100 років Василині Сятині

Евеліна Гурницька, Синевир 26.12.2015 08:58 СОЦІО

Її секрети довголіття у постійній праці, злагоді й оптимізмі.

Постійно працювати, ні хвильки не сидіти, склавши руки, відмовитися від алкоголю — десь у цьому бачить секрети свого довголіття Василина Сятиня, мешканка села Синевир, яка 23 грудня у великому родинному колі відсвяткувала свої 100 років. Можна припустити, що такий вік дається і завдяки щирому оптимізму і доброті, що випромінює ця мила жінка. Вона — справжня, а таких людей мало. І інтерв’ю з нею — справжнє, для редакції така розмова — честь, ми вирішили зберегти унікальність риторики іменинниці у кожному слові її життєвої мудрості.

«...Мої мамка, няньо казали, що треба робити, тогди будете довго жити»

Уявити тільки, довгожителька свого часу народила восьмеро дітей (сьогодні їх є шестеро), має вісімнадцять онуків, дев’ятнадцять правнуків і троє праправнуків. Пані Василина розповідає, що у її матері було дванадцять дітей, а її вісім — це, на її думку, мало. Саме діти і запросили кореспондента у Синевир до своє мами напередодні святкування, аби народився цей текст. Діти та внуки без упину діляться спогадами зі свого щасливого дитинства, захопливо розповідають про маму і бабусю, до якої часто приїздять за порадою, вочевидь, вона найкраще може об’єднувати родину. У затишній хаті зібралася найближча родина, тут лунає щасливий гамір, вся увага прикута до тендітної пані Василини, яка святково, але строго вбрана, приймає свою сім’ю у гості. Її світлиця — десь відображення внутрішнього стану господині: кімната з яскравими деталями, на стінах — багато ікон, а біля ліжка — текст «Отче наш». Сама пані Василина — це промінчик сонця, її великі блакитні очі оповідають про юну душу, а руки досі невтомно працюють. Та й не виглядає вона на свою сотню ще й зізнається зі сміхом, що почувається десь на сорок років. Жінка — активна і завжди намагається допомогти своїм близьким.

«Не може бути, аби дашто не робила. Копати вже не бирую, ще цибульки покоплю... Мої мамка, няньо казали, що треба робити, тогди будете довго жити, а хто не буде робити, тот буде скоро вмирати. Не сидіти, не спати. Я пряла, плела, шила, — каже пані Василина і дивується, чому сьогодні люди втомлені й часто скаржаться. — Аби бути здоровим, треба файненько все робити, не сидіти. Коли била молоденька, дитину носила, а мені бабка казала, аби ни минутку не сиділа, тогди будеш здорова».

Так, 100 років — це не причина не працювати, у пані Василини під ліжком нитки зі спицями, а діти хваляться і показують, скільки їм мама всього нав’язала і продовжує утеплювати своїх діток, онуків та наймолодших. Рідня просить, аби бабуся продемонструвала, як вона швидко вправляється зі спицями та й без окулярів, а вона погоджується тільки на хвилинку, бо в неділю треба відпочивати. А свого часу треба було шити на всю родину, ткати, прясти, рушники і сорочки вишивати.

«Як шила? Ой, най Бог хоронить, як, діточки, тяжко слухати, яка мука била. Треба було раз посіяти коноплі та й лен, а дале лен уполоти, а дале лен убрати, постелити на муру, би ся улежав, зобрати го, скласти, на терниці терти, дале чухрати, дале прясти, на мотовило мотати, узолоти, красно уполокати, коли ся вже усхне, посновати... І тільки потім ткати полотно», — згадує побут далекої минувшини наша співрозмовниця.

Коломийка від пані Василини

Не тільки добрі слух і зір має пані Сятиня, а й чудову пам’ять і снагу до пісні. Власне, з пісні й почалося недільне сімейне зібрання. Родичі кажуть, що їхня мама/бабуся/прабабуся завжди співає

«За єден вірш пам’ятаю і тепер. Пам’ятаю, бо м на руку достала два прута, бо не знала м го», — згадує іменинниця, а ми цитуємо куплет.

«Ой у городі та в Ужгороді
Великий смуток настав
в народі.
Великий смуток,
журба велика,
Бо край напала ватага
дика...».

Приємний голос виконує і гімн Підкарпатської Русі.

«Подкарпатские русины,
Оставте глубокий сон.
Народный голос зовет вас:
Не забудьте о своем!».

А потім пані невимушено питає, а яку коломийку заспівати.

«Широко, далеко,
широко далеко,
любилися двоє...».

«...Коби вам хоть єден вечюр такий веселенький пішов...»

Василина Сятиня зберегла унікальну здатність — співати, усміхатися і радіти життю, кожен момент, який вона пережила, яким би важким він не був, все одно залишив щось хороше у душі. Це досвід і мудрість, а спогади добре пам’ятаються. Звісно, був і голод, коли доводилося варити бур’яни, війна... Зізнається, що бідувалося при угорцях, а найкраще жилося за чехів. Найкращі часи для іменинниці були, як вийшла заміж і коли багато танцювалося. І додає, як би не бідувалося, але дуже часто бувало весело.

«Боже, неборята, коби вам хоть єден вечюр такий веселенький пішов. Як м ся віддала, любилася м з газдов, то май весело било. Чекала м його, як прийде з роботи, радувалася м, пряла м, плела м. Я, неборята, віддалася била, та ще так співала: «Мене приніс сивий кюнь, сивий кюнь, бо ти моя, а я твуй»», — усміхається від спогадів пані Василина.

Зі своїм чоловіком прожила майже 49 років і взагалі без образ, чвар і сперечань, про що в один голос твердять і діти.

Два свати прийшли в один день

Відданою була любов у пані Василини, але не все було так однозначно. Вона вийшла заміж у 19 років, одружували батьки, а просити руки юної панни хотіли двоє претендентів та ще й в один день. Жінка не приховує, що походить із забезпеченої родини, і з гумором зазначає: «Якби не бола м богата, то й люди за мнов би не бігли. Дали город, ниву, корову...».

А батьки віддали доньку за того, хто першим увійшов до хати.

«Няньо каже, пак, ви два прийшли, та кажіть, що ви, люди, прийшли. Ті двоє відповіли, що за донькою прийшли. А віддали за того, хто першим зайшов у двері. Казав, ко май скоро зайде до хижі, того й буде. Могли хоть по єден ходити», — повертається пані Василина у далеке минуле.

А була ще більш романтична історія. Йдеться про Федора Бобонича, про сторіччя якого також було написано у нарисі «РІО» у 2008 році. Потім він прожив ще два роки, а у родині згадують, що між Федором та Василиною було палке взаємне кохання. Однак виявилося, що вони далекі родичі, відтак шлюб взяти не могли.

«Била любов, але кой няньо не хотів, казав, що родина ми, що не мож ся зобрати. Пак я переживала. Але то батькове слово було, як оповідять, так і є. Бобонич мене дуже любив і я його любила», — розповідає жінка.

«Літо-зима — года нема»

Любов у всіх її проявах і гарна велика родина — один із секретів довгого життя. Та є і прозаїчніші, але важливі речі, які роблять життя щасливішим і тривалішим. Як було вже вказано, це невтомна праця, але ще пані Василина наголошує, що майже не їсть м’яса, переважно п’є багато молока і не вживає алкоголь.

«Я гріх маю, бо я тих лаю, котри п’ют. Порзнитися не можна в середу, п’ятницю. А давно було — лиш раз на день їсти, оби християнин здоровий був, аби файно жалудок робив, оби християнин файненько робив, оби не сидив.   Від м’яса слабне християнин. У мене то було першоє — варити їсти — токани, ріпу, капусту, фасолю, лопатки, біб. Треба день порзнитися, день не порзнитися, то май добре і на здоровля йде», — ділиться кулінарними   порадами для здоров’я довгожителька.

А ще одна з запорук здоров’я — це поміркованість із медициною, свій перший укол вона отримала у 80 років, а дехто свого часу жартував, мовляв, лікують бабусю лікують, а вона і далі живе.

Гармонію також варто шукати у молитві, пані Василина згадує, як своїх дітей вчила молитися, зараз вона своїй родині, у першу чергу, бажає здоров’я і довгих років життя, і закликає жити у мирі й злагоді. Вона зізнається, що довге життя їй пророкували, коли вона було восьмирічною, але ж коли це було... Відтак мила пані Василина і твердить із усмішкою: «Айбо видить ми ся, же м і не жила, літо-зима — года нема, літо-зима — года нема».

Евеліна Гурницька, Синевир

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат