ЗАСНУВАННЯ УЖГОРОДА

Давніх слов’ян, що населяли землі майбутнього Ужгорода, зараховують до племен білих хорватів. На місці Ужгорода було кілька їхніх поселень, головним з яких поступово стало поселення на Замковій горі. Наприкінці ІХ ст. воно було укріплене, обнесене дерев’яним частоколом, мало свого правителя — дуку або князя. Саме це поселення і дало початок місту Ужгороду. Дещо умовно роком заснування Ужгорода прийнято вважати 893 рік. Місто виникло на найжвавішому шляху, що з’єднував Галичину з сучасними Словаччиною і Угорщиною. Тому це місто мало виникнути одним із найперших. Найдавніша та достовірна писемна згадка про Ужгород збереглася на карті арабського мандрівника, географа Аль-Ідрісі 1154 р., де він позначений як Гункбар або Унгу. Унгвар, Гунгвар, Онгвар, Унгуйвар, Унгоград, Гункбар, Оуггород, Ужгород — це ще не повний перелік назв нашого міста, які воно отримувало протягом вікової історії від своїх володарів і мешканців. Власне, сама назва у всіх своїх інтерпретаціях перекладається, як «замок на річці Уж». Коли у ХІІІ ст. Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорського королівства, Ужгород став центром комітату (жупи) Унг, тут сидів спеціальний намісник короля — палатин. Водночас місто було предметом суперечок між Угорським королівством та Галицько-Волинським князівством.

ПРО ЩО РОЗПОВІДА¬ЮТЬ СТІНИ УЖГО¬РОД¬СЬ¬КОГО ЗАМКУ?

Ужгородці мають чим гордитися, бо вже у ХІІ ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ фортецею на Замковій горі. Остання вперше згадується під 903 роком в угорській хроніці, яка описує штурм Ужгородського замку легендарного князя Лаборця кочівниками-уграми вождя Алмоша та його сина Арпада. Побудова оборонної системи була розпочата в період панування романського стилю і завершилася до XVI—XVII століть — ця остання перебудова і позначила сучасний вигляд фортеці. У 1322 р. угорський король Карл Роберт із нової династії Анжу дарує замок магнатській сім’ї Другетів, він належав їй понад 360 років (1322—1691). Древній в’їзний отвір обрамлений у 1598 р. білокамінним ренесансним порталом. У стінах Замкової церкви — першої ужгородської церкви (у 1728 р. її спалила пожежа) — 24 квітня 1646 р. було укладено Ужгородську унію про об’єднання православної церкви на Закарпатті з католицькою церквою. У кінці XVII століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає й Ужгородський замок переходить у володіння графа Мікловша Берчені та його дружини-красуні графині Крістіни Чакі, які доклали чимало зусиль для розбудови замку. Із трьох боків замок оточує сухий рів завглибшки до 10 метрів, через який було перекинуто підйомний міст.

Під час Визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. проти Габсбургів під очільництвом Ференца Ракоці один із повстанських загонів Івана Беци у 1703 р. захопив Ужгород і оточив замок, але взяти його не зміг. Тільки в 1704 р. гарнізон замку залишив фортецю і відійшов у Польщу. Після поразки антигабсбурської війни у 1711 р. Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Імператриця Австрійської імперії Марія-Терезія передала замок у 1775 р. Мукачівській греко-католицькій єпархії. З того часу тут розмістили духовну семінарію (проіснувала до літа 1945 р.), а сам замок став одним із центрів науки, літератури й культури міста та краю. З 1947 р. у стінах фортеці Замкової гори розмістився краєзнавчий музей.

Нині в замку понад 100 тисяч експонатів і 40 приміщень, прогулюючись якими можна проілюструвати всю історію Закарпаття, починаючи з найдавніших часів. Час у музеї — особливо сконденсований. Адже, минаючи одну кімнату за іншою, наче переносишся в різні століття, після чого Ужгород стає ближчим і зрозумілішим. На подвір’ї замку нас чекають чудові скульптурні витвори: Геракл, який убиває лернейську гідру, Гермес — покровитель мандрівників та хижий птах Турул (сокіл) — міфічний птах древніх угрів. Про загадкові місця та стіни фортеці на Замковій горі до нас дійшли різні здогадки, легенди та домисли.

УЖГОРОД: ВІД МІСТА-ФОРТЕЦІ ДО МІСТА-ЦЕНТРУ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ — ЗАКАРПАТТЯ

Ось тут, на Замковій горі, ще в IX столітті народився Ужгород. Спочатку — місто-фортеця, нині ж серце Срібної Землі — Закарпаття. Це старовинне європейське місто з численними історико-культурними пам’ятками.

Наше місто розташоване на межі між Карпатськими горами та Середньодунайською низовиною, майже в самому серці Європи. Його населення становить близько 120 тисяч чоловік, представників різноманітних національностей (українці-русини, угорці, словаки, росіяни, роми, німці, євреї, болгари, поляки…) та конфесій (католики, православні, протестанти, іудеї та ін.).

Подорожуючи Ужгородом, відчуваєш себе ніби у машині часу: то нібито перебуваєш серед середньовічної чи еклектичної архітектури часів Угорського королівства та Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії, то раптово опиняєшся у XX столітті серед прагматичного чехословацького конструктивізму, а потім бачиш перед собою будови радянського модернізму, серед яких ростуть дерева з Японії, Аргентини, Канади, Австрії, Британії, США, Афганістану і багатьох інших країн. Цікаво відзначити те, що наше місто сьогодні умовно поділяється на три історично-архітектурні частини: місто угорського періоду з центром на площі Театральній, місто чехословацького періоду з центром на площі Народній, місто радянського періоду з центром на площі Кирила і Мефодія.

Сьогодні Ужгород — адміністративний, духовний, економічний і культурно-освітній центр Закарпаття. Тут розташовані регіональні й місцеві органи влади та управління, дошкільні, середні загальноосвітні, професійно-технічні й вищі освітні заклади, численні спортивні заклади і споруди, музеї та театри, філармонія, церковні споруди різних конфесій і пам’ятники. В місті кували свій талант відомі в Україні та за її межами науковці та освітяни, прозаїки і поети, художники та скульптори, композитори й музиканти, актори та спортсмени.

УЖГОРОД — ЦЕНТР РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ, КУЛЬТУРИ, МИСТЕЦТВА, СПОРТУ

Ужгород відтоді, як набув статусу міста, поволі ставав визначальним осередком освіти, науки та культури нашого краю. Упродовж віків місто завжди було взірцем освітянської діяльності в Карпатському регіоні. Першим середнім навчальним закладом на Закарпатті був єзуїтський колегіум типу гімназії, заснований 1613 р. у м. Гуменному (нині Східна Словаччина). Володар міста Янош Х Другет як жупан Ужанського комітату і всеугорський державний суддя у 1640 р. переніс школу із провінційного містечка Гуменного до більш цивілізованого міста Ужгорода. У 1646 р. колегіум розпочав свою освітянську діяльність, єзуїти почали навчати учнів і робили вони це впродовж 139 років, поки колегіум не було перетворено на Ужгородську гімназію. Ужгород на якийсь час став центром одного з восьми шкільних округів Угорщини. Поряд із колегіумом, а пізніше гімназією в Ужгороді діяли початкові школи. Але городяни та закарпатці рівнялися на Ужгородську гімназію, бо вона насправді зуміла акумулювати в собі все те найкраще та найцінніше з педагогічної думки і практики, що виробила шкільна система в Центральній Європі протягом століть. Її закінчив і почав працювати в Ужгороді Олександр Духнович — талановитий письменник, поет, драматург, публіцист, автор народного гімну русинів «Я русин быв, єсмь и буду», а педагогічні ідеї його не втратили свого значення й донині. За зразком Ужгородської гімназії в нашому краї з часом створювалися й інші середні навчальні заклади. Ужгород дійсно був центром тогочасного шкільництва. Інших середніх закладів до ХVІІІ ст. на Закарпатті не було: Мукачівську гімназію засновано у 1872 р., Берегівську угорську — 1895 р., Берегівську українську — 1919 р., Хустську — 1921 р., а Ужгородську класичну гімназію отців Василіан — тільки 1937 року.

Свої позитивні результати дала діяльність у місті двох семінарій: учительської (утворена у 1740 р.) та духовної (утворена у 1777 р.). У місті навколо єпископа Андрія Бачинського (1732—1809) згуртувалося товариство освічених людей, із яких виросла плеяда вчених, будителів, які створили славу Закарпаттю далеко за його межами. З гуртка вийшли Петро Лодій, Михайло Балудянський — перший ректор Санкт-Петербурзького університету, Іван Орлай — директор Ніжинського університету, брати Кукольники — російські літератори, Юрій Гуца-Венелін — відомий славіст — і ціла когорта видатних діячів науки та культури: Василь Довгович, Іван Фогарашій, Іван Раковський. В Ужгороді жив і помер Іван Пастелій — історик, автор двотомної праці «Короткий нарис фундації Федора Корятовича». Іоанікій Базилович освіту здобув також в Ужгороді і став першим істориком Закарпаття, написавши відомий твір «Історія церкви і краю з найдавніших часів до 1789 року». З-під пера історика Михайла Лучкая, котрий похований у місті, вийшли шість томів «Історії карпатських русинів» та «Граматика слов’яно-руська» — перша граматика української мови на західноукраїнських землях. Місто також прославили Анатолій Кралицький, Олександр Павловський, Олександр Митрак, Євген Фенцик, Іван Раковський, Юрій Жаткович, скульптор Янош Петрідес, художник Гнат Рошкович та багато інших.

В Ужгороді працював Костянтин Матезонський — музикант і композитор, засновник та керівник хору «Гармонія», який проіснував понад 100 років. Його учнями стали І. Бокшай, І. Сільвай, М. Лихварчик. А чого вартує творча діяльність Закарпатського народного хору, велику роль у формуванні творчого обличчя якого відіграв керівник і головний диригент П. Милославський, а значні успіхи художнього колективу пов’язані з іменем М. Кречка. У розвиток музичного мистецтва Закарпаття та Ужгорода великий внесок зробили композитори Дезидерій Задор, засновник професійної музичної школи Закарпаття, перший директор Ужгородської музичної школи та державного музичного училища, автор понад 300 народних пісень, коломийок, колядок, та Іштван Мартон, автор понад 400 творів великої й малої музичної форм, тодішній художній керівник Закарпатської обласної філармонії (нині очолює В. Гірник). Великою популярністю серед ужгородців нині користуються український греко-католицький хор імені А. Волошина Ужгородського кафедрального собору (кер. Я. Кирлик), академічний камерний хор «Кантус» (кер. Е. Сокач), а також солісти філармонії Марія Зубанич, Петро Матій, Оксана Ільницька-Харкаліс, Клара Балог, Клара Лабик-Попович, Олександр Садварій, Володимир Кітченко, Владислав Юрош та інші. Популярністю в Україні й за її межами користується утворений у 1962 р. в Ужгороді заслужений ансамбль танцю України «Юність Закарпаття», успіхи якого пов’язані з його незмінним керівником Михайлом Сусликовим — легендою української хореографії. Його учень Михайло Сачко у 1986 р. утворив у місті чудовий зразковий дитячий ансамбль народного танцю «Джерельця Карпат».

У ХХ ст. було побудовано багато дошкільних, середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, відкрито філармонію, дві дитячі музичні школи, музичне, художнє, культосвітнє, медичне училища, комерційний технікум, технікум приладобудування тощо. Вищим навчальним закладом у місті став Ужгородський державний університет (з 2000 р. — національний), утворений 18 жовтня 1945 р., який за роки своєї історії підготував понад 60 тисяч спеціалістів. У стінах вишу творчо працювали такі відомі історики, як М. Троян, Л. Коваленко, В. Неточаєв, М. Лелекач, Ф. Потушняк, І. Шульга, Я. Штенберг, І. Гранчак, працюють професори О. Мазурок, М. Тиводар, М. Вегеш, С. Федака, інші. У галузі філології вуз прославили Й. Дзендзелівський, Ю. Сак, фізики — Д. Чепур, І. Запісочний, В. Лендєл, В. Сливка, О. Шпеник, Ю. Височанський, медицини — О. Фединець, О. Ганич. У 1966—1970 роках в Ужгороді відкрито відділення трьох наукових інститутів: ядерної фізики, теоретичної фізики, соціально-економічних проблем зарубіжних країн. У 1969 р. розпочав роботу Ужгородський телецентр, а у 1974 р. збудовано дитячу школу мистецтв.

Для задоволення культурних потреб ужгородців у місті було створено мережу клубних закладів, бібліотек, кінотеатрів, видавництв, три театри, художні, фольклорні колективи, ансамблі танцю, Закарпатський народний хор, музеї: Закарпатський краєзнавчий музей, Зоологічний музей, Закарпатський обласний художній музей ім. Й. Бокшая, Закарпатський музей народної архітектури та побуту, Закарпатський академічний обласний театр ляльок (театр «Бавка»), Закарпатський обласний державний український музично-драматичний музей, меморіальний музей народного художника Федора Манайла тощо. Не можна не оминути створену в місті Йосипом Бокшаєм та Адальбертом Ерделі «Підкарпатську школу живопису», яка дала нашому краю когорту величних митців, серед яких Г. Глюк, А. Коцка, Е. Контратович, З. Шолтес, Е. Грабовський, А. Кашшай та десятки й десятки інших творчих знаменитостей.

Місто з роками набувало статусу спортивного центру. Так, у 1893 р. міська влада виділила землю під «справжню спортивну площу» (нині район ЗОШ № 11). Територія, що отримала назву «Вербової», понад 40 років була улюбленим місцем спортивної громадськості. Тут уперше на Закарпатті було розбито й обладнано футбольне поле. У 1925 р. у місті було відкрито СК «Русь», який діяв аж до 1945 р. Футбольна команда «Спартак» у 1946 і 1950 роках здобула титул чемпіона України. Найбільше зацікавлення в ужгородців викликали футбол, волейбол, лижний спорт та гандбол. У 1983 р. здано в експлуатацію чудовий спорткомплекс «Юність». Щороку в місті проводиться традиційний міжнародний ужгородський марафон, у 1990 р. Ужгород приймав ХІХ Всесвітні дитячі Олімпійські ігри, а у 1992 р. саме на центральному стадіоні «Авангард» провела свій перший офіційний матч збірна України — зі збірною Угорщини.

Нині в місті є багато спортивних споруд. Ужгород завжди славився і славиться своїми спортивними досягненнями та відомими спортсменами. В місті виросли не тільки віртуози футболу, а й футбольні олімпійські чемпіони — Д. Товт, Г. Лавер, М. Михалина, Е. Юст, М. Коман, З. Сенгетовський, Й. Беца, Й. Сабо, В. Турянчик, Ф. Медвідь, Т. Пфайфер, С. Рішко. Добру славу місту та краю принесли ужгородські гандболістки зі спортивного клубу «Карпати».

УЖГОРОД АРХІТЕКТУРНИЙ

Старовинний і водночас сучасний Ужгород вабить своєю унікальною архітектурою. Його вузенькі середньовічні вулички так і відлунюють минулими століттями. Особливо підзамкова частина міста. Разом із тим Ужгород постійно оновлюється. Відтак новітні архітектурні форми органічно переплелися зі старовинними історичними пам’ятками. Адже Ужгород — миролюбне місто. І це видно навіть із тієї кількості релігійних конфесій, які існують у обласному центрі.

Одним із найімпозантніших храмів Ужгорода є греко-католицький кафедральний Хрестовоздвиженський собор. Його історія тісно пов’язана з історією Ужгорода. Закладення собору відбулося у 1640 р., а будівництво розпочав ужгородський господар граф Янош Х Другет. Будівництво собору було завершене в 1646 р., після чого сюди була переведена єзуїтська колегія з міста Гуменного (Словаччина), родинного маєтку графів Другетів. Інтер’єр собору оформлений у стилі рококо. На склепіннях центрального нефа знаходиться велика композиція «Віднайдення Чесного Хреста» закарпатського художника Йосипа Бокшая. У 1878 р. собор був перебудований за проектом Луки Фабрі, де поєдналися архітектурні стилі класицизму та пізнього бароко. Цей соборний храм ужгородці називають візиткою свого міста. Він — улюблена тема художників та фотографів. Сюди так і вабить не тільки греко-католицьких вірників міста, а й численних туристів, які залюбки відвідують цю релігійну святиню.

На одному із семи пагорбів Ужгорода височить Горянська ротонда — невеличка кругла церква, оригінальна і самобутня архітектурна пам’ятка, одна з найвидатніших в Україні пам’яток храмової архітектури ХІІ—ХІІІ століть. Будівництво ротонди започатковано ще в ХІ столітті. Її архітектурний стиль — це прояв пізньоантичної традиції. Фрески створені північноіталійськими майстрами у проторенесансній манері. Вже у XV ст. до ротонди прибудовано прямокутний готичний неф храму Святого Миколая. Сама ротонда перетворена в олтарну частину храма. Художники зробили в ній такі розписи: «Благовіщення», «Воскресіння», «Різдво», «Втеча в Єгипет». Кругла споруда ротонди символізує світ, космос, що перебувають під владою Бога-Творця.

Якщо звернути на найстарішу вулицю міста — Августина Волошина, то можна натрапити на римо-католицьку церкву Святого Георгія — яскраву пам’ятку архітектури бароко. Перша писемна згадка про храм датується 1332 роком. Потім цю церкву зруйнували, а на її місці у 1767 р. було збудовано нову. Вона нині стоїть майже на самому перехресті, або ж просто хресті, як кажуть про це місце самі ужгородці, яке стало найулюбленішим місцем для зустрічей.

На площі Театральній красується будівля однієї з найбільших у Європі ортодоксальних синагог. Споруджена у псевдомавританському стилі в 1904 р., її стіни оздоблені клінкерною цеглою та червоними керамічними плитами. Портал вікон оброблений штучним червоним мармуром, арки всередині будови виготовлені з білого мармуру. Нині тут розмістилися Закарпатська обласна філармонія та центр культурного життя міста. До речі, у приміщенні філармонії знаходиться один із найкращих в Україні орган із трьома клавіатурами та 2250 трубами. Втім, є в Ужгороді і нині діюча синагога. За своїм зовнішнім виглядом — майже точний аналог своєї відомої попередниці.

На Православній набережній міста височіє точна копія православного храму з російського міста Коломна — Покровська церква, збудована у 1930 році на кошти російських емігрантів.

Найсучаснішою храмовою па¬м’яткою Ужгорода є православний кафедральний Хрестовоздвиженський собор з церквою Святих Кирила та Мефодія. Це новітня візитка обласного центру. Висота собору сягає 60 метрів. Малі куполи храму сині з золотавими восьмикутними зірками. Центральний купол золотавий, на ньому восьмиметровий православний хрест. Хрестовоздвиженський собор — один із найбільших храмів у Центральній та Південно-Східній Європі.

У різних куточках міста Ужгорода споруджено пам’ятники, встановлено меморіальні дошки, інші пам’ятні знаки видатним діячам Закарпаття, України, історичним особистостям, чия діяльність була пов’язана з містом. Це пам’ятники Тарасові Шевченку, Євгенові Фенцику, Шандорові Петефі, Олександрові Духновичу, Августинові Волошину, Йосипові Бокшаю та Адальбертові Ерделі, погруддя Томаша Масарика. Окрім того, в місті споруджено ряд пам’ятників, які завжди нагадують його мешканцям про окремі події історичного минулого. Є в місті й пам’ятники сучасні, як-от першому ужгородському ліхтарникові.

ПРИРОДНІ БРЕНДИ УЖГОРОДА

Уже не перше десятиліття своєрідним брендом Ужгорода є сакура — дерева японської вишні, які цвітуть на Закарпатті. З’явилися вони в місті ще за часів чеського устрою і відтоді не припиняють милувати око своїм рожевим цвітом не тільки туристів, а й корінних мешканців.

Чергова принада Ужгорода — Липова алея, закладена ще в 1928 р. У правобережній частині міста, вздовж Ужа, висаджено кілька видів лип. І саме завдяки цьому липи квітнуть ціле літо. Це одне з найулюбленіших місць ужгородців для прогулянок, а ще до того ж найдовша липова алея в Європі завдовжки понад 2 кілометри.

Є в Ужгороді ще одна перлина — Софорова алея, закладена у 1929 р. Вона також одна з найдовших в Європі. У дендропарку, закладеному талановитим ботаніком Іштваном Лаудоном, розміщеному обабіч вулиці Ракоці, можна побачити чудові природні екзоти. Чарують око ужгородців Ботанічний сад Ужгородського національного університету, закладений у 1946 р., та численні насадження Парку відпочинку «Боздоський», відкритого у 1954 р.

В Ужгороді його старовинну частину не тільки зберігають, а й за потреби реставрують. Так, як це трапилося у випадку з провулком Гірчичне зерно. Він, власне, є пасажем, виконаним у єдиному старовинному стилі, притаманному Ужгороду в 30-ті роки минулого століття. «Є вічні цінності» — ось гасло нового-старого ужгородського провулка.

УЖГОРОД ПРИВАБЛИВИЙ

Ужгород у всі пори року залишається привабливим. Навіть важко виділити якусь одну його частину. Коли переходиш із правобережної частини міста на лівобережну або навпаки, можливість помилуватися річкою Уж, стоячи на першому в Ужгороді мосту, який називається Пішохідним. Втім, найпопулярнішим місцем для прогулянок ужгородців та гостей міста є, вочевидь, вулиці Корзо і Волошина — пішохідна частина міста. Тут усюди «розкидані» кавові тераси та лавки. Саме тут найкраще збереглася старовинна забудова міста. Що ж до Корзо, то ця центральна і найбільш людна вулиця — одна з найдавніших. Саме на ній вирує дух старовинного міста.

В Ужгороді на кожному кроці відчувається його історія. Адже до сьогодні збереглися парки, розкинуті італійцями, будинки та цілі квартали, збудовані угорцями і чехами, собори, зведені греками і російськими емігрантами. Це місто контрастів, де чужорідне так тісно переплелося з автентичним, що вже і грані між ними не знайдеш.

ЦІКАВИНКИ З ІСТОРІЇ УЖГОРОДА

1. Назвою нашого міста іменуються готель «Ужгород», газета «Ужгород», кінотеатр «Ужгород», аеропорт «Ужгород», коньяк «Ужгород».

2. Званням «Почесний громадянин м. Ужгорода» Ужгородською міською радою удостоєні такі ужгородці: О. Шпеник, І. Ознобкін, Е. Контратович, В. Решетар, К. Балог, К. Лабик-Попович, М. Баник, І. Чендей, І. Запісочний, Д. Плоскіна, Д. Снігурський, С. Дьолог, М. Руснак, І. Машков, П. Сова, Ю. Ільницький, С. Сембер, Е. Попович, Е. Ландовський, І. Маргітич, М. Шашік, П. Федака, В. Микита, В. Шеба, О. Задорожна, Й. Сабо, І. Коршинський, В. Маринець, І. Бігунець, С. Ратушняк, а також іноземці: З. Нельсон, М. Ремптон, Г. Дехерт, Г. Дорич, Е. Брайєн, Г. Метцгер та інші.

3. В Ужгороді налічується вісім набережних. Найпершою і найчарівнішою була, є і буде набережна Незалежності (раніше — набережна Рошковича).

4. Відстань від Ужгорода до столиці України Києва: залізницею — 898 км, шосе — 788 км, повітряним сполученням — 680 км.

5. Вулиця Собранецька є найдовшою, а назва її походить від напрямку, який веде до містечка Собранце (Словаччина).

6. Нині Ужгород має понад 15 міст-побратимів. Першим містом-побратимом Ужгорода стало місто Корваліс (штат Орегон, США) у 1992 р.

7. З 1945 р. мерами міста Ужгорода були: С. Стасєв (1945—1949), М. Половка (1950—1954), В. Решетар (1955—1959), М. Чепа (1960—1966), М. Руснак (1967—1969), С. Дьолог (1969—1980), Е. Попович (1980—1990), Е. Ландовський (1990—1994), С. Ратушняк (1994—1998), С. Сембер (1998—2002), В. Погорєлов (2002—2006), С. Ратушняк (2006—2010), В. Погорєлов (з 2010 р.).

8. У Закарпатському краєзнавчому музеї зберігається середньовічна пам’ятка культури — перше білоруське Святе Письмо — Біблія білоруського першодрукаря Франциска Скорини (1490—1551).

9. Напередодні революції 1848—1849 років в Угорщині Ужгород відвідав угорський поет, революціонер-демократ Шандор Петефі (1823—1849). Хроніку революції писав угорський юрист, історик, журналіст, громадський діяч Карой Мейсарош (1821—1890), який особисто знав Лайоша Кошута та жив у місті до 1854 р., залишивши нам працю «Історія Ужгорода від найдавніших часів до сьогодення» (1861), а отже він вважається першим істориком Ужгорода.

10. У 1872 р. відкрито першу залізницю на Закарпатті зі сполученням Ужгород—Чоп.

11. Першим губернатором Закарпаття (Підкарпатської Русі) з центром у місті Ужгород був Григорій Жаткович (1886—1967), а першим очільником Закарпатської області Української РСР з центром у місті Ужгороді став Іван Туряниця (1901—1955).

12. У 1936 р. в Ужгороді було засипано річку Малий Уж та врегульовано русло Великого Ужа.

13. У жовтні 1938 р. Ужгород став головним містом автономного утворення — Підкарпатської Русі, бо в ньому був сформований автономний уряд прем’єр-міністра Августина Волошина (1871—1945), пізніше — Президента Карпатської України, котрому присвоєно посмертно звання Герой України (2002) та встановлено пам’ятник на набережній Незалежності (2004).

14. У 1982 р. у сім’ї будівельника Ю. Хавана народився 100-тисячний ужгородець.

15. Через Ужгород у 1966 р. прокладено газопровід СРСР—Чехословаччина, а у 1984 р. — Уренгой—Помари—Ужгород.

16. Ужгородська міська рада на своїй позачерговій сесії 19 серпня 1991 р. єдина в області й одна з перших в Україні засудила діяльність ДКНС (ГКЧП), її з цим привітала міська рада Москви.

17. 27—29 червня 2003 р. в Ужгороді відбулося вшанування пам’яті єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Блаженного Теодора Ромжі, мощі котрого знайшли вічний спочинок в Ужгородському кафедральному соборі.

18. Обидва художники Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі залишили нам картини про місто під назвою «Краєвид Ужгорода».

19. Відомий диригент, співак, актор, композитор, театральний діяч Євген Шерегій, котрий навчався в Ужгородській гімназії, став знаменитим своєю оперетою «Танго для тебе», яка вперше була поставлена на ужгородській сцені.

20. Знаменитими випускниками музичної школи № 1 ім. П. Чайковського стали відомий композитор і піаніст Віктор Теличко, всесвітньо- відомий піаніст Анатолій Затін, викладач Львівської музичної академії Йожеф Ермінь, керівник хору «Кантус» Еміл Сокач.

21. У невеликому парку хімічного факультету УжНУ є неординарний пам’ятник — бюст Габора Дойко (1769—1796), угорського просвітителя і поета, викладача гімназії. Пам’ятник скульптора Еде Самовольського (уродженця Великого Березного) був відкритий у 1909 р. У 1945 р. зі створенням Ужгородського державного університету, який розмістився в будівлі колишньої королівської гімназії, бюст зняли і закопали в скверику, а на його місці встановили бронзовий бюст Володимира Леніна. У 1994 р. пам’ятник повернули на своє попереднє місце.

22. На гербі Ужгорода — виноград. Звідки? Існує легенда, записана Петром Совою. Мовляв, якось Зевс розсердився на бога вина і веселощів Вакха і заслав його аж під Карпати. Вакх, вирушаючи на заслання, прихопив із собою виноградну лозу, посадив її тут (територія Ужгорода), навчив людей доглядати її й виробляти вино. Вакх навчив, що істина у вині, ужгородці поклялися жити ні дня без істини. Зміст легенди знайшов своє відображення в символіці міста. Не випадково в Ужгороді стало традицією проводити щорічний фестиваль молодого вина «Закарпатське Божоле» (з 2007 р.).

23. Про місто Ужгород можна прочитати в таких працях: П. Сова «Минуле Ужгорода» та «Ужгород — місто майбутнього», І. Гранчак, В. Пальок «Місто над Ужем» (1973, 1984), «Історія Ужгорода» (авторський колектив, 1993), Й. Кобаль «Ужгород відомий і невідомий», С. Федака «Ужгород у старовинній листівці», «Мій Ужгород» — підручник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів міста (2004).

Федір Брецко, вчитель історії та правознавства гімназії м. Ужгорода, вчитель-методист, відмінник освіти України, нагороджений відзнакою «Василь Сухомлинський»