Ужгородський замок — вічний сторож
Кожне місто має своє серце. І я знаю, де серце вже рідного для мене Ужгорода — в Ужгородському замку. Ця славнозвісна гора, на якій колись був замок, стала невід’ємною частиною цього міста.
Щороку тисячі облич бачить цей замок. Обличчя туристів, які говорять різними мовами, обличчя закоханих, які люблять прогулюватися доріжками біля підніжжя, щасливі обличчя вчорашніх школярів, які після випускного балу йдуть зустрічати перший схід сонця у своєму дорослому житті. Кілька місяців тому я теж була випускницею і зустрічала рожевий схід червневого сонця над своїм рідним містом…
Ужгород починає прокидатися зі сходом сонця. Воно повільно розсіює пухнасту ковдру туману і намагається своїм промінням зазирнути в кожну шпаринку. А свій перший теплий поцілунок сонечко дарує Ужгородському замку.
На світанку місто звідси виглядає найбільш замріяним. З імли виступають золоті куполи храмів, вулицями снують поодинокі автівки, двірники починають готувати місто до нового дня.
Коли дивишся на світанковий Ужгород із замку, на серці стає дуже спокійно і радісно. Бо бачиш, що місто має велику душу, яка складається з наших маленьких…
Буквально за годину місто закипить, у ньому завирує життя, і лише Ужгородський замок залишиться спокійним і врівноваженим. Коли стоїш тут і спостерігаєш за Ужгородом, наче за гігантським вуликом, починаєш відчувати величність і непорушність цього місця.
Та найбільше я люблю спостерігати звідси за заходом сонця. Воно починає поволі опускатися, немов обіймаючи все місто золотистим сяйвом. Це найромантичніша мить дня. Так приємно насолоджуватися останнім променем сонця, знаючи, що ти — один із останніх, хто бачить його сьогодні. Вогняна куля зникає за обрієм — і місто потопає в електричних вогнях…
За якийсь час воно порине у сон… І лише Ужгородський замок, мов вічний сторож, не спатиме, а охоронятиме Ужгород, щоб за кілька годин його мешканці знову змогли зустріти рожевий світанок.
Даніелла Шерегі, студентка відділення журналістики УжНУ
Коментарі :
Додати коментар