Ужгород віднедавна має нову культурну пам’ятку — єпископську резиденцію з розписами ХVІІІ століття, яка належить до іншої барокової споруди ХVІІ століття — Хрестовоздвиженського кафедрального собору. Відновлення архітектурної композиції відбувалося не один рік, роботи велися за рахунок програми транскордонного спів-робітництва Угорщина—Словаччина—Румунія— Україна, а також за доброчинні внески прихожан. Тут максимально залишили той живопис, який вдалося відчистити. До роботи було залучено кафедру реставрації Львівської національної академії мистецтв.

Багатий, прекрасний інтер’єр підкріплюється сонячними променями, які потрапляють на частини розпису через вікна. А коли дивитися на стіни, то створюється ілюзія об’єму. «Можемо говорити, що Андрій Бачинський готувався зустріти тут імператрицю Марію Терезію, що підтверджує і прапор, який тримає ангел з її ініціалами. З іншого боку ангел несе символи Австрії. Ще двоє ангелів тримають медальйон Марії Терезії», — розповідає кандидат мистецтвознавства Михайло Приймич. Протягом усьо­го часу відновлення пам’ятки він проводив дослідження, які згодом описав у книзі «Кошицька та Ужгородська катедри». Перед презентацією видання пан Михайло розповів журналістам історію Хрестовоздвиженського кафедрального собору.

Кандидат мистецтвознавства називає кілька датувань будівництва храму, які важко узгодити. «Найперше датування вказує на те, що собор закладає Іван Другет Х, тому що прагне перевести сюди школу єзуїтів, а заодно і орден єзуїтів, який мав нести освіту до Ужгорода. І датується закладення собору 1640 роком, а 1646 роком Анна Якушич, вдова Другета, завершує добудову самого собору. На це могло би вказувати і те, що сам собор має вигляд раннього бароко. Маємо ще одне датування, за яким собор був кардинально перебудованим 1740 року», — розповідає мистецтвознавець. Однак він більше схиляється до першої дати — 1646 року.

На 1879 рік уже було сучасне формування корпусу. Тоді ж добудувалися дві необарокові вежі. Михайло Приймич констатує, що сьогодні маємо бароковий собор із двома необароковими вежами: «Вигляд собору — це не до кінця еклектика, бо сам собор ми відносимо до барокового стилю. Знаємо, що бароко східніше Рейну на європейській території починає з’являтися після перемоги над турками. Це друга половина ХVІІ століття, здебільшого наприкінці. Собор наш датується по суті серединою ХVІІ століття. Тому це дуже цінна пам’ятка, бо подібних споруд того часу на Закарпатті дуже мало. Сьогодні ми вже можемо говорити, що в соборі маємо комплекс розписів ХVІІІ століття, що врешті-решт є новим для нас, бо вважалося, що розписи в соборі найдавніше походять із 1848 року».

ІКОНОСТАС ПОЄДНУЄ В СОБІ КЛАСИЧНУ СХЕМУ ВСІХ ІКОНОСТАСІВ УКРАЇНИ І ВОДНОЧАС Є НЕТИПОВИМ

На особливість храму вказує внутрішня структура: є центральний неф, два бічні нефи, за рахунок яких розширюється центральний. Вони виконують функцію капличок. З періоду єзуїтів збереглися два престоли. Фасад — один із кращих зразків, представлених в Ужгороді, витриманий у дусі австрійського раннього класицизму. Хоча тут теж не обійшлося без ознак, які вказують на бароко. Щодо внутрішніх розписів храму Михайло Приймич розповідає, що чимало ознак вказують на Лаврську школу.

Після того як орден єзуїтів був розпущений 1773 року, храм залишається до певного часу пустим. Але в той час активізується Мукачівська греко-католицька єпархія і постає питання резиденції. Розглядалися різні будівлі, в тому числі Ужгородський замок, однак вирішують віддати приміщення єзуїтів для резиденції.

«Тож після передачі будівлі в 1775 році Андрієві Бачинському постає питання привести храм до такого вигляду, аби він став храмом східного обряду. Саме Андрій Бачинський підписує договір із Франциском Фехом на спорудження іконостасу. Наш іконостас унікальний, бо він зберігає класичну схему всіх іконостасів у Україні. Його розмальовував Тадей Смалинський. Спільно зі своїм братом вони виконали ряд церковних живописів», — розповідає Михайло Приймич. Підтвердження роботи саме цього майстра видно з самого виконання, а також підпису.

Мистецтвознавець вказує на те, що іконостас Хрестовоздвиженського собору нетиповий, бо в ньому є релікварій. Над царськими воротами розміщені частини рук Теодора Ромжі.

До періоду належності храму орденові єзуїтів відносять бічні вівтарі центральних каплиць. На правому зображені «Коронація Марії» та «Богородиця з дитям і предстоячим учнем», які намалював Йосип Бокшай. Пензлю цього майстра належить і вівтар Святої Терези, виконаний 1940 року. Також у соборі є роботи відомого художника Юрія Вірака, яких на Закарпатті збереглося дуже мало.

ІСТОРІЯ УЖГОРОДСЬКОГО ТА КОШИЦЬКОГО СОБОРІВ ТЕПЕР У ОДНОМУ ВИДАННІ

Сучасного вигляду архітектурна родзинка Закарпаття набуває на початку ХХ століття. Однак саме на цей час припадає і спотворення собору комунізмом. Розписи зафарбовують. У резиденції облаштовують бібліотеку. Потрібно було не один рік роботи мистецтвознавців і реставраторів, аби відновити те, що було знищено політикою радянського часу.

Історія собору від найдавніших часів постала в окремому виданні, здійсненому в рамках програми прикордонного співробітництва Угорщина—Словаччина—Румунія—Україна. Авторами книжки «Кошицька та Ужгородська катедри» є Петро Зубко, історик, теолог зі Словаччини, та Михайло Приймич, кандидат мистецтвознавства. Праця вийшла друком у видавництві «Гражда». Зі словацького боку тут детально описано чудо Кошицького собору.

«Треба віддати належне владикові, який згодився зробити реставрацію і всіляко підтримував її. Тож нині у нас в Ужгороді маємо єдиний збережений бароковий інтер’єр ХVІІІ століття. Більше такого живопису на Закарпатті немає. Живопис 1779 року маємо в церкві Олександрівки, але вона зараз у дуже поганому стані. Тому його ми можемо втратити. Натомість у цьому залі Закарпаття надбало нову культурну родзинку», — розповідає про відновлення резиденції Михайло Приймич.

Єпископ Мілан Шашік під час презентації видання зазначив, що участь Закарпаття в такому проекті вкрай важлива: «Приємно, що дружба між містами міцнішає, маємо спільні проекти. Так хочеться, щоб Ужгород був схожим на Кошице, впорядкованим так, як і словацький сусід. Зараз намагаємося врятувати те, що можна. Прикро, що сьогодні немає серйозного нагляду за пам’ятками в нашому місті».

Іван Ребрик, директор видавництва «Гражда», розповідає, що книжковий проект дуже цікавий. Текст у книзі місткий, інформативний. Саме видання — тримовне, підготовлене українською, словацькою, англійською мовами, а також у книжковому і буклетному форматах.

Завдяки проекту у храмі було знято велику кількість забруднень, замальовок, таким чином вдалося відкрити прекрасний живопис ХVІІІ століття. Наразі роботи з відновлення тривають, колишня бібліотека набуває первісного вигляду й потрохи повертає цінні розписи. Реставратори кажуть, що тим розписам, які вже красуються у двох залах, поталанило, бо їх не зафарбували олійними фарбами. Тож Ужгород повернув собі цінну культурну пам’ятку, сховану під кількома шарами радянської фарби.


НА ФОТО:

Владика Мілан Шашік під час презентації видання «Кошицька та Ужгородська катедри».

Розписи XVIII ст., які відновили в єпископській резиденції. У цьому залі Андрій Бачинський готувався зустріти Марію Терезію.

Наталія Каралкіна, фото автора