До 90-річчя генія-біолога Комендаря

Магдалина Чубірко, доцент кафедри ботаніки УжДУ 00.00.0000 00:00 СОЦІО

До 90-річчя професора В. І. Комендара

У березні 2016 року виповнилося б 90 років із дня народження доктора біологічних наук, почесного професора Ужгородського Національного університету та Національного університету «Києво-Могилянська академія», заслуженого діяча науки і техніки України Василя Івановича Комендара. Він був серед перших випускників створеного у 1945 році Ужгородського державного університету. Вже через три роки, здобувши в Києві науковий ступінь кандидата біологічних наук, повернувся до своєї рідної alma mater і залишився вірним цьому навчальному закладу до останнього подиху.

Народився В. І. Комендар, як написано в автобіографії, 2 березня 1926 року в селі Буштино Подкарпатської Русі, що входила до складу Чехословацької Республіки. Він був другою дитиною в багатодітній родині, де батько працював завгоспом у місцевій школі, а мати доглядала за дітьми та вела домашнє господарство. Високого на зріст, кмітливого Василя батьки записали до Буштинської народної школи у п’ятирічному віці в 1931 році. За тогочасним звичаєм у школах Чехословаччини шкільні інспектори в початкових класах виявляли здібних, талановитих учнів для подальшого безкоштовного навчання в столичних закладах. Саме таким виявився Василь Комендар, який у 1937 році був зарахований студентом реальної гімназії міста Праги. На жаль, у подальшому в долю Василя, як і мільйонів людей того часу, втрутилися події Другої світової війни. Не оминули вони і Подкарпатську Русь. Тринадцятирічне хлоп’я повертається в рідне село і продовжує навчання вже у Хустській гімназії, що тривало п’ять років. Завершив Василь середню освіту вже при радянській владі, отримавши атестат зрілості Хустської СШ у 1945 році.

Відкриття Ужгородського державного університету Василь Комендар сприйняв як подарунок долі. Закоханого в живу природу юнака вабить біологічний факультет, на перший курс якого він вступив у 1946 році. Невгамовне життя вирувало в гуртожитках, бібліотеках, на спортивних майданчиках, у різних видах культурної самодіяльності. Незмінним учасником цих заходів був і Василь — капітан волейбольної команди біофаку, староста ботанічного наукового гуртка, учасник усіх екскурсій у природу, експедицій у Карпати. Саме під час однієї з цих подорожей групи студентів-ботаніків другого курсу під керівництвом засновника кафедри ботаніки доцента Х. Ю. Руденка Василь уперше побував на Говерлі. Здійснилася мрія дитинства і шкільних років… Його зачаровала велич і сувора краса Чорногори — найпотужнішого гірського масиву Українських Карпат, вона стала для нього не лише об’єктом дослідження, а й своєрідним дороговказом у подальшому житті.

Після закінчення в 1951 році університету В. Комендар не бачить для себе іншого шляху, як продовження навчання у аспірантурі. Він обирає для цієї мети Інститут ботаніки АН УРСР у Києві. Склавши вступні іспити, стає аспірантом відділу ботаніки цього закладу. Науковий керівник професор В. О. Поварніцин запропонував йому тему дослідження рослинного світу Чорногори, що цілком відповідало задумам Василя. Три роки наполегливої роботи, численні експедиції, серед яких 30 сходжень на Говерлу, і узагальнення результатів дослідження дозволили йому в трирічний термін завершити кандидатську дисертацію на тему «Рослинність гірського хребта Чорногори в Українських Карпатах та її значення в народному господарстві».

На біофаці УжДУ, де кафедру морфології та систематики рослин очолював тоді вже професор Х. Ю. Руденко, молодому вченому запропонували посаду старшого викладача. Так розпочалася педагогічна діяльність В. І. Комендара. Спочатку він читав спецкурси «Архегоніальні рослини», «Систематика рослин», «Географія рослин», керував виробничою практикою студентів на третьому курсі. Слід зауважити, що ця практика на біофаці є найбільш тривалою і плідною, оскільки присвячена вивченню рослинного світу Карпат і знайомству з визначними науковими закладами ботанічного профілю України — науково-дослідними інститутами, ботанічними садами, дослідними станціями тощо. Мені, студентці третього курсу біофаку, в 1955 році пощастило проходити виробничу практику у групі студентів-ботаніків, якою вперше керував Василь Комендар. За шириною охоплення і кількістю отриманої інформації та вражень ця практика була унікальною для нас, студентів, що тільки ступили в доросле життя. Пригадуючи її перебіг, я визнаю, що керівник практики доклав максимум зусиль, аби провести її якнайкраще, щоб вона стала для нас незабутньою. І це йому вдалося повною мірою.

Спочатку ми ознайомилися з відділами Інституту ботаніки АН УРСР у Києві, де нами опікувався К. М. Ситник — у майбутньому академік, багаторічний директор Інституту ботаніки. Костянтин Меркурійович був і залишався добрим другом В. Комендара, був його надійною опорою у різних наукових проектах і життєвих колізіях. Наступним пунктом нашої практики була перлина Криму — Нікітський ботанічний сад. Тут ми вивчали колекції рослин, знайомилися з експозиціями цього чудового куточка Криму, милувалися морем, яке більшість із нас бачила вперше. Приємною несподіванкою була зустріч із членами експедиції Інституту ботаніки, очолюваної відомими вченими-ботаніками Д. Н. Доброчаєвою та А. І. Барбаричем, які радісно вітали нас, закарпатців. Потім було спільне сходження на гору Ай-Петрі, знайомство з яйлами (полонинами) Криму на чолі з відомим російським ученим М. Г. Поповим, монографія якого «Очерк растительности и флоры Карпат» — настільна книжка ужгородських ботаніків.

Практика в Закарпатті продовжилася походом на Чорногору. Відбулося незабутнє сходження на найвищу вершину Українських Карпат — гору Говерлу (2061 м над рівнем моря). Завершалася практика на щойно побудованій біобазі на полонині Руна.

Перебування протягом тривалого часу в контакті з молодим викладачем В. І. Комендарем допомогло нам якоюсь мірою зрозуміти сутність, характер цієї людини. М’який, досяжний і привітний до всіх, хто звертався до нього, він у той же час був амбітним, самолюбним і через це вразливим, не пробачав і не забував образ. Всі наступні роки співпраці на кафедрі довели вірність моїх вражень.

У грудні 1955 року В. І. Комендара призначають виконувачем обов’язків доцента кафедри ботаніки. Розширюється діапазон його педагогічної діяльності, крім спецкурсів йому доручають і загальні курси, зокрема «Морфологію рослин». Не припиняє він і наукових досліджень, розпочатих в аспірантурі, посилено працює над питанням динаміки верхньої межі лісу та приполонинських лісів у Карпатах.

Вже в серпні 1962 року Комендара призначають завідувачем кафедри морфології та систематики рослин. На цій посаді Василь Іванович працював до 1996 року, тобто протягом 34 років.

Між тим, кафедра поповнилась новими кадрами — аспірантами Х. Ю. Руденка. Це В. Ю. Мандрик, М. М. Чубірко і Й. М. Чернекі. У першій половині шістдесятих років вони захистили кандидатські дисертації в Московському державному університеті й успішно працювали в галузі ембріології рослин у створеній ними при кафедрі цитологічній лабораторії.

У 1966 році виходить друком монографія В. І. Комендара «Форпости гірських лісів», в якій викладені основні тези його наукових досліджень. У 1968 році, отримавши восьмимісячну творчу відпустку, він завершує докторську дисертацію на тему «Приполонинські ліси і криволісся Українських Карпат, їх трансгенез, структурно-генетичні зв’язки з високогір’ям систем Карпат, Альп і Балкан», успішний захист якої відбувся в 1970 році у Києві. Таким чином, кафедра морфології та систематики рослин, яка на той час була перейменована на кафедру ботаніки, стала потужним осередком висококваліфікованих фахівців, багатовекторна наукова діяльність яких забезпечила привабливість і лідерство цієї кафедри на біофаці УжДУ.

У 60-х роках ХХ століття в суспільстві повсюдного поширення отримує питання необхідності охорони природи, що було викликано наслідками бездумного впливу людини на довкілля і, як результат, порушення екологічної рівноваги. У Карпатах це проявилося в надмірних суцільних вирубуваннях лісів, катастрофічних повенях, руйнуванні грунтів на оголених схилах гір. В. І. Комендар, знаючи ситуацію в Карпатах із власного досвіду, і як науковець, розуміючи причинно-наслідкові зв’язки цих явищ, узяв на себе місію трибуна-природозахисника. Не було жодної форми популяризації питань охорони природи, яку би не взяв на озброєння Василь Іванович. Його публікації регулярно з’являються на шпальтах періодики, його голос лунає в радіопередачах. Великий резонанс мав телеальманах «Шовкова косиця», незмінним ведучим якого був В. І. Комендар. У 1966 році його обирають головою Закарпатського обласного відділення Товариства охорони природи УРСР, а також членом республіканської Ради товариства. За активну участь у природоохоронній діяльності був нагороджений грамотою Верховної Ради УРСР.

Користуючись підтримкою владних структур і беззаперечним авторитетом, В. І. Комендар сприяв появі й організації в Закарпатті заповідних природоохоронних територій, чим він особливо і законно пишався. Так, за його підтримки в 1968 році був створений Карпатський державний заповідник, основу якого складає гірський масив Чорногора. У 1993 році заповідник отримав статус біосферного і нині входить до мережі природних резерватів ЮНЕСКО. Багаторічним директором заповідника був випускник кафедри ботаніки УжДУ 1975 року Федір Гамор — доктор біологічних наук, учень і однодумець В. І. Комендара.

Але найулюбленішим дітищем професора була Долина нарцисів. Розташована на околицях м. Хуста в урочищі Кіреші в низовині, площею   265,5 га, ця територія унікальна за своїм флористичним складом. Тут зростає щонайменше 15 видів рослин, внесених до Червоної книги. Але не лише це складає цінність цієї місцевості. На луках урочища Кіреші масово зростає незвична в умовах низовини рослина — нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius). Ніде крім Закарпаття нарцис в умовах низовини (150—200 м над рівнем моря) не зустрічається.

Поетичний нарцис, овіяний міфами та легендами народів Південної Європи, зачарував романтичного ужгородського професора. І він доклав усіх зусиль, щоб перлина Закарпаття, за його висловом Долина нарцисів, була оголошена заповідником. У 1979 році урочище Кіреші включено до складу Карпатського державного заповідника.

Науково-дослідна робота з рідкісними та зникаючими видами рослин Карпат спонукала необхідність створення осередку природоохоронної діяльності. З ініціативи В. І. Комендара і під його керівництвом у 1993 році при кафедрі ботаніки була заснована науково-дослідна лабораторія охорони природних екосистем — НДЛОПЕ. Тут була зосереджена кваліфікована, професійна молодь — випускники кафедри ботаніки. Основним розробником напрямків діяльності лабораторії був перший дисертант В. І. Комендара, перспективний, здібний улюбленець професора — дослідник нарциса вузьколистого Володимир Крічфалушій. А загалом під керівництвом Василя Івановича захистили кандидатські дисертації тридцять його учнів-аспірантів.

Розпад СРСР і зміни в суспільстві в лихих 90-х роках не могли не торкнутися як Ужгородського університету, так і його підрозділів. Недалекоглядна кадрова політика Міносвіти України призвела до масового скорочення ще цілком працездатних висококваліфікованих кадрів, на плечах яких трималися рівень, престиж, традиції УжДУ. Не оминув цей процес і кафедру ботаніки. У 1996 році був відсторонений від керівництва кафедрою професор Комендар. У наступні роки повністю скорочено трьох доцентів, які по суті складали кістяк кафедри. Через припинення постачання реактивів припинила роботу цитологічна лабораторія. Узагальнивши результати роботи НДЛОПЕ, видав друком підсумкову роботу «Червоний список Закарпаття» старший науковий співробітник В. Крічфалушій, після чого звільнився з роботи і разом із родиною покинув Україну.

А що ж Василь Іванович? Його неспокійна душа знайшла притулок у роботі в створеній ним лабораторії. Тут були сконцентровані найкращі наукові кадри кафедри ботаніки — молоді вчені, аспіранти, які, будучи ентузіастами дослідження рослинного світу Карпат, за мізерну заробітну платню продовжували науково-дослідну і видавничу діяльність.

Із погіршенням стану здоров’я В. І. Комендар у вересні 2012 року переходить на 0,25 ставки провідного наукового керівника МНДЛОПЕ і займається впорядкуванням накопичених за життя матеріалів, якими відчував потребу поділитися з нащадками. В останні роки життя з’явилося багато публікацій професора — статей, буклетів, брошур. У 2014 році вийшла друком невелика книжка, рукопис якої пролежав у редакції 20 років — «Подорожі близькі та далекі». По суті, це книжка спогадів автора, яка сприймається як ностальгічна автобіографія, квінтесенція його душі.

Помер Василь Іванович Комендар 24 червня 2015 року на дев’яностому році життя. Похований на цвинтарі Кальварія в Ужгороді.

Оглядаючи життєвий шлях професора В. І. Комендара, мимоволі констатуєш: він народився під щасливою зіркою. Шанований і забезпечений, він усе життя займався улюбленою справою. У насиченому доленосними подіями бурхливому ХХ столітті завжди опинявся в потрібний час на потрібному місці. До того ж Бог дарував йому добре здоров’я і довголіття. Своєю діяльністю він заслужив беззаперечне визнання сучасників, пам’ять і вдячність наступних поколінь співвітчизників і всіх природолюбів.

Магдалина Чубірко, доцент кафедри ботаніки УжДУ

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат