі :


 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Липень
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
2025
1950
1951
1952
1953
1954
1955
1956
1957
1958
1959
1960
1961
1962
1963
1964
1965
1966
1967
1968
1969
1970
1971
1972
1973
1974
1975
1976
1977
1978
1979
1980
1981
1982
1983
1984
1985
1986
1987
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
2018
2019
2020
2021
2022
2023
2024
2025
2026
2027
2028
2029
2030
2031
2032
2033
2034
2035
2036
2037
2038
2039
2040
2041
2042
2043
2044
2045
2046
2047
2048
2049
2050
НдлПндВтрСрдЧтвПтнСбт
29
30
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
1
2
00:00
01:00
02:00
03:00
04:00
05:00
06:00
07:00
08:00
09:00
10:00
11:00
12:00
13:00
14:00
15:00
16:00
17:00
18:00
19:00
20:00
21:00
22:00
23:00

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат